Глава 872: Презріння
— Ого... Наречених? Гера, ти дійсно привезла сюди свою сестру щоб видати заміж? —Рафінія відразу закричала, а її очі були повні зірок. - Галантні авантюристи, що захищають прекрасну принцесу, яка приїхала в імперську столицю, щоб зустріти свого Принца. А, що може бути більш романтичним ...
Пем і Лейлін висловили свої вітання, змусивши Ялані трохи почервонити, але Лален все ще був кілька ошаранів. Він думав, що ця подорож повертається навколо Гери, але хто б міг подумати, чи головною причиною насправді була Ялані, молода леді, ще навіть не досягла повноліття?
« А що, коли старша сестра сама видає її заміж? У королівстві немає такої традиції. Щось сталося з їхніми старійшинами?"
Обидва найманці, що стояли біля воріт готелю, більше не могли контролюватися.
- Що ви тут робите? Хіба ви не знаєте, що це резиденція шинки?
Боржник крокнув вперед. Він був одягнений у зовсім новий комплект озброєння, вичищений так ретельно, що без пилу вони сяяли на сонці. Він височів над Лейліном і його компанією, а його очі були повні презирства.
Репутація найманців в імперському місті була набагато кращою, ніж у бандитів і розбійників. Вони ніколи не були синонімом законослухняних громадян, але зненавиділи їх. Це було так ганебно!
А що сказати про молодого і того іншого? Він зміряв очі Геру та її сестрі, які були одягнені просто вбрані. Очевидно, той не вірив їм. Ялани потягнула за посол спідниці своєї старшої сестри, а потім повернулася, щоб подивитися на свій одяг. Її сім’я ніколи не була дуже заможною, і вони зіткнулися з невимовним лихом. Після довгої та виснажливої подорожі навіть найліпший одяг для них був, наче лахміття бідняків.
Вона і її сестра тепер виглядали як простодушні сільські дівчата, вперше прибули до міста.
Молода леді опустила голову, мріючи провалитися крізь землю:
- Молодий пане...
Гера почервоніла, але вона мусила взяти себе в руки і продовжити:
- Я з Емон...
У той самий час вона дістала маленький мішочок, яким дуже дорожила. Відчинивши його, вона дістала почесний знак благородної сім’ї в доброму стані. Можливо, вартовий помітив Геру на знак різниці. Перш ніж взяти значку, щоб повідомити іншим про це, навіть якщо він і сумнівався.
Лейлін та його компанія прочекали на вітер більше ніж півгодини. До того часу, коли вхід до особняка віконта нарешті повільно відкрився, терпіння Рафінії вже було на вихіді. Чоловік, схожий на дворецького, вийшов до них назустріч і натрапив на обличчя професійної посмішки.
- Хто з вас молода пані Ланта?
Гера глибоко надихнула і вийшла вперед, посміхаючись, щоб сподобатися:
— Я Гера Ланта! Це моя сестра, Ялані!
Такою була реальність: вони не мали вибору. Їй та її молодшій сестрі не на кого було покластися в імперському місті, і вони могли тільки попросити до нареченого Ялані, віконту, якщо вони хотіли гарного життя. Вони не могли справити на палаці погане враження.
Шановні леді, будь ласка, йдіть за мною. Віконт чекає на вас! — Вклонився палацкий.
- Ще... Це найманці, яких я найняла. Завдяки їм, я змогла безпечно дістатися до Імперського міста ... — Гера подивилася на Лейліна та інших, пояснюючи ситуацію.
— Наемники? « У очах палаца вважалося презирством, і тільки Рафінія, яка сиділа верхи на коні, стала його поглядом. - Але віконт згадав тільки двох дам...
— Гера, йдіть першими! Ми просто почекаємо трохи довше ... - Лейлін посміхнувся.
Він побачив презирливий погляд палацового і усміхнувся: « Це вираз... Він ставиться до Гера та її сестри, як до бідних родичів, які постукали в їхні двері через те, що їм закінчились гроші? Цікаво, цікаво!»
Лейлін великодушно простив палацові його образу, тому що він просто насолоджувався виставою. Він дивився на Рафінію, яка от-от була готова лопнути від люті. Лейліну так хотілося сміятися, що його живіт почало зводити.
Гера з вдячністю подивилася на нього, а потім взяла руку сестри в двір.
— Лей, глянь на них! Це презирство! — Рафінське волосся було таке ж, як у розлюченого котена. — Ах, я не можу це терпіти. У найгіршому випадку я піду, не ставши чекати оплати...
- Тобі не обов'язково чекати її, якщо ти цього не хочеш, але будь ласка, не тягни нас за собою ...
Ясні слова Лейліна були визнані схваленням Старого Пема. Його очі стали водянистими,
— Юная мисс! Ви не можете дозволити бідному Старому Пему піти без зарплати...
— Ви не отримали свою зарплату? Прибули від одних вух ограв, яку ми отримали по дорозі, повинно бути цілком достатньо ... — Рафінія пробурмотіла, але заспокоїлась.
Гери та її сестри насправді не мали багато грошей. Ці двоє сказали, що піднімуть комісію по дорозі, але коли вони пройдуть половину шляху, то їхня група була обшарпана; гроші на готівку не мали достатньо грошей навіть для того, щоб заплатити хоча б початкову зарплату!
Крім того, вони не заплатили половину зарплати кучера і плати за карету в замку Ґлувуд!
Хоча Рафінія мала багато грошей, вона не могла дбати про інших. Побачивши реакцію Лейліна і Старого Пема, вона роздратувалася:
— У будь-якому випадку, я не буду вимагати своєї виручки, тому ви, хлопці, можете розділити її між собою ...
— О, Рафиния! Ви справді найщиріша пані у світі! — Дварф, Старий Пем, відразу ж зрадів. Навіть кучер в сторони усміхнувся. Він отримав глибше розуміння цієї дивної команди найманців, провівши з ними деякий час.
Рафінія мала, так само як і цей загадковий Лея. Єдиний, хто поділив би гроші між собою, буде він і Старий Пем. Люди нижчого класу ніколи не заперечували, щоб отримати додаткову частку, навіть якщо це було всього лише кілька мідних монет.
*Лязг*
Двері знову відчинилися. Ялані тримала за руку молодого палацянина, а Гера і дворецький стояли позаду.
- Ви наймали цих найманців? Ого, серед них навіть є дварф? Я думаю, що більш підходящої для нього роботою був би цирк ... О, вірно, ви бачили Цирк Золотого Карлика?
Цей молодий палац мав бліде обличчя і дуже темні мішки під очима, що робило його схожим на чоловіка, який щодня проводив за вином та жінками. Він здавався дуже понурим, і проігнорував Лейліна та компанію, відкинувшись, щоб поспілкуватися з Герою.
- Даніель, Рафінія і Лейлін надзвичайно потужні Професійні. — Гера усміхнулася, намагаючись звернути увагу дворянина до Лейліни та інших людей. Я вірю, що вони будуть вам корисними...
Хоча Даніель почала усвідомлювати, що він мав злі наміри, Ґера намагалася якомога більше стояти на своєму, хоча це й викликало в Рафінії обурливий погляд. Вона дійсно від усього серця намагалася « допомагати » Лейліну та іншим.
Всі фахівці штату, крім Рафінії, мали лише один вихід - чекати дворикової родини. Таким чином, якби вони прослужили їм багато десятиліть, то могли б отримати милість свого пана і посаду лицаря або лорда.
Завдяки цьому вони могли отримати невелику земельну ділянку і спадковий титул. З того часу вони мали стати членами вищого класу. Насправді, саме так починав дід Лейліна; тільки ось людиною, якій він присягнув у своїй вірності був король.
— Хм... Ты права! « Деніел не міг проковтнути віконту, коли дивився на великі груди Гери. Порівняно з його невістою, яка була ще молодою дівчиною її сестра, очевидно, була набагато більш зрілою жінкою. Звичайно, було б ідеально, якби він міг дістати їх обох.
Вислухавши благання красуні, Деніел нарешті неохоче подивився на них, як би оцінюючи:
— Ви щасливчики. Я, Віконт Деніел, готовий прийняти вас усіх у якості своїх послідовників. На коліна! Дайте клятву!
— А ты! Ти можеш бути моїм почесним лицарем, своїм особистим ...
Коли його погляд впав на Рафінію, очі Деніела стали яскравішими і ненадовго закріпилися на її струнких стегнах. Його палацовий, однак, з усіх сил кусав губу, але нічого не сказав.
Він добре розумів характер свого молодого пана і знав, що не послухає його жодної поради. Але як він міг пообіцяти взяти їх у якості послідовників, особливо коли в їхніх командах були такі екземпляри, як карлик і кучер?
Тим не менш, молодий пан пошкодує про своє рішення максимум через кілька днів і дасть їм якусь роботу в якості охоронців, слуг або чогось у цьому роді. У будь-якому випадку, вони будуть задоволені.
Навіть якщо вони будуть слугами, то люди в особняку Вікінта були вищими від пересічних людей! Це була теорія, що розвивалася в мисленні.
- Що? Хіба ви не збираєтеся подякувати шина за його милість? — Гера поглядом сигналізувала Лейліну та іншим.
Вона вважала, що знайшла для цих найманців кращий вихід. Зрештою, чому неправильно підкорятися палацу?
Це був неминучий факт, що хоча вона була дотепна, у неї був жорсткий склад думок. Або ж, можливо, так думали люди в палаці.
- Могутній майстер, я, Поллан, клянусь, що ... - Що перевершило її очікування, так це те, що ні Рафінія, ні Лейлін, ані навіть Старий Пем не зрушилися ні на дюйм. Тільки кучер вийшов вперед з палаючими очима.
Ми дуже вдячні за вашу доброту, шанований віконт. На жаль, у мене немає наміру служити благородній родині. Ми тут тільки для того, щоб отримати свою комісію ...
— Вы все... — Гера спалахнула гнівом. Це був перший раз, коли вона відчувала до Лейліну ненависть. Як він може відкидати її добрі наміри? Хіба він не знає, що між палацами і простолюдинами існує величезна різниця?
Навіть Рафінія нахмурилась, не оцінюючи "добрити" Гери. Тепер, коли вона вважала себе державною особняком віконта, дії Лейліна миттєво змусили її відчути образу гордості.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv