Після Навечір'я Нового року настав галасливий Весняний Фестиваль. «Канікули», коли було заборонено зачинятися для тренувань, тривали до п'ятнадцятого дня першого місяця.
Малий Нефритовий Павільйон зазвичай не дозволяв учням ходити один до одного в гості, але під час Весняного Фестивалю, звісно, були винятки.
Таким чином, Фан Сі майже щодня навідувався до двору Пізнання Весни. Він то милувався зі Су Яном снігом чи квітами, то наполягав на спільних прогулянках.
Су Ян вважав, що ця людина, зрештою, була головним поплічником Святого Сина Демонічної Секти за сценарієм, і не міг відмовляти йому щоразу, тому він кілька разів ходив із Фан Сі на тренувальний майданчик, де завдяки відточеному "Методу Меча Квітучого Лотоса" він так відлупцював його, що той голосно кричав.
Дивно, але окрім Фан Сі, Сюй Юньчжань також часто запрошував його на чай та гру в ґо. Су Ян кілька разів відмовляв йому, але Сюй Юньчжань, здавалося, зовсім не засмучувався. Пізніше він навіть приносив із собою чай і воду, щоб обговорювати із Су Яном бойові мистецтва.
Лише після п'ятнадцятого дня першого місяця, Су Ян, якому вже набридли «гості», негайно оголосив про закрите тренування, знову зачинившись у дворі Пізнання Весни.
...
Час летів, як стріла.
Квіти сливи у дворі Пізнання Весни відцвіли, за ними зів'яли персики й груші, і знову розцвів фіолетовий бузок.
Цього року літо, здавалося, настало трохи раніше, і лотоси в ставку маленького дворика вже почали розпускатися. Су Ян прорвався до п'ятої "холодної" стадії "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається" якраз у той день, коли минув рівно рік, як він прибув до Малого Нефритового Павільйону.
Лише тоді він зрозумів, що пропустив свій цьогорічний день народження — якщо рахувати за місячним календарем, його день народження був шість днів тому.
За його віком поза сценарієм йому вже двадцять два роки. Однак за сценарієм він все ще був змушений перебувати в тілі вісімнадцятирічного юнака.
Втім, вік був не такий важливий. Головне, що в той самий день, коли він прорвався до п'ятої "холодної" стадії, зелена пташка, надіслана Вчителькою, знову змусила його вийти з закритого тренування.
Цього разу, мабуть, щоб покарати його, як «затворника», що не бажає дружити з однокласниками, Вчителька дала йому завдання.
— Від сьогодні він мусить щодня ходити на тренувальний майданчик і проводити спаринги зі Старшими Братами та Сестрами, не менше трьох разів на день. Він може розпочати наступний етап закритого тренування лише після того, як проведе сто повноцінних боїв, незалежно від перемоги чи поразки.
Су Ян: «...» — Гаразд. Ти Вчителька, ти й вирішуєш.
Отже, Су Ян був змушений проводити цілі дні на тренувальному майданчику, викликаючи на бій усіх, кого міг спіймати, намагаючись якнайшвидше завершити завдання зі ста спарингів.
З підвищенням його бойових навичок, його супротивниками поступово ставали Старший Брат Мо, Старша Сестра Лі та Старша Сестра Ді Лін.
Час поступово спливав у такому спокійному, але не нудному навчальному житті.
...
Кінець літа, осінь минула.
Су Ян прорвався до шостої "холодної" стадії "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається", знайшов новий збірник мечів "Таємниця Летючих Квітів" у Павільйоні Десяти Тисяч Сувоїв і поступово зрівнявся зі Старшою Сестрою Лі на тренувальному майданчику.
Зелена пташка принесла записку від Вчительки, в якій згадувалося, що Ґу Фейді, вивчаючи "Багряний Фенікс на Платані", осягнув істину "Методу Меча Справжнього Коршуна" і тепер повністю освоїв його.
...
Минула зима, настала весна.
Су Ян успішно прорвався до восьмої "холодної" стадії. Він також ввів свій улюблений танець «П'яний з батогом» у м'який меч, створивши свій власний "П'яний Удар Червоної Сливи", і переміг Старшого Брата Мо в сезон першого цвітіння персиків.
Записка від Вчительки знову принесла новини про Ґу Фейді — він досяг великих успіхів у "Багряному Феніксі на Платані" та "Методі Меча Справжнього Коршуна" і зараз вивчає нову бойову техніку "Секрет Меча Повернення Дикого Гуся".
Лише коли лотоси в ставку двору Пізнання Весни знову почали випускати свої загострені бутони, Су Ян із жахом усвідомив, що минуло вже два роки, як він потрапив до Малого Нефритового Павільйону.
— Саме цієї осені мала розпочатися сюжетна лінія Пустелі та Таємної Гробниці Святого Меча. У нього не було багато часу, щоб зволікати в Малому Нефритовому Павільйоні. Він мусив якнайшвидше повернутися до Демонічної Секти й почати підготовку.
...
Того дня пополудні, прокинувшись із медитації, Су Ян відчув, що внутрішня сила в його меридіанах незвично насичена — "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається" було повністю прорвано, і лише за два роки він досяг великого успіху.
Су Ян, відчуваючи холод, який ледь помітно випромінювався під час циркуляції внутрішньої сили, не міг не відчути полегшення: хоча тоді в Ставку Нефритового Дзеркала його випадково занесло в сюжетну лінію Павільйону Схованих Перлин, завдяки допомозі крижаної сутності холодного ставка він зміг так швидко прорватися в техніці.
Настав час виходити з Малого Нефритового Павільйону.
Су Ян стиснув кулаки, підбадьорив себе, підвівся і пішов на тренувальний майданчик, викликавши на бій — Старшу Сестру Ді Лін!
Ді Лін повільно підняла голову від сувою, кинула розсіяний погляд на Су Яна, кивнула, підвелася і вийшла на майданчик.
...
Того ж вечора.
«Ой! Боляче, боляче, боляче!»
Су Ян лежав на ліжку, ляскаючи Фан Сі по зап'ястях, і боровся: «Легше, легше! Ти мені ліки накладаєш чи вбиваєш?!»
Фан Сі холодно посміхнувся: «Святий Сину, що ти собі думав? Викликати на бій Старшу Сестру Ді Лін — це ще пів біди, але ти ще й сказав їй не стримуватися? Ти в Малому Нефритовому Павільйоні два роки. Хіба ти не знаєш, що навіть Старший Брат Ван Ке не може перемогти Старшу Сестру Ді Лін?»
Су Ян скреготав зубами і обурено сказав: «Старша Сестра Ді Лін — це просто БАГ!»
«...Що ти знову верзеш?» — втративши дар мови сказав Фан Сі. — «Старшу Сестру Ді Лін навчала сама Вчителька. Кажуть, коли вона потрапила до Павільйону Схованих Перлин, вона була лише сліпою дівчиною, яка вміла розрізняти звуки. А через кілька років, коли вона повернулася до Малого Нефритового Павільйону, вона вже була таким дивом. Ти ж чув про неї чутки останні два роки, то чому ти ще наважився нападати?»
Су Ян довго стогнав і врешті-решт здався.
Хто ж винен, що він став таким самовпевненим?
Фан Сі додав: «Зараз Ґу Фейді, завдяки щасливому випадку, потрапив до Павільйону Схованих Перлин і тренується під керівництвом Вчительки. Коли він вийде, він, безсумнівно, злетить високо. У вас раніше були непорозуміння, тож тобі варто бути обережним».
Су Ян скривився: «Я і він все одно коли-небудь зіткнемося... А ти, постійно бігаєш за Пу Ліньюнь. Хіба ти не боїшся, що Павільйон Парячих Хмар створить проблеми твоєму Клану Зеленого Завісу?»
Фан Сі посміхнувся: «Я знаю, що Павільйон Парячих Хмар, безсумнівно, зневажає наш Клан Зеленого Завісу. Але почуттям не накажеш. Чим більше я кажу собі не мріяти, тим більше... Краще цінувати час, який ми можемо вільно проводити разом у Малому Нефритовому Павільйоні».
Су Ян зітхнув, простягнув руку й поплескав Фан Сі по плечу, не знаючи, що сказати.
Пу Ліньюнь була головною героїнею «Заклятого Ворога» і в кінцевому підсумку мала вийти заміж за Ґу Фейді. Такий другорядний персонаж, як Фан Сі, зрештою, мабуть, буде лише з розбитим серцем. Якщо Ґу Фейді дізнається про його почуття, він, можливо, навіть втратить життя.
Думаючи про це, Су Ян раптом відчув якесь сум'яття.
Він не знав, що сталося з Фан Сі в кінці сценарію, і навіть не знав, чи вижив Фан Сі.
Після двох років спілкування, думка про те, що стільки людей помруть у різних конфліктах за сценарієм, думка про те, що ці його однокласники опиняться в центрі конфлікту, викликала в нього... безпричинний страх.
Він, Святий Син Демонічної Секти, обов'язково помре. Отже, Фан Сі, його головний поплічник, мабуть, теж помре. Сюй Юньчжань, який пожертвує собою, щоб захистити Ґу Фейді в останній битві проти Демонічної Секти, ймовірно, також не зможе уникнути долі, визначеної сценарієм...
Ці персонажі колись були для нього лише холодними словами на папері і не повинні були викликати стільки емоцій. А два роки — це не такий вже й довгий час, але його було достатньо, щоб вони вкоренилися в його серці й стали незалежними «людьми».
«Святий Сину?»
Фан Сі помахав рукою перед очима Су Яна.
Побачивши, що Су Ян прийшов до тями, він посміхнувся: «Ти, мабуть, втомився? Я закінчив накладати ліки. Гарно відпочинь, я піду».
Су Ян попрощався з Фан Сі, провів його і, роздратовано зарившись обличчям у подушку, подумав:
Треба якнайшвидше вийти з навчання і повернутися до Демонічної Секти. Тільки так він зможе триматися подалі від цих людей і не дозволить їм непокоїти його розум.
У цей час у двері тихо постукали.
Су Ян накинув одяг, сів рівно і дозволив увійти.
Ді Лін зайшла в кімнату і сказала: «У сьогоднішньому бою ти значно покращив свої навички. Оскільки "Дев'ять Холодів, Квітка Розкривається" уже прорвано, ти можеш закінчити навчання».
Су Ян не очікував, що Ді Лін буде такою прямолінійною.
Хоча він сам планував якнайшвидше закінчити навчання, але тепер, коли ця можливість була перед ним, він знову відчув розгубленість і тривогу.
Навіть на мить у серці Су Яна спалахнула думка, про яку він ніколи не думав: як було б добре, якби він міг залишитися в Малому Нефритовому Павільйоні, провести тут решту свого життя в такому простому і спокійному середовищі, не переймаючись конфліктами Цзянху?
Хоча він був у цьому світі лише два роки, життя в Малому Нефритовому Павільйоні створило для нього зону комфорту. Вирішити покинути це місце вимагало неабиякої мужності.
Су Ян довго мовчав, нарешті стиснув зуби і запитав: «Коли я можу піти?»
«Коли завгодно», — сказала Ді Лін. — «Якщо ти хочеш залікувати рани тут, можеш почекати. Але я бачу, що ти, здається, поспішаєш, можливо, у Секти Похмурих Хмар є якісь справи. Якщо хочеш, можеш поїхати завтра».
Су Ян, ніби боячись, що передумає, одразу ж сказав: «Я поїду завтра!»
Ді Лін кивнула: «Добре».
...
Наступного ранку, ще до світанку, Су Ян зібрав речі. Він поклав написаний ним збірник "П'яний Удар Червоної Сливи" на письмовий стіл як подарунок Вчителю на прощання.
Попрощавшись із Ді Лін, Су Ян одразу ж покинув двір Пізнання Весни і попрямував до гори, де розташовувався Малий Нефритовий Павільйон.
Він не планував ні з ким прощатися, оскільки з моменту виходу з Малого Нефритового Павільйону він планував повернутися до своєї сюжетної лінії та розірвати всі зв'язки з людьми Малого Нефритового Павільйону, включно з Фан Сі.
Фан-ер був лише незначним поплічником. Навіть якщо його роль замінить Слуга-Квітів, це не повинно вплинути на основний сюжет. Замість того, щоб тягнути його за собою до смерті в майбутньому конфлікті облоги Демонічної Секти, краще якомога раніше розірвати з ним усі стосунки.
Су Ян підійшов до скелі навпроти Майданчика Колоди, думаючи: Я актор без емоцій, я Святий Син Демонічної Секти, мені не потрібні жодні стосунки з цими людьми.
Думаючи так, він ступив на залізний підвісний міст, що вів до Майданчика Колоди.
«Су Ян—!»
Раптом хтось позаду покликав його.
Су Ян зупинився. Нарешті, він зітхнув і повільно обернувся.
Фан Сі та Пу Ліньюнь йшли пліч-о-пліч.
Фан Сі посміхнувся: «Святий Сину, чому ти йдеш, не сказавши ні слова? На щастя, Старша Сестра Лі попередила нас учора, інакше ми б навіть не встигли тебе провести».
Пу Ліньюнь, яка стала значно більш гідною та стриманою після інциденту зі Ставком Нефритового Дзеркала, стояла поруч із Фан Сі прямо і сказала: «Хоча ми з тобою з різних місць, ми були однокласниками. Тепер, коли ти закінчуєш навчання, ми обов'язково повинні прийти, щоб провести тебе і побажати тобі 'Берегти себе'».
Су Ян дивився на них обох, не знаючи, що сказати.
Коли він зупинився, ще кілька фігур поспішили здалеку.
Чі Тонг підійшов і поплескав Су Яна по плечу, сміючись: «Молодий Красень Су, ти що, хотів утекти потайки? Було б недобре, якби ти навіть не попрощався з нами!»
Ло Інь мовчки підійшов, і, хоча він нічого не сказав, він серйозно подивився на Су Яна і ледь помітно кивнув йому.
Старший Брат Мо та Старша Сестра Ді Лін також повільно підійшли, дивлячись на них здалеку з легкими посмішками на обличчях.
Су Ян був трохи приголомшений, і з затуманеною головою прощався з ними, сам не знаючи, що він там бурмотів.
Нарешті, коли він ступив на залізний підвісний міст і покинув гору, де знаходився самотній пік Малого Нефритового Павільйону, він відчув, що весь цей світ став якимось нереальним.
Востаннє він озирнувся на далеку гору, що пронизувала хмари, прийняв рішення і відвернувся, щоб піти.
«Зачекай!»
У той момент, коли Су Ян збирався ступити в Кам'яний Ліс, позаду нього пролунав голос, що наближався з віддалі, змішуючись із прискореним диханням.
Та людина сказала: «...Су Ян!»