Наступного ранку з ванної кімнати було чути звук блювоти.
Бай Цзін насупилася, обіймаючи унітаз. Вона відчувала, як її шлунок перевертається, ніби горить. Її жовч ось-ось мала вилитися, коли вона слабко сіла на підлогу.
Сі Цянь почув звук і вбіг, не стукаючи у двері. Він підняв її й простягнув руку, щоб доторкнутися до її обличчя.
«У тебе немає температури. Що з тобою?»
Він відкрив шафу й знайшов два товсті пальта, швидко підійшов до неї щоб допомогти одягнутся їй.
«Я відвезу тебе до лікарні!»
Бай Цзін ніжно відштовхнула його й насупилася. Її обличчя було блідим, але вона вперто відмовилася.
«Мабуть, це просто звичайний гастроентерит. Скоро все пройде».
Вона поспішала на заняття й не мала часу їхати до лікарні.
Сі Цянь подивився на її спину й насупився. Він дуже добре знав характер Бай Цзін, тому міг лише здатися.
На віллі він сів, схрестивши ноги на підлозі, й за допомогою комп'ютера шукав способи догляду за пацієнтами з розладами шлунково-кишкового тракту. Він помітив відповідь від користувачів мережі.
«Найкраще пити кашу, яка легко засвоюється. Рідка дієта матиме менше навантаження на шлунок, особливо якщо її приготує сам твій хлопець! Ефект буде подвоєний!»
Очі Сі Цяня спалахнули. Він наказав водієві відвезти Бай Цзін до університету А. Спостерігаючи, як вона йде, він набрав номер Ці Луаня.
«Приїжджай сюди».
Через пів години Ці Луань стояв за дверима в добре випрасуваному костюмі. Він запитав із посмішкою на обличчі.
«Босе, це термінова ділова поїздка чи вечеря? Чи є красуні на вечірці? Я вже готовий і можу піти в будь-який час! Будь ласка, скажи мені, що робити!»
Сі Цянь насупився. Він відчув запах парфумів на його тілі й сказав із легкою зневагою: «Заходь».
Ці Луань розгублено пішов за ним на кухню. Він подивився на їжу на плиті й чекав пояснень із здивованим виразом обличчя.
Сі Цянь надів фартух і закотив рукави сорочки. Він вказав на незнайоме кухонне приладдя й сказав: «Навчи мене готувати кашу».
Ці Луань завжди хвалився своїми кулінарними здібностями. Будь-яка жінка, яка з'їла велику страву, особисто приготовану ним, була нерозлучна з ним!
Сі Цянь подивився на його розгублений вигляд і закликав: «Швидше!»
Ці Луань лише відчув, як його скроні пульсують від болю.
Цей предок справді хотів навчитися готувати кашу?
Він слабко сказав: «Насип рис, поклади інгредієнти... додай трохи води в каструлю, не занадто багато, лише відповідну кількість!»
Ставлення Сі Цяня було суворим і вимагало точності до мілілітра води. Він насупився й запитав із легкою незадоволеністю: «Що таке відповідна кількість?»
Ці Луань втратив голос і хотів зробити це сам, але Сі Цянь відштовхнув його й холодно сказав: «Просто навчи мене. Я хочу готувати для Цзінцзін».
«Цзінцзін?»
Ці Луань був шокований й не міг повірити в те, що почув. Він виглядав так, ніби його внутрішньо поранили.
«Зізнайся, ти просив мене прийти сюди сьогодні, не для того щоб навчитися готувати кашу, а щоб похвалитися своїм коханням передо мной?»
Сі Цянь був надзвичайно щасливий почути його глузування. Він подивився на рисові зерна, що кипіли в керамічній каструлі, і підняв куточки губ.
...
В аудиторії Університету А Бай Цзін лежала на парті з хворобливим виразом обличчя.
Підлабузниця Бай Юе, Шу Вень, яка сиділа в першому ряду, побачила її стан і навмисно голосно сказала.
«Ай-ай, лише тому, що вона улюблена студентка професора Дуна, вона може спати на заняттях? Подивіться на Бай Юе, вона вже отримала кілька вітчизняних медичних патентів. Вона все ще дуже серйозна!»
«Навіть якщо вона геній, у неї має бути належне ставлення, чи не так?»
Почувши її сарказм, професор Дун негайно відклав свою книгу й підбіг до Бай Цзін. Він стурбовано запитав: «Як ти? Ти погано себе почуваєш? Ти хочеш, щоб я дав тобі відпустку й піти додому відпочити на кілька днів? Не хвилюйся, я надішлю тобі копію змісту курсу за цей період часу на твою електронну пошту!»
Шу Вень: «...»
Було очевидно, що Бай Цзін несерйозно ставилася, але чому ставлення професора Дуна було таким, ніби він служив своїм предкам!
Бай Юе та Шу Вень були розлючені реакцією професора Дуна, і їхні вирази обличчя були надзвичайно поганими.
Під час перерви Бай Цзін все ще почувалася незручно. Вона не могла не побігти до ванної й триматися за раковину, щоб виблювати.
Бай Юе пройшла повз і навмисно прикрила рота й носа, набравши зневажливого вигляду.
«Ти втратила все обличчя студента-медика. Перед ким ти збираєшся хизуватися в такому жалюгідному стані? Якби я не знала краще, я б подумала, що всі студенти-медики в університеті такі, як ти...»
Бай Цзін прополоскала рот і подивилася на неї краєм ока. Вона запитала: «Що? Ти думаєш, що лікарі можуть оминути народження, старість, хвороби та смерть? Бай Юе, якщо у тебе є час, подумай про те, як написати фармацевтичну статтю та як заповнити відсутні дані. Не шукай проблем!»
Бай Юе була розлючена, коли почула її слова.
Шу Вень швидко відтягла її. У коридорі вона тихо сказала: «Не дивно, що ти сказала, що її приватне життя хаотичне. Дивлячись на стан, у якому вона була щойно, ті, хто не знав, могли б подумати, що вона вагітна...»
Ці слова розбудили Бай Юе. Вона раптом щось зрозуміла!
Чи може бути... Бай Цзін вагітна?!
Бай Юе відштовхнула Шу Вень і побігла до аварійних сходів. Вона була настільки нервова, що тупотіла ногами й кусала кінчик пальця. Вона зателефонувала Ці Мей і нетерпляче сказала: «Мамо! Та стерва Бай Цзін... вона може бути вагітною!»