Глава 1051: Деревня.
Троє подорожніх перетинали рівнини, які були незаплідними.
Одним з них був молодий чоловік у ізоляторі. На його спині висіло чорне залізне копальня, наконечник якого були нанизані дві миші з великими мішечками.
Лейлін і Бодак йшли по обидва боки від нього. Після цього "друзяки та підбадьорення" вони успішно змусили хлопця відвести їх до свого племені. Вони пізнали його ім’я. Його звали Кабадол, і він був потомком великого племені, який обитував далечінь.
Хоча він ще не досяг повноліття, йому довелося взяти на себе деякі обов’язки. Отримавши свою здобич, хлопець явно був у піднесеному настрої і навіть наспівував якусь дивну мелодію. Лейлін підозрював, що ці дві миші можуть забезпечити тільки кілька прийомів їжі, але виходячи з того що сказав їм молодий чоловік, це вже було достатньо.
— Пустині дуже хитрі. Навіть найкращі мисливці нашого села не можуть бути впевнені в тому, що повернуться додому з здобиччю... — Кабадол пильно і шанобливо дивився на Лейліна та Бодака, — Ви легендарні емісарі Владики?
— Нет! — Бодак відповів рішуче. Він поняття не мав, чому Лейлін так цікавився цими мурашками, але оскільки йому була потрібна його допомога, він не сміявся йти проти його бажань. Проте Кабадолу не слід було чекати його схвалення.
На жаль, його відповідь лише підполохнула цікавість молодого чоловіка і затамувала весь страх:
- Тоді... Чи пан Бодак прийшов з міста? Це місто Максі? Одного разу я був там...
...
По дорозі Бодак мало не зірвався від усіх цих витоків Кабадола. Коли вони побачили низькі стіни вдалині, дракон зрадів найбільше: він нарешті міг від нього втекти.
Плем’я Кабадола не просто жило на відкритому клаптику землі. Вони побудували стіну навколо села. У той час як захисні здібності цієї стіни були сумнівними, сила на її будівництво потішила Лейліна.
*Лязг!*
У цей момент ворота в село відчинилися. Група селян, одягнених у грубу чорну одежу, вийшла з них. У центрі процесії було кілька старійшин. У повітрі, здавалося, витікала якась смуток, і багато жінок плакали, прикриваючи роти.
- Здається, вони тут не для того, щоб привітати тебе, малюк! — Усміхнувся Бодак, але Кабадол не парував. Його погляд був спрямований на низького старшого в центрі, навряд чи до крові стискаючи кулаки.
- Вони виганяють старійшин? — Лейлін думав, що плем’я виганяло непрацездатних старих людей, коли їхня продуктивність знижувалася.
— Нет... Вони роблять це добровільно, — низьким голосом відповів Кабадола, - заради збереження нашої раси...
« Це дуже важко. Хоча я побував у багатьох світах, я не можу не зітхати, коли бачу таке.
Бодак довго дивився на Лейліна:
- Не міг би ти дозволити мені написати про цей історичний вірш?
— Нет! — Без вагань відкинув його пропозицію Лейлін.
Цей одноокий дракон також заслуговував на окреме віршування. Його навички співпрацівництва, зокрема, були більш ніж достатньо для того, щоб змусити бардів кашляти кров'ю. Іноді він був такий безпорядний, що Лейлін просто втрачав дар мови.
У цей момент Кабадол опустив спис і розгубив свою здобич.
- Що таке? Якщо ти збираєшся віддати їх їм, зроби це швидко. Хоч би як там було, ці миші довго не проникнуть, — пробурмотів Бодак, але його швидко заткнув Лейлін. Добре, я мовчу. Я нічого більше не скажу!
Кабадол не поспішав йти вперед. Навпаки, він зі сльозами спостерігав за кількома літніми людьми, які гордо ходять у темну пустелю.
« Діти племені потребують цього більше. Мілорди, будь ласка!
Судячи з його кроків, Кабадол був дуже зрілим. Він знову повів їх вперед.
— Ммм, непогано. У цього хлопця є потенціал стати лідером! — Бодак кивнув, а потім закрив рот.
У селі Лейлін міг сказати, що тут є щось незвичайне. І мова йшла не про тубільців, які в середньому володіли силою Магів 2-го рангу, а про щось у центрі села.
« Це... Це аура, з якою я знайомий! І...» - ігноруючи тубільців, які оточували їх, Лейлін попрямував вглиб села.
Чим далі він заходив, тим більш захищеними ставали його околиці. Врешті-решт, Лейлін з'явився блиск у очах.
У віддаленій частині села була площа, збудована поблизу Великої чорної гори. Тубільці в металевих доспеках з гострими списами становили останню лінію оборони. Глибока яма була викопана в горі, і з неї походить потужне випромінювання.
« Ети коливання енергії вже подібне до магів 5 або 6 ранг. То ти справжній охоронець цього місця?»
- Чужак, це заборонена зона. Зупиніться! - Чоловік, який був вищим за решту вартових, зупинив Лейліну дорогу. Десятки елітних мисливців у доспіх і списами стояли поруч з ним, включаючи Кабадола. Але він виглядав стурбованим.
Бодак більше не міг цього винести і вийшов вперед, з безжалісним поглядом в очах:
— Ке-ке... З яких це пір миші стали такими безстрашними, щоб наважитися перегороджувати мені шлях?
— Зачекайте!
У вирішальний момент Лейлін несподівано зупинив його. Це були нащадки чоловіка, якого він знав. Він відчував від цих охоронців унікальну ауру лицарів і магів з Миро Магів. Очевидно, вони пройшли суворе навчання як лицарі та маги, які мали першоджерело Лейлін.
« Після великих змін у світі Ворушень і передачі мені системи сили, їм вдалося щось досягти...»
- У мене немає ніяких злих намірів... — Не знаю, що там було.
Всі, хто намагався перешкодити йому по дорозі сюди тихо впали на землю.
— Цк! Я міг би просто проковтнути їх усіх! — Пробурмотів Бодак з презирством, але продовжував слідувати Лейліну. Ідеям законів, таких як вони, не потрібно було б ніяких зусиль щоб знищити все це село. Однак Лейлін не хотів заходити надто далеко, щоб згадати про стару дружбу.
Пічера не була глибокої, і вони досягли її кінця, ледве зробивши кілька кроків. Мінерали, подібні до кристалів кварцу, покривали стелю печер і відбирали тонкі промені світла. Земля була злегка волога і вкрита водяними знаками. Скрізь ріс якийсь чорний мох.
— Ми знову зустрілися, Гіліан... — Лейлін дивився глибше в печеру, де лежала величезна яма. Багато тварин, облетені зеленими ліанами, утворили товстий покрив.
Тут стояв білий мармуровий стовп у формі хреста, злитий із дивною статуєю.
Верхня частина боввана зображувала молоду дівчину з дивними фіолетовими візерунками на обличчі. Обличчя чимось нагадувало йому Джиліан з його спогадів, хоча вона, здавалося, трохи дорослішала.
Нижче пояса її тіло переходило в кокон, повертаючись до повіджених тіла людини і лялечки. Молода дівчина виглядала спокійною, ніби була глибоко в сні. Лейлін закрив очі і відчув, що дівчина, яка назвала його дядьком, зараз стоїть поруч з ним.
« Мовчати? Мутація?»
Бадок розширив очі і порушив мовчання:
- Чи може ця лялечка-людина бути предком тубільців зовні? Чи це занадто велика прірва?
— Ммм! Вона повинна бути в стадії розділення душі, тому ми не повинні її турбувати...
Хоча Гілліан і виглядала як статуя, Лейлін все ще відчував від цієї ляльки могутню життєву силу.
Її особливе випромінювання енергія нагадувало дику звірину, яка позначає свою територію і проганяє всі інші жахливі форми життя, щоб захистити членів свого клана. Лейлін закрив очі, коли здогадався про те, що сталося.
« Сила Ґілліан, мабуть, мутувала, як і інші члени її клану. Із бажання вижити, все плем'я рушило на північ.
« Немає жодного шаблона проникнення Сили Водоглядів у тіло, і поява мутацій є дуже поширеним явищем... З цією силою Ґілліан і її плем'я змогли нарешті, почати жити в безпеці... Після цього мало статися щось, про що мені не відомо, що дало змогу Ґілліан досягти піку Маґа 6-го рангу. Вона спала в глибокий сон, щоб змінитися і так довго захищала членів свого клана? "
Вийшовши з печери, Бодак раптом сказав:
- Я щойно відчув від цієї сплячої тубільця запах Демона Снів...
Одноокий дракон мав винятковий талант обнюхування душ, що зміг навіть знайти сліди Лейліна тисячолітньої давності.
- Але звісно. З огляду на те, наскільки сильна зараз Гіліан, як міг Демон Снов відпустити її сни? — Лейлін похитав головою і відповів, але потім раптово застиг.
« Поглинуті, посилення й заповнення... Ще один цикл? Якщо це так в малих масштабах, то це може бути шаблоном у всьому світі...." У очах Лейліна були сліди розуміння.
« Але... Немає сенсу просто знати це. Я нічого не зможу зробити, не маючи сили!» " Лейлін похитав головою і потім подивився на буйних та стривожених тубільців, що оточували їх.
- Що будемо робити? — запитав Бодак.
Я прийшов сюди, щоб побачити людину, яку колись знав. Тепер, коли моя мета досягається, ми можемо оглянутися або спробувати зняти ваше прокляття ... — Лейлін не заперечував. Поки він залишався у світі Ворушень, то міг легко дослідити цей світ. Отже, зараз йому дійсно було нічого робити.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv