У цей момент Су Ян навіть не підозрював, що сюжет, який він так відчайдушно намагався втримати, уже, як коні, що відв'язалися, помчав у дивному напрямку, і, ймовірно, його вже неможливо буде повернути.
Він, зберігаючи манери Святого Сина Демонічної Секти, неквапливо блукав у лісі гори Мейчжу, прямуючи до воріт Малого Нефритового Павільйону.
Малий Нефритовий Павільйон, прихований у глибині гори Мейчжу в окрузі Цін'у, був найбажанішою легендою в світі бойових мистецтв.
Він не мав власних учнів і не належав до жодної школи бойових мистецтв. У світі поширювалася лише його проста назва та незліченна кількість легендарних історій.
Раз на шість років Малий Нефритовий Павільйон відкривав свої ворота і обирав найвидатніших молодих талантів цієї епохи, щоб вони вивчали рідкісні у світі вишукані внутрішні техніки та бойові мистецтва. Після завершення навчання ці молоді таланти могли повернутися до своїх початкових таборів у світі бойових мистецтв, їм не потрібно було присягати на вірність Павільйону чи виконувати його накази.
Майже всі найавторитетніші герої сьогодення навчалися разом у Малому Нефритовому Павільйоні.
Су Ян, коли читав сценарій, не раз скаржився: «Яка ж мета Малого Нефритового Павільйону? Благодійність, чи що?»
Звісно, Су Ян розумів, що цей світ був лише сценарієм, до того ж, адаптацією мережевого роману. Оскільки це вигаданий твір, автор міг встановлювати будь-які правила, і чим більше там траплялося ненаукових і нелогічних речей, тим менше це дивувало.
Наприклад, нинішня гора Мейчжу, була дуже нелогічною.
На горі Мейчжу був встановлений захисний бар'єр, який, за чутками, створив сам Майстер Малого Нефритового Павільйону. Цей бар'єр не мав жодної летальної сили, але він збивав зі шляху майстрів, старших за двадцять років, не даючи їм проникнути глибоко в гори та дістатися воріт Павільйону.
Отже, герої, які зараз перебували в глибині лісу гори Мейчжу, були лише юнаками віком від десяти до двадцяти років.
Налаштування здібностей персонажа Су Яна на ранньому етапі сценарію було майже неймовірним.
Йому було лише шістнадцять чи сімнадцять років, але завдяки опануванню Техніки "Шести Пекельних Квіткових Поховань", його внутрішня сила була значно вищою, ніж у його однолітків. Додайте до цього унікальну для Демонічної Секти легкість "Крок, що плекає квіти" та "Танець Меча Квітучого Лотоса", який ідеально пасував його тонкому мечу, і його бойова міць зростала по прямій, майже на рівні з майстрами, відомими в світі бойових мистецтв протягом багатьох років.
На горі Мейчжу, зараз, не було жодного молодого героя, який міг би йому протистояти. Єдиний, хто міг би, був поранений.
Звісно, лише сам Су Ян знав, що насправді він був лише нездарою в гарному одязі — окрім того, що його тіло мало глибоку внутрішню силу, іншими бойовими навичками він майже не володів.
Навіть "Крок, що плекає квіти" він вивчив нашвидкуруч, гортаючи вночі таємні книги, вгадуючи зміст між ілюстраціями та текстом, написаним традиційними ієрогліфами, а також, базуючись на його рухах під час зйомок із використанням страховки.
Але його авторитет Святого Сина Демонічної Секти, безперечно, діяв, і жоден із ворогів, яких він зустрічав на своєму шляху, не наважувався до нього наблизитися.
Таким чином, він неквапливо прогулявся густим лісом гори Мейчжу близько пів дня і першим прибув до воріт Малого Нефритового Павільйону.
Біля воріт Малого Нефритового Павільйону не було охоронців, лише молода, тендітна дівчина в білому, яка сиділа, спершись на камінь біля входу, і читала книгу.
Су Ян глянув на дівчину, припускаючи, що це, мабуть, якась героїня, що прибула раніше, не звернув на неї уваги, прийняв гордовиту позу Святого Сина Демонічної Секти і рушив до воріт Павільйону.
«Не поспішайте вриватися, почекайте спочатку біля входу...»
Щойно Су Ян збирався переступити поріг, він почув, як жінка, яка читала книгу, ліниво промовила це.
Су Ян був здивований.
Судячи з її тону, вона, здається, не була героїнею, що прийшла ззовні, а, можливо, була кимось із Малого Нефритового Павільйону?
Але цього не було в сценарії!
Су Ян кліпнув очима і мовчки подивився на дівчину.
Дівчина не відривала погляду від сторінок книги і неквапливо продовжила: «Крім того, у вас лише один нефритовий дзвіночок, я не можу пропустити вас обох. Якщо він хоче увійти, йому також потрібен нефритовий дзвіночок, оскільки Малий Нефритовий Павільйон не визнає відносин між паном і слугою».
Почувши це, Су Ян був приголомшений і підсвідомо запитав: «Звідки ти знаєш, що у нас лише один нефритовий дзвіночок?»
Дівчина перегорнула сторінку книги і байдуже відповіла: «Якщо це дзвіночок, він, природно, видає звук. У вас обох лише один звук, отже, не може бути двох дзвіночків...»
Су Ян був приголомшений. Він поліз у кишеню, дістав нефритовий дзвіночок і уважно роздивився його в долоні.
Цей нефритовий дзвіночок був розміром з волоський горіх, вирізаний із білого нефриту. Нефрит був теплим і напівпрозорим, усередині виднілися кілька смуг смарагдового кольору, схожих на дим.
Але цей дзвіночок був лише вирізаний у формі, він був суцільним, як він міг видавати звук?
Навіть якщо це вигаданий сценарій, він не може бути настільки ненауковим, чи не так?!
Слуга-Квітів Демонічної Секти не знав, про що думав Су Ян. Він нахилився і тихо сказав: «Святий Сину, ця жінка, мабуть, непроста, нам не варто вриватися. Може, варто повернутися до лісу і пошукати ще один нефритовий дзвіночок?»
Су Ян почухав волосся, поклав свій ненауковий нефритовий дзвіночок назад у кишеню і байдуже відповів: «Ні, це не потрібно. Я тут лише для того, щоб відзначитися і взяти участь у відборі, після чого ми повернемося додому. Ти можеш просто почекати мене тут, біля воріт».
Квітковий Слуга був здивований: «Святий Сину? Ви ж казали, що хочете взяти участь у відборі...»
Су Ян сказав: «Так, я сказав, що хочу взяти участь у відборі, але я не казав, що хочу потрапити до Малого Нефритового Павільйону».
За сценарієм, Святий Син Демонічної Секти був виключений на останньому етапі відбору, тому Су Ян і не мав наміру потрапити до Павільйону. Йому просто потрібно було пройти цей сюжетний момент, де у нього була ще одна сцена з Ґу Фейді, тому він і вирішив брати участь у цьому випробуванні.
Почувши слова Су Яна, Слуга-Квітів довго мовчав, перш ніж тихо проковтнув свої запитання і став осторонь.
Жінка, чий погляд був постійно прикутий до сторінок, раптом підняла очі на Су Яна. Вона нічого не сказала і не виявила жодних емоцій, швидко опустила голову і неквапливо перегорнула сторінку.
Менш ніж за п'ятнадцять хвилин до воріт Малого Нефритового Павільйону прибула друга група. Це була компанія Ґу Фейді.
Ґу Фейді вже переодягнувся в чистий світло-блакитний одяг, його волосся було акуратно розчесане, а обличчя стало набагато рум'янішим, і вже не було видно, що він був важко поранений. Він стояв між Сюй Юньчжанем і Пу Ліньюнь, а позаду них йшов охоронець Бай Ці з Вілли Тисячі Кленів.
Побачивши Су Яна, що стояв перед воротами, Сюй Юньчжань одразу ж схопив Ґу Фейді за руку, ховаючи його за собою.
Су Ян, звичайно, теж їх побачив.
Але в сценарії вони не затримувалися надто довго біля воріт Малого Нефритового Павільйону, і наступна сцена після виходу з лісу відбувалася вже всередині. Тож, побачивши Ґу Фейді, він не збирався з ним спілкуватися, схрестив руки і прийняв позу гордого і неприступного одинака. Він підняв обличчя на сорок п'ять градусів і дивився в небо.
Сюй Юньчжань і Ґу Фейді, побачивши, що Су Ян їх ігнорує, обмінялися поглядами, мовчазно вдаючи, що не помітили його, і знайшли собі місце, щоб сісти і відпочити.
Але Пу Ліньюнь, яку балували її старші брати, не мала такого гарного характеру.
Побачивши винуватця, який, як вона вважала, підсунув її Старшому Брату зілля, Пу Ліньюнь одразу ж кинула на нього гнівний погляд і гнівно сказала: «Су Ян! Ти, підлий і безсовісний негідник! Ваша Демонічна Секта чинить так підло, роблячи такі речі, і ти все ще смієш претендувати на...»
Су Ян, який намагався тримати позу, був спантеличений цим раптовим потоком образ. Він забув про образ Святого Сина Демонічної Секти, кліпнув очима, дивлячись на неї з повним нерозумінням.
«Ліньюнь, замовкни!» — суворо сказав Ґу Фейді, — «Перед Малим Нефритовим Павільйоном, поводься пристойно».
Пу Ліньюнь замовкла, ображено кажучи: «Старший Брате, він так образив тебе, а ти все одно терпиш це!»
Ґу Фейді подивився на Су Яна, потім опустив повіки, і його тон був спокійним: «Як би там не було, принаймні він мене не вбив».
Пу Ліньюнь розплющила очі: «Але він же явно хотів...»
Сюй Юньчжань простягнув руку, щоб закрити рот Пу Ліньюнь, і тихо передав їй думку:
[Су Ян зараз найсильніший серед нас, і з ним його Слуга. Не провокуй його! Зараз нам потрібно, щоб Фейді спокійно пройшов відбір до Павільйону без жодних проблем. Тільки так лідер Ґу зможе без хвилювань шукати спосіб позбутися запаху. Просто потерпи!]
Пу Ліньюнь була переконана, але все одно була роздратована, вона знову сердито подивилася на Су Яна, голосно пирхнула, і ледве заспокоїлася.
Су Ян досі не оговтався від свого здивування, його серце було сповнене незрозумілих емоцій.
...Що за чортівня?
Він же відпустив тяжко пораненого Ґу Фейді, і навіть дав йому чарівні ліки, щоб зцілити його, то чому ж він став підлим, безсовісним і негідним?!
Сюй Юньчжань і Пу Ліньюнь могли не знати ситуації, їхні образи були виправдані, але ж Ґу Фейді сам знав, хто його врятував! Чому ж він поводиться так само?
Подумавши про це, Су Ян з сумнівом подивився на Ґу Фейді.
Якраз у цей момент Ґу Фейді теж байдуже глянув на нього.
Су Ян зазвичай не був чутливим до емоцій інших людей, але з якоїсь причини він дуже гостро відчув гнів в очах Ґу Фейді, і навіть якесь невимовне презирство.
Це вже занадто.
Су Ян не міг цього терпіти!
Він стиснув зуби, надав собі вигляду Святого Сина Демонічної Секти, скосив очі на Ґу Фейді, вигнув губи в усмішці і сказав: «Невже наш Тигр світу бойових мистецтв, Пташеня праведного шляху, ставиться до свого рятівника з такою повагою?»
Щойно він це сказав, Ґу Фейді міцно стиснув кулаки.
Пу Ліньюнь голосно закричала від гніву: «Ти...!»
Сюй Юньчжань знову закрив рота Пу Ліньюнь, але його очі, що дивилися на Су Яна, були сповнені прихованого гніву.
Навіть охоронець Бай Ці, що стояв позаду них, здавалося, казав поглядом: "Люди Демонічної Секти такі безсоромні".
Це люди праведного світу бойових мистецтв такі безсоромні!
Су Ян був розлючений у душі.
Ну і що, що його врятував він, Святий Син Демонічної Секти? Невже це так важко прийняти? Це просто лицемірство, манірність і нерозсудливість!
Су Ян був засмучений, коли раптом почув, як Ґу Фейді тихо засміявся.
Юнак підняв обличчя, дивлячись прямо на Су Яна.
З посмішкою на губах, він вимовив слово за словом: «Фейді дякує Святому Мечнику Су за його прихильність. Цей борг, я колись обов'язково добре відплачу».