Розділ 1169: Евакуація.
Магі були дуже терпеливими. Оскільки спотворена тінь не могла поквитатися з Лейліном прямо зараз, вона вирішила почекати осторонь і як слід відновитися. Якби Лейлін не збільшив своєї сили на той час, він міг би помститися!
...
Простолюдин головного Материнства ставилися до могутніх істот, таких як Боги і Маґи, як щось казкове. Незалежно від того, чим займалися ці могутні істоти, простолюдин турбувалися лише про те, як заробити ще пару медяків на день наступаючий. Вони просто хотіли поїсти хліба і випити пива.
Дорон був одним з таких простолюдинів. Він існував з роду теслярів, і був змушений працювати теслею через своє походження. Тим не менш, його спадщина була нікчемним. Насправді, йому доводилося кілька разів на рік за безкоштовно ремонтувати у регіонального лорда меблі і навіть ясла в сарарях. Йому навіть не давали їжі.
Очевидно, що питання про богів і дияволів були для нього чимось на зразок епосів, які співали йому барди. Такі події не мали нічого спільного з ним, а лише розваги.
Але одного дня все це змінилося. Побачивши вибух пурпурного місяця і сформульований на ній очей, він відчув кінець його тихого життя.
Позбавлення місячного світла не було таким важливим, зрештою більшість сімей лягали спати рано, тому що вони не могли дозволити собі олію для ламп. До того ж, на небі було багато зірок, так що ця подія не сильно вплинула на нічний час звичайних людей. Єдина річ, яку мали жінки, котрі любили милуватись місячним вином.
Ні, важливо було відкриття, яке люди зробили для себе, ставши свідками знищення Місяця. Усе — чи то перетворення місяця на це око, або знищення величезного Плетіння — було занадто схоже на роботу демонів і дияволів...
— Кінець близько. Могутні істоти ось-ось знищать світ... — Кілька божевільних міських менструлів замінили свої звичайні пісні на похмурі пророцтва, які тільки більше залякали Дорона.
« Боги нагорі... можливо, я занадто багато думаю. Мені потрібно частіше ходити до церкви і попросити допомоги у священика Рокфеллера..." "Дорон перерахував гроші в кишені. У нього було лише кілька тьмяних мідних монет з сильно пошкодженими краями...
« Проклятила леді Де Ліз... Вона, мабуть, змусила свою жирну свиню надрізати мідь по краях...» - Дорон не міг виселитися, дивлячись на свою мізерну зарплату за важкий робочий день. Звичайно, він не наважився б сказати це своєму роботодавцю в обличчя.
Ставши свідком цього дивного явища, стурбований Дорон почав думати про те, щоб відвідати місцеву церкву і зробити якусь пожертву або щось в цьому роді, аби попросити у Господа захисту.
Світовим Богом керувала система "Церква і держава". Якщо один з них контролюватиме віру людей, а інший матиме владу над їхніми життями, найбідніші простолюдини все одно віддадуть одному із них усе, що у них є. Хоча пожертви були добровільними, вони все одно експлуатували простих людей.
— Дорон! — Розповідав свист. - Ти закінчив з леді Де Ліз?
Дорону був знайомий цей голос, і він обернувся до молодого чоловіка в ненормальному вільному одязі. Цього весняного веселого юнака звали Мітч.
— Мітч! Хіба ти не повинен зараз працювати в церкві Чарівності? Чому ти повернувся? — Здивовано запитав Дорон.
Місто, в якому жив Дорон, було під контролем феодала, який побудував тут церква Ільматира. Палко кажучи, люди любили цього бога і хотіли зробити своїх послідовників його парафіянами.
Церква Містри була тільки в далекому місті, до якого було півтора дня їзди на возі. Для Дорона це була відстань від одного краю землі до іншого, він був там тільки один раз і був приголомшений марною небесним містом.
Він дуже заздрив роботі Мітча. Хоча він був скромним слугою, але працював у церкві. Одного разу він зможе пробудити в собі силу магії і стати шанованим чарівником.
Почувши це, Мітч розчаровано махав рукою:
— Эх... Навіть не нагадуй. Я повернувся, тому що церква закрилася.
— Церква... Закрилася? — щелепа Дорона отвисла. Він не розумів, як ці два слова можуть бути присутні в одному реченні.
Церкви були під наглядом відповідних богів. Усі священики мали незвичні заклинання, а навіть найсприятливіші церковні товари приносили їм багато грошей. Як таке місце могло закритися?
- Ти, мабуть, не знаєш... Більшість священиків церкви раптово померли в день чорного місяця. Решта проплакали весь день...
Повернувшись з міста, Мітч отримав багато новин. Він підійшов до Дорона ближче і прошепотів:
- Я чув, що Богиня Плетіння впала...
- Богиня Плетіння впала? — Дорон не знав, як йому це прокоментувати. Він був далеко від усього цього, а оскільки Містра не була божеством, якому він поклонявся, то не міг зрозуміти його ставлення до цього. Коли він почув, що правдивий бог впав, то не відчув нічого крім нестерпної злості під час смерті короля.
— Ммм, чарівникам не пощастило... — Усміхнувся Мітч. Здавалося, що його витівки над священиками та чарівниками не були випадкові. Багато з них вже забили натовпи людей до смерті...
— А як щодо чарівників? Хіба вони не могли використати магію, щоб не дати цим простолюдинам забити себе палицями? - Дорон був упевнений, що Мітч щось недоговорить. Всі чарівники були для нього вищими особами, до яких навіть лорди мали ставитися з повагою і ввічливістю.
Навіть владна леді Де Ліз не сміла ображати Чарівника Холдмана, який жив неподалік від їхнього міста.
— Хе-хе... Після смерті Богіні Плетіння всі чарівники втратили здатність вимовляти закляття... Як гадаєш, лорди і простолюдини довго їх переслідували? - Мітч посміхнувся. - Ось чому я повернувся. У мене не було жодних шансів, тому я прийшов сюди, щоб пристати ... Хоч би як там було, закриймо цю тему! Ми повинні відправитися в Таверну Бака і відсвяткувати наше возз'єднання!
— Но... — Дорон торкнувся свого гаманця, я все одно хочу хоча б раз відвідати церкву!
— Церква? А, точно! Решта церков, здається, весь день зайняті підготовкою до евакуації або чимось у цьому роді. Зараз навіть купці і палаци не можуть змусити священиків використовувати для них закляття... У місцевій церкві справи, мабуть, подібні... — Мітч поплескав Дорона по плечу. Його очі наче казали йому: « Не марнуй часу ».
— Нет! - Віра Дорона була сильнішою.
— Ну ладно, тоді... Я піду з тобою.
Міська церква була не такою вже й великою, як кілька будинків. Перед нею височів невеличкий фонтан, але з нього не текла пологова вода.
Храм видавався опустеленим; з нього зникло багато речей. Навіть позосталі слуги зітхали, а люди, які молилися, були вкрай мало. Дорон помітив усі ці зміни, але все ж запитав слуги:
- Доброго дня! Я хотів би побачити священика Рокфеллера!
Доброзичливий Рокфеллер справив добре враження на Дорона. Хоча він міг використовувати лише кілька заклинань низької якості, але зміг вилікувати будь - які травми і врятувати життя. Дорон вирішив зробити йому свою пожертву, на випадок, якщо йому в майбутньому доведеться про щось його просити.
— Священик Рокфеллер... — Старій людині, яка охороняє вхід, довелося багато часу відреагувати. Він витер пісок з очей, - він вже пішов. Він забрав все, залишивши лише трохи картоплі для цього жалюгідного старого пекаря...
- Що? І ніхто не взяв на себе управління церквою? — Дорон был здивований. У місті, незважаючи на його невеликі розміри, було багато віруючих і жодна церква не могла так просто кинути таке похмуре місце. Навіть якщо Рокфеллера перевели, на його місце мав прийти інший священик.
Ситуації, подібні до цієї, були досить дивними, і це викликало в Дорона погане передчуття.
— А навіщо? Ви хочете помолитись і висповідатися? Можливо, я зможу вам допомогти! - Старий пекар Таннер вже згорнув поглядом Кошел Дорона.
— Нет! У цьому немає необхідності!
Дорон не був дурнем. Як він міг не здогадатися про його наміри? Він негайно схопив свій гаманець і втік, а Мітч пішов за ним.
Тільки після того, як вони покинули місто, Мітч обернувся і почав сумувати над упёртом свого друга.
— Ха-ха... — Він сказав, щоб відпочити, — я був правий.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv