Глава 944: Ритуал.
- Готуйте корабель і людей. Я збираюся негайно відправитися в дорогу!
Почавши її місце розташування, Лейлін негайно вирушив на рятувальну місію. Робін Гуд і Рональд шанобливо виконали його наказ. Незабаром у них вже було все готово...
Наступного дня.
Ізабель щойно пережила найбільшу кризу в тропічному лісі.
« Що... Що це таке?»
Могутня драконяча аура поширилася по лісі, спалюючи дотла декількох чорних монстрів.
Навколо цих чорних монстрів витікав сильний, темно-червоний туман. Вони мали дуже химерну форму, ніби з ґрунту.
Шалест... Шелест...*
Ігноруючи полум'я, темно-червоний туман знову зібрався, щоб породити ще більше монстрів.
— Чорт візьми! Їх не можна вбити? — Карен проколола свого кинджала монстром з трьома людськими головами, які належали старому чоловікові і молодому. Тим не менш, травми швидко відновилися і навіть проковтнули її кинджал. Коли Карен відчула велику небезпеку, то лишала свою зброю і відступила.
- По-справжньому нанести їм урон здатні тільки потужні заклинання атаки або спалах ци високорангового Професійонала! — Ізабель стала напівдраконома. Ці туманні істоти швидко зійшли від потужного Дихання Дракона, і це нарешті дало дівчатам шанс відступити.
« Я ніколи не думала, що зустріч у лісі такі дивні речі! » — поглянула Ізабель на місяць. Місячне світло, яке має бути яскравим, зараз був пурпурово-червоним і виглядав зловісніше.
Спочатку все йшло для них гладко. Вийшовши з тропічного лісу, коли навалу і пошуки тубільців дещо затиснули, вона навіть розглядала маршрут евакуації. Але вночі перед ними відкривалася величезна несподіванка.
« Ніби весь ліс перетворився на примарний регіон! » — Ізабель була насторожена. Ризик цього місця набагато перевершили всі її очікування.
— Хе-хе ... Пограйся зі мною!
Ліс, здавалося, змінювався під цим пурхно-червоним місячним світлом і темно-фарбовим туманом, що заполонили всю округу. Багато виноградних лозинок стали гнучкими руками Ізабель. На стовбурі з’являється обличчя дитини.
« Навіть моя аура дракона не має успіху? Що це, чорт візьми, таке? "
Червона Драконова пурпурна мечка спалахнула обпалюючою ци. Зверхнє полум’я дракона постійно шаленіло, і величезні руки обхоплювалися, запалилися та впали на землю. Зрештою Ізабель звільнився і рушив далі.
- Хе-хе ... Це зовсім не боляче!
Велетенське дерево банья виринуло з ґрунту, і його численні корені відразу перетворилися на незліченні вусики. Темно-червоний туман знову затягнувся, а на місці зрізаних гілок знову відросли нові.
- З такою швидкістю я не зможу протриматися... - Поглянувши на інший бік, де були її тяжкорані підлеглі, Ізабель не могла стриматися.
...
Багато тубільців зібралися біля тропічного лісу, з урочистими усмішками на обличчях. У центрі стояв величезний вівтар.
Навколо вівтаря виднілися закручені червоні руни темно-червоного кольору. За ним була розмазана плазму крові, і краплі крови, що котяться вниз по тріщинах, робили його надзвичайно жахливою.
Багато тубільців тепер вдягаються у химерне пір’я і ховаються. Вони не переставали співати і молитися до вівтаря. На вівтарі було обличчя молодої жінки-туземки, яка здавалася чистою і святою. Проте її очі були позбавлені ознак життя, а на зап’ястку виднілася глибока рана.
Очевидно, тут була принесена надзвичайно зіпсута жертва, мета якої не відома ані богу, ні дияволу, ані демонові.
Вождь виглядав негідним на фоні солідних одеж Спеціального Посла Агіґикро. Він подивився на цього чоловіка і раптом спитав:
— Я ніколи не думав, що ворог проникне в цей ліс і це так сильно допоможе нам. Цікаво, чи спрацювали наші жертви?
— Будь ласка, не турбуйтеся! Наші предки часто приносили жертви. Помилок не буде...
Вождь тубільців міг робити все, що йому заманеться у своєму племені, але він не насмілювався виявляти будь-яку ознаку необережності до посланця імперії. Капельки пота проступили на його лобі.
— Заради нашого успіху, я навіть запросив великого жерця нашого племені. З могутніми послідовниками іншої релігії як жертви буде набагато ліпше, ніж колись. Кількість жертв може бути навіть у декілька разів більша, ніж звичайно!
Вождь тубільців лесто посміхнувся:
- Коли прийде час, я можу подарувати вам ще кілька!
- Дуже дякую! — При думці про чудовий результат продукту, Агіґгарко розплився в усмішку.
А тим часом у його голові промайнула презирка: « Ті кляті свині, які цілий день тільки й роблять те, що катаються в болоті! Якщо б не підношення, яке є тільки тут і для здобичі яких необхідні конкретні таланти в їхніх племені, імперія давно вже окупувала це місце!»
— Починається! — крикнув ватажка. Він, звичайно ж, не мав жодного уявлення про те, що цар імперії зневажав їх.
— Хм? — Агікро зосередився на вівтарі.
Шар темно-червоного туману окутав верхню частину лісу, повільно убиваючи піратів. Він почав поширюватися в сторону вівтаря, змушуючи вождя з ентузіазмом посміхатися, а співочіння посилюються.
Темний червоний туман продовжував поширюватися, як величезний звір, що відчинив свою люту пащу. Він зібрався, щоб сформувати великого восьминогого павука.
— Покиньте це місце, швидко! — Великий жрець побіг першим, ледве побачивши цього туманного павука, швидко і не задумуючись. Інші ж священики зробили те саме.
— Ах...
— Спасите...
Кілька вартових-тузців, які втекли занадто повільно, поглинув туман. Перед тим як домовитись, вони замерзли на землю. Їхні тіла швидко застигли, немов вони втратили всю свою життєву енергію.
Туманний павук став більш яскравим після того, як проковтнув їхнє життя. Він підійшов до вівтарю, і його жахливий, лютий і потворний рот доторкнувся до дівчини.
-Ка-чак! Ка-чак!*
З діями туманного павука, тіло молодої дівчини-туземки здійснило кілька дивних рухів, ніби вона була маріонеткою, керованою ниточками.
Відчувши це, великий жрець перестав утікати і неквапливо зосередив свою увагу на вівтарі:
— Ладно. Могутній Балулу вже забрав досить життів. Він більше не небезпечний.
Пурпурно-червоний місяць сяяв, майже як маленьке сонце. Туманний павук, здавалося, досягнув своєї мети і пірнув в отвір дівчини-туземки.
Гулу! Гулу!*
Плоський і гладкий живіт дівчини почав якось дивно розширюватися, і під її шкірою засуджувалися численні бугорки, ніби там жила ціла зграя мишей.
« Це успіх!» — вигукував великий жрець, запрошуючи до вівтаря інших священиків. Вони перекинули дівчину, щоб подивитися на її живіт. Вона виглядала як жінка на десятому місяці вагітності, з темно-червоною татуюванням у формі павука на її світлій спині. Це виглядало як жива і дуже яскрава картина.
— Благословленність Балулу! - Великий жерець виглядав урочисто, взявши у свого учня ніж з обсидіана і почав щось бубнити. Порізавши собі лоб і великий палець, а потім розмазавши кров, він поклав чорне лезо на роздувний живіт дівчини. Його очі сяяли холодним блиском, і скрізь забризкала кров.
— Це місцева церемонія жертвоприношення? Як кажуть чутки, це дуже незвично! « Коли Агіґгару побачив щось таке, він міг спокійно розмовляти з керівником підлі.
- Хе-хе ... це найкращий метод, який зміг придумати мої предки після тисяч марнотних спроб! — гордо задер голову вождь. - Ну що ж, посол! Будь ласка, прийміть мій подарунок!
Кивши вождю, жерець узяв золотий круглий піднос і передав його їм. На ньому лежало кілька криваво-червоних кристалів розміром з курячі яйця, зовні все ще вимащені кров'ю і гнім.
— Кристалы Балулукулю! — Очі Аґікро вперлися у предмет на підносі, визираючи сп’янілими.
Цей кристал був характерною рисою цих тубільців, і існував тільки на цьому острові. Якщо хтось, що має силу його поглинає, він отримував велику силу якщо, звичайно, міг витримати наслідки.
І це ще не все. Вищий вираз корної імперії навіть виявив, що під час спалювання кристали виділяють унікальний газ. Вони були причиною незрівнянного екстазу, як розкішні предмети, якими користувалися тільки вищі слова. Вони були дуже дорогими.
« Під час цієї подорожі, мабуть, це варте уваги! » — сказав Аґікро.
Але в цей момент їх перервав різкий голос:
- Це дійсно хороший матеріал. Чи можу я поглянути? - До підносу, здавалося, простягалася якась невидима сила з повітря. Криваво-червоні кристали злетіли з золотого підносу, попавши в руки благородного хлопця.
— Хм? Хто це? Поверніть їх! — У нього вкрали такий важливий предмет, тому Агіґгарко не стримував себе від істерично ревіти. Відразу після цього багато місцевих воїнів роїлося вперед.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv