Розділ 1185: Спасіння.
Дорон оглянувся.
Колом було багато загартованих солдатів, на чиїх обличчях чигалася рішучість. Ці солдати об’єдналися в одне велике військо, просуваючись вулицями і утворюючи потужний чорний потік.
Ці солдати були різного віку: від підлітків до сивожих старих. Навіть м’язистих жінок були помітні в їхніх рядах. Хоча через це вони виглядали дуже неорганізовано, все це пригнічувало їх унікальними аурами. Темна Епоха розбудила в них холодний характер, який допоміг їм пережити незліченні смертельно небезпечні ситуації.
Вони ділили територію з жуками та звірами, і воювали всюди, де були. Люди, які жили до цих часів, ніколи б не зрозуміли їхнього мислення. Навіть колишній тесля Дорон був упевнений, що тепер без проблем зможе вбити одного з міських вартових голови свого колишнього села.
« Я повинен повернутися! Ради Ліни!» — Дорон прийняв рішення і відкрив великі металеві ворота. Коли він подумав про дівчину, яка чекала його вдома, то почувався молодшим.
Хоча Дорон не знав, чому він був тоді такий м'який і врятував її, завдяки цьому він знайшов собі подругу, яка розуміла його і на яку міг покластися. Їхні стосунки допомогли йому пережити безліч проблем, які могли б його вбити. Навіть лікарі казали, що він чудом вибрався з могили.
« Я не знаю, чи доживу я завтра, але наступного разу... Я попрошу її руки." Він потер груди, видихнувши холодне повітря.
— Дорон!
Важка, але худа чорна рука гримнула Дорона по плечу; несподіваний удар мало не збив його з ніг. Дорон, зрадівши, обернувся:
- Великий брат Джиммі! — Чоловік, який поплескав його по плечу, був високим довгов’язаним юнаком. У нього був великий сокира і шолом з коров’ячим рігом. Навіть якщо він втратить леза, то сам вага цієї стофунтової зброї зможе змусити ворога здригнутися.
Біля нього було ще кілька воїнів, які складали невеликий загін. Здавалося, Джіммі дуже поважав їх.
— Ха-ха, детка. Я знав, що кислота Жуків-Вбивць Світла не вб'є тебе... — Джиммі виглядав надзвичайно захопленим, простягаючи дорону бурдюк, — давай вип'ємо!
— Оо... — Дорон облизнув губи і обережно зробив ковток, коли почув біля себе кілька горлянок. Глибокий кисло-прятний смак стікав по його горлу вниз, змушуючи його відчувати тепло.
— Міцне вино! — Зависно сказали воїни навколо нього. Будь - які сильні вина в цей час коштували заобороних грошей. Бурдюк з вином був схожий на друге життя в цій холодній пустелі.
Багато членів загону дивно подивилися на Дорона, але коли він повернув вино Джиммі, відвернулися.
З ким вони намагалися жартувати? Кожен у окрузі знав назву розкачаря Черепашника. Хоча Джіммі був схожий на палицю, його бойовий сокира вже пробив голови кільком чоловікам у раз більші за нього.
Іноді ті, хто виживав, були навіть небезпечніші від жуків. Люди часто билися на смерть за невеликий мішок пшениці, чисту воду або навіть шматок в’яленого м'яса. Дорон і сам багато разів стикався з такими ситуаціями.
Але через це у нього склалося хороше враження про щедрість Джиммі. У ці важкі часи рідко можна було зустріти добрих людей, які могли б зберегти деякі свої принципи.
Навіть якщо Джиммі просто хотів використати його, у цьому не було нічого поганого. Зрештою, така харизма й щирість були рідкістю навіть серед лідерів. Якщо Джиммі хотів використати його, то чи ж він не мав би деякої цінності?
Дорон стиснув у руках тонкий металевий меч.
— Ха-ха... Як ти? Ти приєднаєшся до нашої місії цього разу? — Джиммі потертир лисину. Його блакитні очі були щирі.
— Нет... Цього разу мені потрібні припаси, щоб пережити холод і ліки чи цілющі сувої. Лина нещодавно застудилася, і я дуже хвилююся...
Дорон почервонів. Навіть загін Джиммі загине, якщо спробує дістати все, що перерахував Дорон.
— Ну, раз так... - Джиммі потер підборіддя.
— Тож цього разу я піду сам, — сказав Дорон після певного коливання.
Джиммі схопив його за плечі і розсміявся:
- Я ніколи не думав, що наш маленький Дорон стане великим чоловіком... Ха-ха... Дуже добре! Ти можеш взяти додатковий комплект з моєї здобичі!
— Спа... Дякую, Великий Брате Джиммі! — Дорон був дуже зворушений, і мало не розплакався.
- Не будь сентиментальним, як баба. Швидше, йдемо! — Джиммі підняв сокиру і вийшов з дверей фортеці.
На найбільш далеких краях фортеці були високі вежі, а центральні райони також укріплено. Навіть якщо зовнішня охорона буде спробою, вони зможуть відступити і зміцнити периметр. Лідер лежав у центрі, оточений солдатами і Професіоналами. Класовість зберігалася і Темну Епоху.
Така людина, як Дорон, могла втиснути свою сім’ю лише у найзахищеніші райони. Вони були на передніх краях небезпеки і несли найбільші втрати. Тому їхні доми були подібні до маленьких фортеці.
Найбільшим бажанням Дорона, крім одруження на Ліні, було привести її в саме серце фортеці. Ходили чутки, що його захищали могутні заклиначі, і це робило його найбезпечнішим місцем на материку. Кожна сім’я мала запаси червоного вина і хліба. Дорон мріяв про таке життя задовго до початку Темної Епохи.
« Однако... Хіба чарівники не втратили своїх здібностей?"
Врешті-решт, він все ще відчував провину за те, що трапилося на віллі Старого Холдмана.
Однак, щоб відбити напади жуків і вижити, фортеця вважалася магією. Дорон подивився на зовнішні укріплені стіни.
Там була міцна гранітна вежа, вкрита кров’ю та рідинами комах. На кожній платформі стояв по одній маленькій чорній пушці.
Яскраві руни прикрашали стовбури гармат, вселяючи спокій у серце кожного, хто їх бачив. Дорон вже не в перший раз дивився на ці гармати, які вбивали багатьох комах при кожній їх атакі. Навіть могутні червоні черв’яки ненавиділи їх.
*Грохот!*
Могутній механізм відчиняв двері, і великий загін кавалерії в вишуканих доспехах рисций промивався через міст, притягуючи до себе багато заздрісних поглядів найманців.
Це був полк Професіоналів, які мали надзвичайну бойову силу. Після призову до війська, навіть якщо їх не осіли в самому серці фортеці, вони були вислані у відносно безпечні райони і забезпечували стабільним запасом їжі.
Для багатьох простолюдинів це було мрією всього життя. Найбільші загони авантюристів мерехтіли порівняно з солдатами. Не було так багато людей, як Джиммі, які були нічим не гіршими за солдат і навіть міг з ними потягуватися.
« Один жук приносить 1 год. У мене вже є 90, тому мені залишилося лише десять щоб потрапити у внутрішні райони і стати членом армії..." - Дорон загорівся бажанням. Зрештою, це означало, що він був у крокі від своєї мрії!
« Великий Брат Джиммі вже назбирав достатньо очок, але оскільки в його зовнішніх районах залишилося кілька братів, він вирішив залишитися з ними», — був вражений вчинком Джіммі.
*Тук! Тук!*
У цей момент армія сформувалася, через що в повітрі висіла святкова атмосфера, поставивши авантуристів замовкнути.
*Свист!*
Підув холодний вітер, через що прапор Сильвермуна в руках одного з лицарів заколихався на вітру і отримували дивне світіння.
Джиммі моргнув і побачив в небі кілька чорних плям. Навіть коли сонце не було таким, його очі добре орієнтувалися в темряві. Принаймні за допомогою зірок у небі, що було світлом божественних царств богів - він міг ясно бачити все в радіусі 50 метрів.
Ці кілька чорних точок ставали все більшими, і коли вони наблизилися, присутні здивовано вигукнули. Це були фігури кількох чарівників, які ширяють у повітрі.
— Граждані... — Заговорила чарівниця в серебристо-білих доспехах. Її обличчя не було видно, але її голос викликав безліч стривожених вигуків і зітхання людей.
- Це міський лорд!
— Королева Сильвермуна!
— Ооо! Ооо!
Дорон вклонився, наслідуючи приклад усіх інших людей. Неважливо, для чого він це робив: щоб виразити їй свою вдячність і повагу, йому було досить того, що він міг знайти в ній захист у цей важкий час,..
Тільки на обличчі королеви, яка ширяє в повітрі, не було особливої радості; здавалося, що вона сильно постаріла.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv