Глава 919: Свято сили.
"Після настало?" - покинувши особняку марказу, Лейлін зітхнув. Після падіння Сильвермуна, можна було сказати, що хаос на півночі прийшов кінець.
Сильвермун зміг завдати оркам величезної шкоди завдяки потужним заклинанням і могутнім створінням. Навіть імператор орків Саландін отримав серйозні поранення і тепер був у комі. Казали, що він вижив лише завдяки своєму богові.
Захопивши Сильвермун і прилеглі до нього райони, армія орків знешкоджувала й не могла далі йти на південь. З випробуваннями та союзами війни імперія орків сформувалась і повільно вкоренилася у Сілвермуні. Це було набагато важливіше розширення територій.
Їхній поступ був стимулом для Груумша. Зрештою, він був богом усіх орків.
« Боги - нації все одно не дозволили оркам захопити південь...» — Лейлін сидів у кінній возі, роздумуючи.
« Мітристра надто сильна, і це викликало незадоволення серед богів її фракції. Велика кількість конфліктів, що роками накопичуються на півночі, злилися в одне ціле, даючи такий результат ... Їхні плани увінчалися успіхом. Їм достатньо того, що Богиня Плетіння послабила, тому людські боги не хочуть, щоб бог орків став сильнішим.
Лейлін був здивований терпимістю Містри. Навіть її названа дочка і Сільвермун показали, наскільки вона переживала.
« Загалом орки мали досить добру можливість. Важко змусити їх віддати те, що вони вже отримали, але в них більше немає сил для того, щоб бути проблемою для людей...» -- Лейлін чудово усвідомлював такі речі, а у Мірі Богів це було мало кому дано.
Місцеві боги були високо і недосяжні! Через хваління церков, що тривають десятки тисяч років, звичайні люди ставилися до богів як до справжніх святих і вважали їх байдужими. Вони забули, що ці божества були просто більш потужними версіями звичайних людей і вони не мали нічого спільного з щастям, гнівом, сумом та радістю.
Можна було навіть сказати, що боги були набагато сильніші від звичайних людей!
« Це не означало, що вони не можуть цього зрозуміти. Ні, вони бояться цього! — засміявся Лейлін. — Не те, щоб я не бачив людей, які сліпо роблять нездібні заяви і обманюють себе, аби повірити в це...
Це було перебільшенням оточення та обмеженнями того часу, в який вони жили. Якби Лейлін не прийшов з іншого із досвідом за плечима, він теж був би впевнений у тому, що зміг би це зрозуміти.
Не всі наважувалися б порушити це вдавати і зневажати богів. Страх бути спаленим на ганебному стовпі за неповага вже давно скував жителів світу Бога.
Мало хто знав про цю ситуацію, ніяк не міг її змінити; і їм залишалося тільки сумувати та сходити з цього приводу ...
- Пане! — Він миттєво окутав тьмяне світло, створюючи шумоізолюючий бар’єр. З карети вискочила маленька фігура, шанобливо схилившись Лейліну.
Навіть у Лейліні з силою неможливо було швидко створити величезну мережу розтягу. Але завдяки щедрому поміччю Вельзевула він зміг це зробити.
Лейлін взяв під контроль всіх віруючих Суверенного Короля Черевоугодя півночі. Його методи були такими ж, як і завжди. Назва Кукулькона вже була в чорних списках багатьох церков, що означало, ніби він був у розшукі.
- Ти все з'ясувала? — Лейлін клацнув нігтім, видавши кришталевий звук.
— Да... Люди на півдні вже подали секретне прохання про поділ земель між феодальними вассалями Йоркшира та інших місць. Здається, що марказа Лансета підтримує церкву Бога, хоча вона також є змовою і дияволом...
Не те саме, що співпрацювати з дияволами і вірити в них. Хто знав, можливо це був хтось з підлеглих Вельзевула.
По суті, інші архід’яволи добре спрямували свою роботу на основні матеріальні рівні. Збираючи тут свої сили, Лейлін також зустрічав таких послідовників, які вірили в інших дияволів. Врешті-решт, найкращими жертвами були дияволопоклонники, які втратили охорону Вельзевула.
- Хоча все це робилося таємно, нашим людям вдалося дізнатися про це... — Голос крихітної фігури звучав самодовольно, але Лейлін не дуже їй подобався. Зрештою, Дияволові не було трудно відшукати інших Диявола.
- Ти знаєш, що це за диявол? — Вяло запитав Лейлін.
— Архідявол Мамон, який відповідає за третій рівень дев’яти адхідів Баатора. Я бачила біля сади марки одного з його дияволів... — З упевненістю відповіла маленька фігура.
— Пожадливість? Схоже на Лансета, — хмикнув Лейлін.
Богів світ мав величезний тривимірний всесвіт. Найпоширеніший його шар був жахливою кристаличною сферою, яка намагається зупинити будь - який зв’язок із зовнішнім світом.
Усередині це був головний матеріальний рівень, який є основою всього. Він був створений і під великим тривимірним простором, набагато більшим за його розміри.
Якщо порівняти світ Богів з м’ясним пирогам, то основний матеріальний рівень був його начинкою. Верхнім шаром були ділянки богів, а нижнім - необмеженою бездною і пекло. Довкола пирога було розсипано багато напіврівнів, наче насіння кунжуту.
Хоча цей опис мав деякі недоліки, загалом він був досить точним.
Основний матеріальний рівень був не просто пов'язаний з багатьма напівуровищами і ядром. Він також був головним джерелом віри і душі. Тому то боги, демони й Дияволи прагнули його продовжувати війну за контроль над ним. Це було дуже багато прикладів.
Спочатку Ад Баатора з безодною були єдиним цілим, але потім чомусь розділилися. Дияволи та демони стали запеклими ворогами, коли їм доводиться стикатися з жахливим кровопролиттям.
Тепер у пеклі було дев’ять рівнів. Тому що Диявол був відповідальний за порядок, то звичайно мав перевагу в цих війнах.
Архідявол, якому не пощастило стати на шляху Лейліна, Суверенного Король Черевоугодія Веззевул, керував другим шаром пекла.
« Первий шар пекла - це суспільна зона, над якою намагається отримати безліч потужних амбітних дияволів. Там живуть навіть деякі люди та представники інших рас. Другий рівень - це територія Вельзевула, хоча тепер вона і позбавлена свого господаря. Третій належить Мамону..." -- Лейліну відразу згадала відома йому інформація про структуру пекла. Це стало можливим тільки завдяки саможертовному вкладу Вельзевула.
« Жадібність, так» — вигукнув Лейлін. Оскільки архід’яволи могли контролювати людське серце, їхні закони зазвичай були схильними до емоцій.
— Забудь про це, поки нічого не підтримуй, - Лейлін похитав головою, — що-небудь ще?
- Хе-хе ... Пане, по дорозі сюди я зачарувала іншого послідовника. Їй потрібна була моя допомога, щоб захистити її двірський статус, і я вже погодилася ... — Голос крихітної фігури став таким же ніжним, як у дівчинки - кікест.
— Навіть не думай робити це в мене під носом, - попередив її Лейлін, і його очі сяяли темною яскравістю. Це відразу змусило фігуру почати тремтіти.
— Ваша... Ваша підлеглість не посміє!
— Дворянка? Хто вона? — З цікавістю запитав Лейлін, вгамувавши її.
— Мисс Міла з родини Шамп! Її батько й брати померли від рук вершників, а в їхній території пожадали інші її родичі. Без підтримки вона, мабуть, помре в монастирі...
- На основі того, що мені відомо, вона з'явиться на банці маркера Лансета! - Вона додала фігуру.
— Договірний шлюб? Хоча це, можливо, і жахливий звичай, він справді є найкращим методом, але Лейлін кивнув. Злодії все ще повинні були бути ввічливими за столом, розділяючи жертву. Дуже важко було бідним стати дворянами, і опір був занадто сильний.
Шлюб полегшить ситуацію, значно покращивши життя інших вельмож. У такій ситуації, коли всі члени сім’ї були мертвими, їхня дочка ставала метою слини цілої зграї вовків.
- Вона досить розумна. Чого вона хоче? Що вона може дати? — Помовч покажи Лейлін.
Сім'я Шамп має спадковий титул Вікінта і землі на північ від Йоркширу. Вона може прийняти наших людей і дозволити їм займати посади на території, яка буде належати її чоловікові. Але палацовий титул отримають тільки спадкоємці її родоводом...
- Це не надто суворі вимоги. Я погоджуся, коли побачу її... — кивнув Лейлін.
« У той час, коли ти візьмеш її на свою невісту, це буде виглядати як хвастощі. Отримувати титул Вікінта, в той час як мій батько все ще залишається бароном, досить незручно ... Що ще важливіше, я не можу залишатися на півночі назавжди...» - Лейлін занурився в глибокі роздуми.
« Схоже, міс Міле доведеться шукати чоловіка серед моїх підлеглих. Тіфф не такий вже й поганий. Нам нічого не заважає змінити його зовнішність і вік, і я можу використати цю можливість, щоб придумати йому нову особистість ...." Лейлін швидко вирішив долю цієї благородної пані.
Ось такий жорстокий був реальний світ. Якщо б не Лейлін, воно виявилася б в ще більш жалюгідному стані.
« Мені також потрібно винагородити своїх людей і допомогти їм оселитися...» — Лейлін чудово розумів, що вони слідували за ним тому, ніби думали, нібито він може принести їм багатство та статус. Це було основою їхньої вірності.
Більшість часу ті, хто був у самому низу, мріяли зібрати за ним залишки після того, як він візьме собі найгучніші нагороди. Лише завдяки їхньому існуванню Лейлін міг брати участь у цьому святі бандитів, ледве втрачаючи свою частку.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv