Глава 1158: Фугу.
Небо в Плоскості Фугу було туманно-серим. Стікс плавно тхнув по землі, стираючи спогади випадкових апатичних душ і створюючи всюди спокійну безжиттєвість.
Посередині пустелі стояло місто з чорного граніту і гнилої бруду. Це було місто суду під Божим юрисдикцією смерті Келемвора.
Незліченні істоти, які не мають віри, були наполовину врізані у Стіну віруючих. Стіна, здавалося, поглинає їх, змушуючи їх голосно волати. До невіруючих у світі Богів ставилися навіть гірше, ніж до послідовників богів-соперників, демонів і дияволів. Після смерті вони не могли прийняти жодного божественного царства; їх було приречено на вічні страждання в цьому мурі.
Ті душі вже були надто пізно присягати у своїй вірі богам. Прибувши сюди, Келемвор давав їм три покарання на вибір, і стіна була найбільш нешкідливим з них. Тільки Бездна і Баатор могли прийняти цих істот, але навіть вони хотіли перетворити їх на "пілотних буків".
Місто смерте було мертвим тихим і спокійним, незважаючи на те, що його вкрили млявими душами. Навіть Лічі хотіли б якнайшвидше покинути це місце.
*Бум!
Несподівано відкрилися великі золоті ворота, і вони отримали божественне світло. Світло виходило з сили спасіння. Здавалося, що воно принесло зі собою промінь надії у ці Землі.
Але насправді все було навпаки. Перелякані душі вляглися, ледве заздрили це святе світло, і будь-яку ціну намагалися його уникнути, незважаючи на те, що це був лише єдиний промінь.
Це світло містило в собі силу могутнього бога, і вони просто не могли доторкатися до нього. Якщо їм не вдасться вислизнути від нього, вони будуть стерті з лиця землі, не залишивши за собою навіть сліду.
- Прокляття, бог сходить. Це Богиня Плетіння... « Місто Суду стало дуже метушнім і шумним, коли багато душ ринулося ховатися під землю та в вежах. Навіть лічителі, дияволи й демони поворухались і розбіглися; по всьому городі почали ширяти портали.
Фігура Містри повільно вийшла з яскравої золотої двері. Обвівши місто поглядом, вона посміхнулася.
— Мистра! - Гучний голос пронісся по всьому місту, і перед нею відразу ж з'явився чоловік середніх років у синє мантії. Він був схожий на дворянина. Тільки його очі сяяли незвичним всевидуючим чорним кольором. Могутній Домен смерті поширювався від нього в усіх напрямках, ніби він був єдиним у світі Володарем Смерті. Це був володар душ, Найвищий Бог смерті Келемвор!
- Вічно ти доставляєш мені неприємності! — Він сказав, що бачив марноту свого міста. Його Домен Смерті підтримав їх, знову заспокоючи.
Це була мутація стандартного Домену смерті, Вічний Пок. Він служив для захисту і заспокоєння мертвих, віддаючи їм пошану.
Келемвор був нейтральним богом і робив усе можливе, щоб забезпечити мертвим спокій. Він виступав проти тих, хто намагався продовжити своє життя і зневажав блюзнірські мистецтва некромантії. Його символом була костяна рука.
Ходили чутки, що колись Келемвор і Містра любили один одного як смертні. Їхні стосунки припинилися після того, як вони почали поклонятися Богові. Хоча ці двоє людей ніколи не визнавали цього, коли дивились на цю сцену, можна було припустити, що всі ті чутки були правдивими.
- Навіщо ти порушила спокій Фугу? — Келемвор глянув на Містру.
Їхні теперішні стосунки дещо відрізнялися від попередніх, частково тому, що Келемвор ненавидів магію. Він вважав, що магія порушує покійних. Можливо, на це були й інші причини: багато лисиць і дияволів думали, що Алустріель була дочкою Містри та смертного Ельмінстер.
- Звичайно, я прийшла сюди через це Бога Резні... Келемвор, хіба тебе не злить те, що хтось поклав очі на твій трон і звує свій ніс у твої сили? — Містра холодно розсміялася.
— Він просто новий Бог. Його сила далека від Нефтіди і Сьогояна... - Сказав Келемвор, якийсь час помовчав. Ці боги, імена яких він згадав, також були Богами смерті, але вони були богами серед них! Лейлін був лише маленьким богом, і без повного постукування Закону смерті він не мав для нього жодної загрози.
- Справді... — Містра змінилася в обличчя, — ви коли-небудь чули легенду про Новий Змі?
- Це те, що ти передбачала? — Келемвор знову замовк.
— Ради тебе, — почав він через деякий час, - Я знову простягну руку допомоги. Але одного разу я уклав з багатьма богами угоду, яка забороняє мені робити багато речей...
Келемвор був нейтральним богом, і він не міг просто так увірватися божественному царству Лейліна, навіть якщо б той не був Богом смерті. Це вважалося б блюзнірством, і якби він це зробив, інші боги смерті об’єднались би, щоб придушити його. Це була найбільш могутня смерть від Бога.
- Цього достатньо... Мені потрібно тільки, щоб ти... Містра сліпо усміхнулася і присвятила своє життя.
...
— Келемвор затримав моїх послідовників? — Невдовзі до Лейліна прийшли новини з Плоскости Фугу, які зробили його хмурим.
Це дійсно була проблема. Зазвичай після смерті парафіяни входили у божественне царство свого бога, і цей пакт не можна було порушувати. Але ми все ще могли його обійти.
Хоча праведні віруючі мали достатньо віри, щоб відразу після своєї смерті увійти в божественне царство, священики — аби негайно стати могутніми святими духами, але для звичайних віруючих це було зовсім по - іншому. Спочатку їх треба було відправити на Площину Фугу, до суду Келемвора. Згідно з постановою суду, невірних затоплювали в стіну, а решту відправляли емісарам відповідних богів.
Келемвор діяв згідно з контрактом, який закріплював його позицію як Нейтрального бога. Це додавало Лейліну проблем, адже серед його послідовників було дуже мало людей, які були настільки палкою людиною, щоб транслювати прямік у Боже Царство.
— Емісар розмовляв з ним, але Келемвор висунув умову. Він очікує, що ви підете на Площину Фугу. В іншому випадку він не відпустить Ваші душі... — Доклав добрий дух, тремтячи від страху.
Лейлін відпустив його, перш ніж зануритися в глибокі роздуми. Він відчув, що тут попахує змова і крикливо посміхнувся.
« Вони прийняли кардинальні заходи... Навіть не дають мені часу... навіть якщо б він зараз захотів відпочити, вони навряд чи дали би йому такого шансу. Його закони конкурували з самим Келемвором, а боротися проти упереджень завжди важко. Крім того, Лейлін не мав друзів серед богів; тільки ті, хто знущався над його вчинками.
« На щастя, у мене небагато поклонників на головному материнському рівні. Більшість знаходиться тут, на острові Дебанкс, і їх душам не потрібно буде відправлятися на Площину Фугу, коли вони помруть ..." - при цій думці він відчув полегшення. Найліпший спосіб подолати змову ворогів — не потрапити в їхні пастки.
Дізнавшись, що Келемвор збирається виманити його на Плоскость Фугу, де у нього з'явиться ще більше проблем, Лейлін вирішив ігнорувати всі пропозиції і притаївся в своєму черепашнику як божественного царства. Ну і що з того, що його репутація буде загублена? Ну і що, якщо його віра на Головному Матеріальному Урвені обірвиться? Більшість його діяльності зосереджувалося на божественному царстві, тому йому нічого було боятися.
До того ж Лейлін був виходцем з Миру Магів. Йому не було до чого ставати Висшим богом, і чим більше він турбувався, тим легше з ним було розібратися. Якщо він висунеться, то втратить все, що має. Натомість він вирішив розпочати війну на виснаження.
Звичайно, йому доведеться подбати про брак віри, яка може виникнути в результаті цього пригнічення. Принаймні Лейлін добре розумів, що віра з головними материнськими рівнями дуже скоро поліпшиться. З часом його послідовники в божественному царстві повільно перейдуть у осель, і цей незворотний процес позбавляє їх нової віри. Хоча ховатися в Божому царстві було вигідно, він був відрізаний від свого головного джерела нової віри!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv