Розділ 1016: Долина.
Північна і Західна Пустиня тепер лише непокоїть континент. Все інше - це лише невеликі проблеми... — Зена зупинилась, подивившись на Лейліна своїми чудовими очима, — але якщо про Вас опустяться новини, Мілорд, це породить новий шторм...
« Дві речі дійсно стосуються мене! » — подумав Лейлін, потираючи ніс. Він, звичайно, не планував визнати це.
Зена знизила голос, коли сказала Лейліну на вухо:
— Народження нового Пола бога і завоювання понад мільйон тубільців з п'ятитисячною армією піратів... Будь-яка з цих подій може потрясти весь континент, і навіть торкнутися зовнішніх рівнів...
- Я б хотів, щоб це сталося не зараз. Я не хочу привертати увагу церкви Гельма, - суворо зупинив її Лейлін, але Зена продовжувала посміхатися.
не хвилюйтеся, Мілорд. Наша церква вже працювала з такими, як Ви, і обидві сторони були задоволені...
— Хм? Думаю, нам варто обговорити це більш детально сьогодні ввечері — почувши натяк у словах Зені, він зрозумів, що вона може допомогти йому вирішити проблему захисту від Бога. Хоча він і не був упевнений, що все те, про що вона говорила, було правдою, але знання більше нікому не перешкодить...
Вони добралися до маленького села, про яке говорила Зена. Незабаром, однак, Лейлін знайшов в цьому місці дещо дивне.
- Тут немає людей? Вони ж всі професійні.
Сяння душі Професіонала дуже відрізнялося від душ звичайної людини. Якщо одні були схожі на піщинки, то інші — на світлячків. Хоча і ті, та інші не становили небезпеки для Лейліна, між ними все ще існувала величезна різниця.
— Як тільки ми побачили цю долину, наша церква купила всі прилеглі райони і розташувала тут наших лицарів, щоб вони патрулювали та охороняли цей район. Зеноа плескала в долоні, а чотири темні фігури відразу з’явилися перед нею. Їхня спритність свідчила про те, що вони були лицарями.
— Жрица! Милорд! - Чотири високорангові лицарі здавалися надзвичайно скромними, покірно взявши їх коней, наче якісь слуги.
Ця сцена змусила Лейліна втратити дар мови. Через деякий час він, нарешті, зітхнув і сказав:
— Як і очікувалось від церкви Бога. Вони владні.
Зена не відразу відреагувала на це, але її очі показували гордість.
— Хто зараз захищає долину? — запитала вона лицаря в чорних доспеках.
Лорд Джефріс! Недавно ми відбилися від декількох хвиль перевертнів. До того ж до цього місця прибула група авантюристів з королівства, але жоден з них не був могутнім.
Церкви світу Богів володіли божественними заклинаннями і безмежним багатством. Крім того, вони мали багато ряних послідовників і підтримку справедливих та безсмертних богів. Їх можна було назвати наймогутнішими організаціями на всьому головному економічному рівні. Навіть людські королівства були змушені поступатися їм, даючи своєму народу право поклонятися їм.
З огляду на ситуацію, близько половини могутніх істот світу мали зв’язок з церквами. На відміну від солдатів та авантюристів, пауліни мали краще спорядження і ліпше життя. Якби не ця перевага, вони б подумали про зміну богів.
— Ми відпочинемо тут сьогодні ввечері, а завтра підемо в гори, щоб зустрітися з лордом Джеффрісом. Що ви думаєте про це? — Зена почала поводитись як господиня.
— Так, це звучить непогано. Лейлін не заперечував, хоча в його очах і мерехтів якийсь темний слід.
"Не схоже, що тут є якась пастка, інакше я закопаю їх о-дуже глибоко ..."
Настала ніч. Лейлін подивився на зоряне небо, а потім на Зену та інших лицарів. Його очі були сповнені байдужості.
« Всі вони марні... Боги такі безсердечні, хах." - пробурмотів він голосом настільки низьким, що ніхто не міг розчути його слів.
...
— Це долина, де відбувалися всі ці дивні події. Лорд Джефріс чекає вас попереду! — Зеноа неособливо стала його провідником. Вона навіть намагалася втягнути Лейліна до своєї церкви, хоча всім її спробою і призначено було виявитися даремними.
Лорд Джефріс! — Зена вибігла вперед, схилившись Легенде, якого Лейлін вже зустрічав раніше. — Перепрошую, що вам довелося пройти весь цей шлях сюди, щоб зустрітися з нами...
- Лорд Лейлін! Минуло лише кілька років з нашої останньої зустрічі, а ви вже стільки досягли! — Джеффрис проігнорував Зену. У очах Леґенд, кожен з нижчих рангів був мурашиною людиною, яка заслуговувала уваги.
Але Лейлін не був мурашкою! Джеффріс побачив, що в його очах існує сильна спрага до крові і заздрість.
Усі Легенди хотіли стати богами. Хоча Джеффріс мав славу, про яку більшість навіть не мріяла, він все ще залишався у церкві Ваукін і тому не міг позбутися кайданів, які його зв'язували. Коли Лейліна побачила, що він вже далеко позаду, обличчя Джеффріса почало занепадати.
« Жаль... Незалежно від сили чи талановитості, ти не зможеш уникнути долі і богів..." Джеффрі зітхнув, зміцнюючи свою віру на межі руйнування, та ласкаво посміхнувся Лейліну.
- Ви справили на мене дуже добре враження під час церемонії, лорд Джеффріс, -- Лейлін несподівано заговорила. Невдовзі вони дісталися до долини, покритої туманом.
— Тут дивна елементальна аура, і туман має могутню форму друкованої сили. Обережно! — Джеффрис рушив вперед. Чим глибше вони просувалися, тим густішим стає сірий туман і навколо них росло багато чорних повзучих рослин, навіть коли ґрунт ставав піщаніший.
« Велика сила, яка вражає... Навіть широкомасштабні заклинання не можуть діяти надто довго, і це було б дуже багато енергії. На це має сенс, якщо тут знаходиться така божественна зброя, як Скіпетр Савараса, який, за чутками, володіє потужними друкарськими здібностями...
— Оборотні, людські солдати й авантюристи були роз’єднані туманом. Вони перетворилися на інші форми життя, і їм важко впоратися з ними. Звірина нахмурилась через поганий запах його тіла.
- Що за жарт! - Джеффріс вдарив списом, і молочно-біле світло розрубав перевертню надвоє, обнаживши чорні нутрощі та кістки.
— Після роз’єднання туманом, ці створіння набувають великої живої природи. Потребуються роки, щоб убити їх... — пояснив Джеффрис. Потім він побачив, що Лейлін сів на землю і з цікавістю розглядав тіло, порізаний на шматки.
— Це забруднення найвіддаленіших регіонів. Чим далі, тим гірше. Якби тут не було слідів божественної зброї, я був би готовий повідомити в асоціацію друїдів про це природне забруднення... — У голосі Джеффріса почувся гнів.
— Ой, я вибачаюся. Я вперше бачу таких істот! — Лейлін піднявся і вибачився, після чого група продовжувала рухатися крізь туман.
— Ми вже протестували це місце. Навіть високоранкові Легенди не можуть перетнути половину долини... — Несподівано Джеффріс зупинився. Він подивився на Лейліна і Зену, які вже напружувались, з дивним виразом на обличчі.
— Зі мною це було несподівано, — сказав Джеффріс.
— Лорд Джефріс, лорд Лейлін - шанований гість церкви! Як ви можете так говорити? — Зена голосно вигукнула, перш ніж Лейлін міг відповісти.
— Хм... Ти атакуєш мене зараз? Мені цікаво, чому ти не привів мене далі і не оточив там зі своїми друзями? — Лейлін підняв брови в сомні.
— ЩО? Атакувати? Зараз? — Зеноа зробила кілька кроків назад, раптово зрозумівши, що вона зовсім нічого про це не знає. Її використовували як маріонетку.
- Мені не подобається нападати з кимось ще. Високовимірний Легенда не заслуговує такої смерті! Я вже давно хотів битися з тобою, бо в його руках раптом з'явився молочно-білий спис, чий гострий зазублений наконечник спускав жахливу холод. Крім того, ти ж помітив це ще до того як сказав про це, хіба ні?
— Лейлін не заперечував цього, — сказав він. — Я просто хотів довести свої підозри і подивитися, наскільки ти злий.
Тіло Лейліна почало випускати золоті промені, які формують золото. Темно-червоний домен Резні різко поширений, поставивши Джеффріса грубо зревіти:
- Більше не потрібно ховатися. Виходьте!
Відразу після роз'ярованого крику Джеффріса загрозували потужні енергетичні коливання, перш ніж Лейліна оточувало кілька фігур. Сірий туман повільно конденсувався, формуючи клітину і розкриваючи перед очима неплідні ділянки.
— Так це ви, Бенедикт. Ви управили проблеми на Півночі? - Лейлін не очікував, що зустріне тут когось знайомого.
— Лейлин! Ви тоді мало не зруйнували всі плани нашого пана, ставши для півночі грішником! — Єпископ Тира стояв прямо перед ним. Раніше цей чоловік нападав на Лейліна. За його спиною стояла група паладників, а поруч були священики і чарівники, що поклонялися Містрі.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv