У супроводі жінки в білому, Су Ян та інші пройшли залізний ланцюговий міст на іншому боці відрубаної гори («Пенька») і нарешті дісталися головних воріт самотньої вершини Малого Нефритового Павільйону.
Біля воріт стояв чоловік у чорному, з холодним обличчям. Побачивши, що вони прибули, він зробив крок уперед і схилив голову: «Ді Лін».
Жінка в білому стиснула кулаки і відповіла: «Старший Брате Мо».
Чоловік у чорному окинув поглядом Су Яна та інших і сказав: «Часу витрачено так мало, всі вони — гарні саджанці».
Жінка в білому сказала: «Ці юнаки — генії. Я спочатку привела їх, а тепер маю повернутися, щоб разом із Чітонгом чекати решту. Будь ласка, Старший Брате Мо, відведи їх до гостьових кімнат. Результати з Кам'яного Лісу, ймовірно, будуть відомі трохи пізніше».
Чоловік у чорному кивнув і сказав: «Йдіть за мною».
Біля підніжжя самотньої вершини Малого Нефритового Павільйону ріс великий бамбуковий ліс. Серед лісу були розкидані невеликі дворики з білими стінами та сірою черепицею.
Чоловік у чорному розмістив Су Яна та інших в одному дворі з трьома кімнатами і наказав їм почекати. Він сказав, що як тільки стануть відомі результати з Кам'яного Лісу, він відведе їх на гору, щоб вони виконали ритуал прийняття в учні. Після цього чоловік у чорному пішов сам, навіть не попросивши принести їм води.
П'ятеро людей у дворі перезирнулися.
Незвичне оточення Малого Нефритового Павільйону і дивна поведінка його мешканців раптом викликали відчуття близькості серед цих, до того не надто дружніх, юнаків і дівчат. Навіть найактивніша Пу Ліньюнь притихла.
«Які тут... правила в цьому Малому Нефритовому Павільйоні?» — запитав Фан Сі з деяким сумнівом.
«Не знаю», — Сюй Юньчжань нахмурився. — «Але якщо він наказав нам чекати, то давайте терпляче почекаємо. Це Малий Нефритовий Павільйон. Ці люди можуть поводитися дивно, але, здається, вони не мають злого наміру».
Фан Сі повернувся до Су Яна і запитав: «Що думає Святий Син?»
Су Ян, все ще занурений у роздуми про те, що його несподівано затягли до Малого Нефритового Павільйону, не почув запитання Фан Сі. Він трохи розгублено дивився в бік західного крила двору, його погляд був сфокусований невідомо на чому.
Двері західного крила були не зачинені, і з того кута, де вони стояли, було видно край низького лежака в кімнаті.
«Молодий герой Су, напевно, втомився після вчорашньої ночі старанних тренувань», — сказав Ґу Фейді. — «Нам, мабуть, варто піти й трохи відпочити, щоб набратися сил».
Су Ян опам'ятався, тихо «охнув» і, нічого не кажучи, зайшов до західного крила і грюкнув дверима.
Пу Ліньюнь, нарешті, не витримала, надула губи і пробурмотіла: «Його поведінка така дивна. Як він взагалі пройшов той Кам'яний Ліс!»
Почувши це, Фан Сі засміявся.
Пу Ліньюнь розлютилася: «Чого ти смієшся!»
Фан Сі посміхнувся, дивлячись на Пу Ліньюнь: «У тебе такий поганий характер, як ти пройшла Кам'яний Ліс?»
Пу Ліньюнь: «Ти..!»
Сюй Юньчжань простягнув руку, зупиняючи Пу Ліньюнь, і порадив: «Годі, незабаром ми всі станемо учнями Малого Нефритового Павільйону. Якщо ви змогли пройти Кам'яний Ліс, то, ймовірно, ви не є злими людьми. Тут, у Павільйоні, не варто підіймати питання про старі суперечки між сектами. Нам потрібно добре ладнати в майбутньому».
Пу Ліньюнь слухняно замовкла.
Фан Сі легенько посміхнувся, повернувся до Ґу Фейді й сказав: «Молодий герой Ґу, ти, мабуть, бачиш, що Святий Син — не зла людина. Тобі варто краще наглядати за своєю молодшою сестрою».
Сказавши це, він, не дивлячись на вираз обличчя Пу Ліньюнь, неквапливо махнув рукавом і попрямував до східного крила, зайшов і зачинив двері.
Сюй Юньчжань безпорадно похитав головою і сказав: «Ходімо, головна кімната виглядає досить просторою, ми троє, мабуть, зможемо там відпочити».
Усі розійшлися по кімнатах, і двір знову поринув у тишу, лише бамбуковий ліс навколо тихо шарудів листям на вітрі.
...
Су Ян солодко спав післяобіднім сном і прокинувся, коли небо було залито вечірнім світлом.
Він сів, одягнений у спідню білизну, під тонкою ковдрою, підняв руку, відчинив вікно і подивився на двір, освітлений золотисто-червоним відтінком заходу сонця.
Незабруднене повітря було чистим, а його тіло, завдяки практиці бойових мистецтв, мало чудовий зір. Він міг розгледіти навіть найменші листки, що тріпотіли на кінчиках бамбукового лісу. Листя, колихаючись на вітрі, відбивало промені вечірнього сонця, наче переливи золотих блискіток.
Фан Сі, несучи тацю, проходив повз вікно і, побачивши Су Яна, який сидів біля вікна в задумі, усміхнувся: «Святий Син прокинувся? Я щойно знайшов на кухні свіжі інгредієнти, дрова і готові холодні тістечка. Я закип'ятив води і заварив чаю. Хочеш випити чаю зі мною?»
Су Ян кліпнув очима, скинув тонку ковдру, встав з ліжка і відчинив двері.
Фан Сі увійшов до кімнати з чайником і закусками, усміхаючись: «Святий Сину, тобі пощастило, я тільки-но...»
Він подивився на Су Яна, який повернувся до ліжка, щоб взяти свій одяг, і раптом замовк.
Фан Сі швидко поставив те, що тримав, на стіл біля дверей, великими кроками підійшов до ліжка, схопив тонку ковдру і накинув її на спину Су Яна.
Він був занадто занепокоєний і не контролював силу, змусивши Су Яна сісти на край ліжка.
Су Ян, тримаючись за ковдру, спантеличено запитав: «Що трапилося?»
Фан Сі пильно дивився на Су Яна, який підвів обличчя до нього.
Су Ян щойно прокинувся, вигляд у нього був трохи сонний, на щоках виднілися червоні сліди від подушки. Його коса була трохи розпатлана, він підняв обличчя, лінія шиї була напружена, тонка і напівпрозора біла шовкова спідня білизна була злегка розкрита на комірі, напівприховуючи витончений вигин ключиці... У світлі червоного вечірнього сонця вся його постать була незрозумілої статі, але дивовижно гарною і чарівною.
Фан Сі розтиснув руку, якою тримав край ковдри, і, стиснувши зуби, сказав: «Святий Сину, ти не повинен бути таким необережним у майбутньому. Ця шовкова спідня білизна дуже тонка і майже нічого не приховує. Малюнок на твоїй спині... гадаю, ти не хотів би, щоб його побачили сторонні».
Су Ян нахмурився і запитав: «Малюнок?»
Фан Сі здригнувся: «Твоє татуювання на спині... Ти не знав?»
Су Ян підсвідомо простягнув руку в комір, через плече, щоб намацати свою спину.
Татуювання на спині Святого Сина Демонічної Секти?
Чудово, ще одне налаштування, про яке не згадувалося у сценарії.
Судячи з виразу обличчя Фан Сі, це татуювання, здавалося, було важливим елементом сюжету, і його не можна було показувати нікому.
Су Ян без емоцій подумав, що йому справді варто було прочитати оригінальний роман, щоб побачити, які дивні речі були в голові автора.
Фан Сі побачив, як здивування на обличчі Су Яна змінилося рішучістю, стиснув зуби і сказав: «Святий Сину, вибач. Я не знав, що ти не в курсі. Що Лідер Демонічної Секти справді використовував тебе як... діяв таким чином... Ти не можеш просто терпіти, ти повинен чинити опір».
Сказавши це, він зробив паузу і додав: «Тепер, коли ти обраний Малим Нефритовим Павільйоном, коли ти закінчиш навчання... не повертайся до Демонічної Секти».
Су Ян зупинив свої думки і подивився на Фан Сі. Він подумав: Чому ця людина завжди говорить загадками, приховуючи половину слів? Це неприємно слухати.
Але він не міг прямо запитати. Слуга-Квітів Демонічної Секти знає, що в нього провали в пам'яті, і цього достатньо. З чужими людьми він повинен бути обережним.
Крім того, він повинен дотримуватися сюжету! Не повертатися до Демонічної Секти? Це абсолютно неможливо!
Тому Су Ян легко посміхнувся і сказав: «Як це можливо? Демонічна... Секта Похмурих Хмар — це мій дім. Я маю повернутися, попри все».
Фан Сі підібрав губи і сказав: «Тоді, Святий Сину, принаймні... будь обережним і більше нікому не показуй татуювання на своїй спині».
Су Ян кивнув і усміхнувся: «Добре».
Су Ян щойно одягнувся і не встиг навіть зробити ковток чаю, як знову з'явився чоловік у чорному, який привів їх до двору. Він покликав усіх до головних воріт Малого Нефритового Павільйону, щоб піднятися на гору для ритуалу.
Вони не наважилися зволікати, одразу взяли свої речі та пішли за чоловіком у чорному.
Жінка в білому і людина в червоному стояли біля підніжжя кам'яних сходів, чекаючи, з трьома іншими юнаками позаду них.
Побачивши, що всі відібрані герої зібралися, чоловік у чорному лише сказав: «Слідуйте за мною», — і, обернувшись, увійшов до воріт, прямуючи кам'яною дорогою вгору до вершини самотньої гори.
Усі вони були практиками бойових мистецтв, тож піднятися на гору не становило труднощів. Менш ніж за час, потрібний для згоряння палички фіміаму, група дісталася головної зали Малого Нефритового Павільйону на схилі гори.
На цей час захід сонця вже почав згасати, і в головній залі запалили тисячі свічок, освітлюючи її, як у день.
Дивно, але три місця для сидіння, розташовані у верхній частині зали, були порожні. Там не було «шанованих майстрів», яких Су Ян уявляв за сценарієм.
У залі сиділа лише одна приваблива жінка років тридцяти, яка пила чай на нижньому стільці. Побачивши, що всі прибули, вона одразу підвелася, щоб зустріти їх.
«Ді Лін, Чі Тонг, Мо Юнь», — приваблива жінка спочатку привіталася з трьома представниками Малого Нефритового Павільйону, потім глянула на тих, хто стояв позаду них, і усміхнулася: «Ого, цього разу є й жінка-герой! Чи хочеш ти, маленька сестро, навчатися зі мною?»
Сказавши це, вона підійшла до Пу Ліньюнь, уважно оглянула її і сказала: «Ти учениця Старшого Брата Ґу з Павільйону Парячих Хмар, чи практикуєш «Канон Складених Пер»?»
Пу Ліньюнь схилила голову і гідно відповіла: «Саме так».
Приваблива жінка посміхнулася: «Я так і думала, твої техніки пересування і бойові прийоми легкі та спритні, що ідеально підходить для моїх настанов».
Щойно вони закінчили розмову, чоловік у чорному запитав: «Чому тут лише ти? Учитель цього разу знову не з'явиться?»
Приваблива жінка сказала: «Учитель щойно надіслав повідомлення, що він іде в усамітнення, і попросив нас вибрати відповідних молодих героїв для навчання. Старший Брат Чжу, Старший Брат Вень і Старша Сестра Ян наближаються до прориву і цього разу не вийдуть з гір. Залишилися лише ми. Добре, що ти і я раніше вже навчали новачків. Цього разу ми повинні більше допомагати Ді Лін і Чі Тонг».
Чоловік у чорному кивнув: «Що ж, це добре».
Кілька обраних юнаків і дівчат стояли збоку, слухаючи їхню розмову і нічого не розуміючи. Вони обмінялися поглядами, але не сказали ані слова.
Тут приваблива жінка обернулася, взяла зелений сувій із бічного залу і повісила його за центральним стільцем у головній залі.
На картині була зображена витончена жінка: в одній руці вона тримала книгу, в іншій пензель, стояла на камені біля річки з зеленими водами, дивлячись у далечінь.
Чоловік у чорному сказав: «Оскільки ви вступаєте до Малого Нефритового Павільйону, ви всі стаєте учнями «Феї Цінбо». У майбутньому ви можете звертатися до нас, як до старших братів і сестер, або використовувати наші дорослі імена. Учитель зайнятий і часто перебуває в усамітненні. Ви... виконайте ритуал прийняття в учні перед цим портретом».
Усі відібрані молоді герої: «...»
Якою ж дивовижною установою є цей легендарний Малий Нефритовий Павільйон?!