Глава 923: Рашельний прийом.
Порт Венера був як на долоні. Через Волну Піратів і падіння Балтійського Архіпелагу, порт в даний час процвітав. Він міг бачити, як багато кораблів відчинилися і чим ближче Лейлін підплив до порту.
Порт вже розширявся кілька разів, і тепер він міг без проблем вмістити понад сто суден. Лейлін продумав цей момент при виборі місця. Те, що він вибрав просторий глибоководний порт, свідчить про його далекоглядність.
Причал був переповнений людьми, хоча була там і купка відокремлених людей. Кілька людей спереду були одягнені в розкішний двір, і гарний зір Лейліна допоміг йому добре роздивитися знайомі обличчя.
На передньому плані стояли Джонас і його дружина. Мадам Фаулен махала йому білим хустком, іноді витираючи сльози.
У той момент, коли він зійшов з човна, мадам Джонас кинулася в обійми Лейліна, не дав йому навіть привітатись:
— О, малюк! Дитя моє! Як ти міг бути настільки безсердечним, щоб залишити нас на стільки років ...
Коли Лейлін побачив це, то тільки кивнув барона Джонаса і почав потішати свою матір.
— Ну ладно. Досить, люба, досить! Повернення Лейліна - це щастя! — барон Джонас постарел. Волосся на його скринях вже були сивими, але він, здавалося, був у гарній формі.
Його рішучість у війську слабшала. Залишилися тільки милість, спокій і рівновагу.
— Батьку, я повернувся! — Лейлін посміхнувся і вклонився.
- Це чудово, що ти повернувся! — барон Джонас кивнув, а потім привів пару дітей, яким було приблизно п’ять чи шість років.
— Це твої брат і сестра, Джейк и Шерлин. Ідіть, познайомтеся зі своїм братом!
— Брат! Брат! — Дві пари очей дивилися на нього з невинністю і страхом. Вони все ще були неосвіченими, але слухали батька і з радістю його вітали.
Лейлін кивнув. Лейлін відчував від цих дітей родовід батька, але не помітив крові матері.
Однак це було досить поширеним явищем серед палаців. Діти наложниць не мали статусу, що було очевидно тільки з того, чого вони тут не бачили.
Як діти наложниць, максимум, що вони могли зробити - увійти до божественної церкви або стати слугами іншої дворахянської сім'ї, якщо звичайно Лейлін не захотів би поділитися з ними і передати їм частину своєї території.
Оскільки вони не становили загрози статусу Лейліна, мадам Джонас не була ворожою до них.
- Привіт, Джейку. Привіт, Шерлін! — Лейлін поводився як добрий старший брат. Хоча він не знав, що це станеться, все ж таки отримав швидкої допомоги. Малюки примушували дітей підбадьорювати ганчірські ляльки та химерні мокасини, які він дістав.
Лейлін вже давно підготував корабель, повний подарунків.
— Я почуваюся спокійно, коли бачу, як ти привітний, — задоволено кивнув барон Джонас. Послідовник Лейлін діяв чітко. Принаймні йому не потрібно було турбуватися про те, що буде з його дітьми після смерті.
Спираючись на те, що він знав про Лейліна, він був упевнений, ніби коли справа доходить до інтриг і сил, ця пара безумовно не може з ним порівнятися.
« Тепер я можу тільки сподіватися, що Джейк і Шерлін будуть задоволені...» — барон Джонас зітхнув.
— Джейкоб! Леон! — Лейлін привітався з іншими, передавши їм подарунки.
- Молодий пане Лейлін! — Джейкоб і Леон з повагою поклонилися, не стримуючи емоцій. Здається, вони постаріли і настав час їм піти на пенсію.
— Вам важко довелося!
Лейлін озирнувся, а потім помітив Золоту Священицю Богині Богатства, Зену:
- І жертель Зена! Давно не бачилися!
— Це справді було давно! — Зена все ще виглядала як молода дівчина. Велич богів сповільнювала її процес старіння, до такої міри, що вона збереже свій юний вигляд аж до смерті. Проте її погляд показував, як вона підросла.
— У мене є до вас багато запитань про Порт Венера і нашу майбутню співпрацю, які варто обговорити. Але я думаю, що буде краще, якщо я відвідаю вас трохи пізніше, - тактовно сказала священиця.
Лейлін кивнув. Під правлінням Церкви Багатства в той час не було змін, але з’явилося ще двоє. З’явилися нові єпископи Бога знань, Огуми та Боговни ілматир. Вони зустрілися з Лейліном окремо, щоб познайомитися.
— Приходь сьогодні ввечері в вежу чарівника. Я хочу тобі дещо показати! — Ернест був таким же, як і раніше, і залишив його, сказавши кілька слів, ніби він мав якийсь важливий експеримент.
Кутики губ Лейліна злегка зігнулися. Ведуча вже мала бути добудована. Він був упевнений, що його вчитель хоче обговорити щось з цим.
"Коли прийде час, сподіваюся, його не налякає мій прогрес ..."
Після складної і безладної церемонії вітання Лейлін повернувся до свого вілу в Порту Венера. З розвитком та процвітанням цієї території ядро острова перемістилося в курорт.
- Молодий пане! Молодий пане! - Дві красиві служниці чекали його в віллі, а після того, як він його побачили, їх очі відразу почервоніли.
— Клэр, Клара! — Лейлин кивнув. Здавалося, що сестри трохи підросли і були на порозі сліз.
« У кімнаті все зовсім не змінилося, — сказав Лейлін. — Він поклав руки за спину і оглянувся. Розташування меблів, килимів, штор і подібного було таким же, як у день, коли він поїхав.
— Мадам боялася, що молодий пан відчуватиме себе незручно після повернення. Тому ми зберегли вигляд кімнати і спокійно пояснили Клер. Вона стала сильною жінкою.
Лейлін зітхнув. У цьому віці більшість покоїв у маєтку, мабуть, виходила заміж. Той факт, що вони все ще були тут, безумовно мав якесь відношення до нього. До тих пір, поки він не покаже свою думку з цього приводу, навіть батько цих двох чудових сестер, старий палаций Леон, не посмішає приймати які-небудь рішення.
Іноді проста ідея когось, хто має владу, могла довести до значних змін у житті людей, що стоять нижче. Однак Лейлін не думав про це. Що було, те пройшло. У кращому випадку він міг просто виплатити їм додаткову компенсацію.
— Я збираюся прийняти ванну перед сном. Я провів досить багато часу в морі! — Уеліл Лейлин.
Після короткого відпочинку у Лейліна залишилось небагато часу. З того часу, як він поїхав, накопичилося забагато запитань.
Спочатку вночі він був винний бенкетом на честь його повернення, а це включало і взаємодію з декількома іншими силами. Він мав бути присутнім на ньому. Після банку Лейлін вирушив у кабінет барона Джонаса.
Кабінет барона тепер був набагато більшим, ніж раніше. Слабкий аромат темно-червоного Насіння Говіні витівав в повітрі, а сам кабінет був освітлений магічними вогнів. Він став набагато кращим, ніж був раніше.
Барон Джонас сидів за столом, дивлячись на свого сина:
- Ти досяг успіху, дитя моє. Ти моя гордість!
- Шкода тільки, що на півночі. У нас не було іншого вибору, окрім того як залишити Фіолетову Територію, але титул фіотеля Барона може бути переданий іншим вашим спадкоємцям... — Лейлін вже згадував барона про свій титул на півночі.
Його Фіолетова Територія вже перебувала в руках орків або обертнів і стала частиною їхньої імперії. Було б нецілеподібно очікувати її повернення. Однак найважливішими справами, які Баррон Джонас приділяв своїй справі, були титул барона, який міг передаватися через покоління. Це було набагато ліпше, ніж титули придворних палаців.
Лейлін втратив свою територію через розрухи війни, але у нього не було права відняти його титул. Втрата території була невимовним приниженням для багатьох палаців, але вони принаймні зберегли свої титули. Маючи хоча б це, їм було б набагато легше підніматися в іншому місці.
У Північній Африці їх було легко отримати в Дамбрат. У зовнішніх морях все ще залишалося багато незаселених островів, і з невеликими зусиллями баронство Лейліна було перенесено в Дамбрат. У цьому випадку в родині Фаулен було б два барони, тому у певному розумінні їх сила подвоїлась би.
Можливо, барон вважав можливість передачі земель чимось на зразок гідного щастя.
« З цією силою, — каже вона, а також через торговельні зв’язки ми не можемо легко вплинути на короля. Ти теж палац, і, поки твої землі знаходяться в зовнішніх морях і не впливають на інтереси інших двореців на континенті, у тебе немає багато недолюдників... - З упевненістю сказав барон Джонас.
Навіть тепер його погляд все ще був зосереджений на землі палаців і прибутків від торгівлі.
Лейлін слухав, не перебиваючи. Його єдиною метою було безсмертя, але різні люди мали різний шлях та ідеї. Він не мав би нічого нав'язувати барону.
- Як щодо марки Тіма? Він приносить нам неприємності?
- Він ... Повернувшись з столиці, він став більш порядним ... Насправді я викликав тебе з іншої причини, - барон Джонас раптом посперечився.
- Що таке? « У листі говорилося лише про деякі проблеми, тому Лейлін не знав, що сталося.
« Дедалі частіше на морських морях трапляються дияволи та демони. Церква Цірика росте, а варвари повертаються і розширюються... - Джон Джонас без ентузіазму відповів.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv