Розділ 987: Відступ.
— Те, що належить смертним, має належати до мертвих. Але те, що належить богам, має відступати до богів. Будь ласка, не обманюйте себе. Тон Бенедикта звучав так, ніби він жалкував за людську долю.
— Цк, я ненавиджу таких, як ви. Вам промили мізки... — Лейлін озирнувся і зовсім не здивувався, побачивши легендарного священика Містри. Хіба це все - не заради мого аватара? Навіть Богиня Плетіння об'єднала з вами свої сили...
- Ви повинні знати, що нехтувати волею двох вищих богів не можна. Якщо ви передасте нам джерело зла, наша церква обов'язково компенсує вам все сповна... — Бенедикт тепер зробив такі милосердні очі, наче врятував світ.
Він що, сміється?
Чи Містра або Тир передадуть частину божественності в обмін на аватар? Навіть якщо б вони були готові піти на це, сам Лейлін цього не хотів. Лейлін звик самостійно досягати своїх цілей і не приймав подачок. Ця ситуація змусила його прийти в лють:
- Вибачте, але мені це не цікаво.
Його явна відмова кинув Бенедикта в шок, який незабаром став обурливим:
- Ви такий впертий! Вперед!
П’ять високоранських легендарних священиків пішли вперед за його командою і оточили Лейліна, сформулюючи пентаграму. Вона мала сильну борозенну силу.
— Итак... Тепер, коли ми позбулися цієї награної милості, настав час зробити це силою? — На обличчі Лейліна з’явилася небезпечна усмішка. — На щастя, я не зовсім непридатний...
Бенедикт мило посміхнувся, спостерігаючи за Лейліном, оточеним пентаграмою:
- Ця магічна форма всилена нашими богами, і знищити її зсередини просто неможливо. Ще не почали шкодувати про своє рішення?
Лейлін оцінював блискучий масив, який виглядає глибоко задумливо: « Це досить хороші запечатуючі руни. Мені потрібно докласти лише трохи зусиль, щоб вирватися зсередини ...."
Але, почувши слова Бенедикта, він сказав:
— Визволення від Ледженд, яких ви самі й запросили, не піде вам на користь.
- Ви занадто високої думки про себе. Наша церква може винести наслідки втрати простої Легенди... « Бенедикт зітхнув, — здається Лейлін став пожадливим. Вперед!
- Про це я і думав. Зробіть це, ну ж! — Лейлин кивнув.
- Ви все ще продовжуєте... - лють у серці Бенедикта все зростала, і в цей момент він прийняв рішення. Він був готовий втратити свою репутацію в обмін на смерть Лейліна.
Однак його обличчя докорінно змінилося.
Ау! Ау!*
Смертельна аура, темна, як чорнило, заповнила околиці. З-під землі вирвалися численні кісточки руки, покриті залишками зігнутої плоті, гнівно реваючи.
— Це осквернення душ, він некромант! — тіла священиків відразу спалахнули божественними заклинаннями.
— Кеке... — Кістки почали сміятися, вимовляючи дивні звуки і поступово формуючи гігантський рогатий череп. Череп вдарив по пентаграмі.
*Грохот!*
Хоча божественні закляття були прокляттям некромантії, було вірним і протилежне. Пентаграма задрижала під цією смертельною аурою, реагуючи на неї, як розгартована олія на холодну воду.
*Ка-ча! Ка-ча!
Вздовж формування заклинань поповзло безліч чорних тріщин, схожих на людські вени. Потім форма з гуркотом впала.
— Його сила... Це легендарний некромант! — Він був шокований, коли кров з рота замаскувала його білосніжний комір до червоного.
— В яблучко. Шкода тільки, що ви не отримаєте приз ... — Мигнула фігура Лейліна, коли в одну мить зникла з формації. Коли знову спалахнуло чорне світло, від нього вже не залишилося і сліду.
— У погоню! — Крикнув Бенедикт. Він не мав часу дбати про свої рани.
Сила підмоги, яку він привів була жахливою. Серед них було багато легендарних священиків Богіні Плетення, а також цілий полк паладин.
*Треск! Треск!*
Проте всі ці люди були оточені армією, яка не жила. Скелети обкутували їх, як нескінченні цунамі, і мало заклинання мали силу проти цієї армії пушеного м'яса. Бенедикта вилякав очі.
— Залишайтеся тут! — Він закричав, що активує багато божественних предметів високого рангу. Але навіть він не зміг упоратися зі стінами скелетів. Дивний череп холодно подивився на нього, з мертвим виразом у своїх порожніх окулярах.
« Заклинання Стіни Скелетів. Кажуть, що це так потужно, навіть легендарні паладини повинні зламувати його сотні разів, щоб впоратися з цим...» - Бенедикт знав, хто це за стіна. Він більше не міг лікувати рани, виліпивши ще кілька великих клубків крові.
Він відкидав всі спроби допомогти йому, ставши подібним до голодного вовка взимку.
— Високоранговий легендарний некромант. Використовуйте це, щоб розпізнати і вистежити його!
Бенедикт добре розумів, що в нього було дуже багато життів. Деякі з них просто перетворилися на ліч, і ніхто не знав, скільки їх могло бути в різних куточках світу. Намагатися визначити особу, яка є такою істотою - щось на грані фантастики.
Крім того, з тим, як ведеться зараз їхні справи... Навіть якщо б вони дізналися, хто він, ЯКИЙ В ЦЬОМУ СМІСЛ?
— Проклятье! ПРОКЛЯТЬТЕ!
Врешті-решт, єпископ міг тільки видати гнівний рев як поранену тварину, не в змозі зробити щось ще.
...
В іншому місці.
Маленька частинка аватару Малара, яку Лейлін навмисно відпустив, пронеслася по небу, наче падаюча зірка, перебивши кілька печаток і діставшись до зовнішніх рівнів.
Але коли вона вже збиралася повернутися до свого правдивого тіла у своєму божество, її раптово схопила рукая. Вона й далі ричала, очевидно, відчувши небезпеку. Божественна сила прорвалася вперед, але розсівалась перед цією рукою, як прохолодний вітерець.
— Тихо! « Здавалося, що голос був проти законів. Кожен рух руки здавалося спірятованим з величезною божественною силою, що спонукало аватар Малара негайно припинити всі свої спроби бігти.
- Я ніколи не думала, що комусь на головному економічному рівні може бути під силу затримати аватар Малара...
Плетіння заколихнулося, і богиня з очима як зірки спустилася подивитися на людину, яка тримала у своїх руках божий аватар.
- Хоча ми зіткнулися з деякими неприємностями, наш план все ж вдався і зараз перебуває під нашим контролем... — Бог, який знівечив аватар Малара, виглядав досить дивно. Він був одягнений в одяг воїна і виглядав виснаженим. Його очі були налиті кров’ю, і йому бракувало правої руки. Він виглядав як старий ветеран, чиєї волі неможливо було зламати.
Проте, йому все ж вдалося схопити слизоподібний аватар Малара, повністю позбавляючи його можливості рухатися. Це був Тир, Великий Бог Правосуддя і захисник всіх паладонів!
Пані Плетеніє. Подивимося на Малара... — Повільно заговорив Тир, йдучи слідом за Містроєм у зовнішньому місці Божого царства Малара.
Як тільки вони прибули в це місце, золота сфера, яка була аватаром Малара, стала більш емоційною. Боже Царство заповнило гучні крики.
- Тепер, Малар, поклянися Стиксу, що більше не будеш брати участь у нашій битві з богами орків, і ми повернемо тобі твій аватар. Сільвермун також визнає теперішні кордони на суходолі і дозволить Племені Чорношину Крові залишитися в місячному Лісу... — Плетіння тремтіло, посилаючи слова богині в Боже царство.
Рів Малара трохи поутих, але він не здавався. Він був звірином, але не дурнем. Бог правосуддя чекає на нього ззовні! Якщо він наважиться вийти, Тир напевно знищить його. Містра, ймовірно, буде дуже щасливою, якщо це станеться.
Тому Малар рішуче затаївся у своєму божеству, деколи здаючи тварини воплі, які було важко зрозуміти. Звичайно, богам було дуже легко зрозуміти думки один одного.
...
Через багато років Тир кинув і послав Аватар Малара в його царство, а потім залишив царство разом з Богоминею Плетення.
— Добре... C Маларом все улажено. Дякую за допомогу... — сказала Мистра Тиру.
— З нашою божественною силою, ми не мали б жодних проблем увірватися в Маларське царство і вбити його та відправити йому справжню душу на астральний рівень... — Заговорив Тир.
Він все ще залишається правдивим богом. Тепер, коли війна між богами може будь - де спалахнути, ми не можемо витрачати надто багато божественної сили. Крім того, хоча Малар працює сам, мені відомо, що він має справи з богами люті...
Її пояснення допомогло йому заспокоїтися. Навіть Бог правосуддя мусив навчитися йти на компроміс. Якби він був впертим, його б вже давно не було.
— Приготування у світі смертних майже завершене. Хоча ці Легенд і виношують свої власні плани, у мене все під контролем... — Перед Містроєм замілювали різні зображення, що показують недавні події.
— Тепер, коли атака на аватара закінчена, незабаром почнеться битва між Леджендами. Коли прийде час, я пошлю свою божественну зброю. Воно кине виклик володарю Молота Бога Гріма, Саладину... Тир знову говорив про їхню домовленість.
— Справедливість обов’язково переможе зло. До цього рішення прийшли потужні волі різних всесвітів, і тепер я заявляю про це, ставлячи інтереси хворих простолюдинів Півночі, — очі Бога, здавалося, проходили крізь час та простір, а ніщо не могло від них сховатися...
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv