Проста інформація Юнь Юя була також на візитівці, миттєво приголомшивши всіх присутніх.
Генерал-майор Бойового відділу, Юнь Юй?!
Бай Гуанцай не міг приховати свого шоку та здивування. Його піднята рука миттєво опустилася, коли він підняв візитівку й направив її на світло, ідентифікуючи водяний знак.
Фу Хен та мати Фу обмінялися поглядами. Вони зупинилися й сіли на диван.
Ці Мей не могла стримати свого хвилювання. Вона щасливо запитала: «Сяо Юе, звідки ти його знаєш? Які твої стосунки з ним?»
Бай Юе гралася зі своїми нігтями й пояснила всім. - «Генерал-майор Юнь винен мені послугу. Якщо мені буде щось потрібно, я можу шукати його...»
Вітальня замовкла після того, як вона це сказала.
Бай Гуанцай прочистив горло й двічі кашлянув. Потім він надів лицемірну, батьківську посмішку й сказав: «Отже, це було лише непорозуміння! Тато хвилюється за тебе... незважаючи ні на що, я завжди буду стояти на твоєму боці, Сяо Юе!»
Мати Фу насупилася й закотила очі. Вона подумала, що якщо родина Фу зможе заручитися підтримкою високопоставленого генерала Військового відомства, це буде великою допомогою для родини.
Вона м'яко штовхнула Фу Хена й сказала: «Ми були надто імпульсивними щойно. Насправді, якщо ми заспокоїмося й ретельно подумаємо про це, Бай Юе вкрала ліки від раку, щоб допомогти Фу Хену. Я помилялася, звинувачуючи її. Заручини між нашими двома родинами триватимуть, як зазвичай!»
Фу Хен зиркнув на гарненьке обличчя Бай Юе й запитав глибоким голосом: «Якщо Бай Цзін піде за тобою, як ми уникнемо відповідальності за ліки від раку? Сі Цянь вирішив підтримати її, тому ми все ще не можемо втекти!»
Бай Юе стиснула пальці. Дві родини сиділи за обіднім столом, обговорюючи рішення одне за одним.
...
На віллі маленьке обличчя Бай Ченя було червоне. Він повільно вийшов зі спальні й кинувся в обійми Бай Цзін.
Він підняв свої невинні очі й запитав дитячим голосом: «Сестро, що ви обговорювали вчора ввечері? Не сваріться. Сварка — це те, що роблять лише погані діти!»
«У казках завжди кажуть, якщо є непорозуміння, ви повинні сісти. Триматися за руки й розповісти це чітко!»
Пальці Сі Цяня провели по екрану комп'ютера, коли він отримував електронні листи від бойового відділу. Слухаючи його дитячі слова, він вмовляв: «Ми з твоєю сестрою вчилися! Ми не сперечаємося, і не сваримося. Чень Чень не повинен хвилюватися...»
Бай Цзін підняла повіки й насупила брови. Дивлячись на його обличчя, яке навіть не кліпнуло, коли він брехав, вона пирхнула.
Бай Чень, здавалося, був зацікавлений. Він плеснув у долоні й ліг на коліно Бай Цзін. Піднявши свої очі, повні очікування, він запитав: «Сестро, маленький Чень теж може вчитися? Маленький Чень хоче вчитися!»
Тіло маленького хлопчика все ще мало низьку температуру. Хоча ракові клітини контролювалися ліками й не поширювалися швидко, він все ще був пацієнтом.
Бай Цзін погладила його маленьку голову. - «Маленький Чень, слухняно приймай ліки й чекай на одужання! Старша сестра обіцяє, що коли ти одужаєш, я відправлю тебе до школи. На той час ти зможеш стрибати й гратися зі своїми друзями!»
Бай Чень миттєво занепав духом. Сі Цянь підняв його й надягнув навушники. Він хотів, щоб він дивився аніме, щоб він міг тимчасово заблокувати звук зовнішнього світу.
Він серйозно подивився на Бай Цзін.
«Я пропоную дозволити Бай Ченю вчитися. Він з нетерпінням чекає на нормальне дитяче життя. Якщо його настрій покращиться, це буде корисно для нього».
Бай Цзін насупилася, ніби почула безглуздий жарт. Спосіб мислення ШІ унеможливлював їй зрозуміти важливість емоцій.
Покладатися на свій настрій для лікування хвороби було ненадійним.
Однак, після пошуку в базі даних системи, справді були випадки, коли пацієнти покладалися на свій настрій для лікування хвороб.
Вона підняла голову й подивилася на щирий та серйозний погляд Сі Цяня. Повагавшись деякий час, вона нарешті погодилася.
Бай Цзін та Сі Цянь обговорили й вирішили піти до державного дитячого садка, який був ближче до дому.
Наступного дня вони привезли Бай Ченя, щоб пройти процедури вступу.
У навчальному відділі керівник школи запитав про основну інформацію студентів. Коли він збирався заповнити інформацію, він зіткнувся з проблемою.
«Зробіть дві копії сімейного реєстру та сторінки, яка містить інформацію про студентів. Підпишіть згоду опікуна тут...»
Бай Цзін тримала ручку в руці. Раптом вона згадала, що опікуном Бай Ченя все ще був Бай Гуанцай.
Сімейний реєстр також був удома.
«Вибачте, я повернуся пізніше, щоб завершити процедуру вступу».
Бай Цзін поспішно вибачилася й поїхала додому родини Бай із Бай Ченем на руках. Вона відчинила двері й зайшла. Вона побачила Бай Гуанцая, який наспівував мелодію в гарному настрої й витирав кілька антикварних ваз у вітальні.
Почувши шум, Бай Гуанцай обернувся й побачив її. Згадуючи її стосунки з Сі Цянем, його ставлення трохи пом'якшилося: «У чому справа?»
«Дай мені сімейний реєстр. Маленький Чень хоче вчитися». — холодно сказала Бай Цзін.
Ці Мей та Бай Гуанцай, здавалося, відчули щось, що вони могли використати, тому вони зайняли позицію: «Ну, я можу дати тобі сімейний реєстр, але тобі потрібен опікун, щоб підписати угоду про вступ до школи, так? Чому б нам не обговорити умови! Поки ти передаси формулу ліків від раку, я негайно піду з тобою!»
«Інакше, жодної угоди!»