Глава 863: Захід.
Все йшло так, як і очікував Лейлін. Кілька огрів час від часу з'являлися у них на шляху, намагаючись напасти на них, від п'яти до 15 монстрів за раз. Очевидно, вони не в силах завдати шкоди великій групі.
Багато найманців спочатку були шоковані, але згодом вони стали на дахах карет і спостерігали за жалюгідними шляхами до відходу віграв, лопаючись сміхом.
Це розслаблене ставлення навіть заразило Пепельних Соколів. Лейлін виявив, що крім Зіґфріда та його чарівниці інші члени загону вважали себе переоціненими своїх ворогів.
— Ще два дні, і ми виберемося з цього регіону. Це найпростіше завдання, яке будь-коли було у Старого Пема! — Коли група продовжувала дорогу, дварф Пем прилькнув до своєї пляшечки з ром, ніби вона була дорогоцінною.
- Ніколи більше не хочу бачити цю огидну нечистоту... — Відраза Рафінії була очевидною. Відтоді як вона намагалася проявити себе, то більше ніколи не брала участі в сутичках з ограми. Здавалося, що ця маленька леді була налякана цим безглуздим хворобливим досвідом.
*Ауувууоуувуву в*
У цей момент десь спереду розступилися моторошні крики огра. Старий Пем задоволено інув, ніяк не реагуючи на ці звуки.
— Ик! Знову! Ці дурні монстри, що приносять нам легкі гроші знову повернулися. Цікаво, кому пощастить дістати вуха огра. Нагороди за це дуже гарні.
- Все буде не так просто... — Лейлін вихватив свій довгий меч, виглядаючи похмурим.
- Що ти маєш на увазі? — У Пема були деякі підозри, але вираз його обличчя швидко змінився. Безперервні крики були чутні з усіх боків, таї в собі жахливі наміри, що спонукало навіть бойового коня Ніка заіржати від страху.
— Чорт візьми, їх так багато! — пляшка старого Пема з тріском впала на землю. Однак він не мав часу шкодувати про свій скарб і негайно вихопив гвинтівку зі свого талії.
Так! Так так!
Попереду панував хаос. Багато купців кидали свої товари і втекли, створюючи ще більше шуму. Серед найманців було багато жертв, а на відстані видно велику кількість високих фігур.
— Це пастка! Ми оточені!
— На допомогу! Тут більше 200 ограів!
- Чорт забирай, де Пепельні Соколи? Де Зіґфрід? Невже він вже помер від рук вугор-шаманів? — Багато голосів змішалися, і всі поруч з Лейліном миттєво поблежали.
Потім їхні голоси загубилися в безладному потоці людей. Вони були змушені рятуватися втечею, наче листя в тайфуні.
— Сестра Гера! - Закричала Рафінія стрибаючи на карету і взявши на себе роль зниклих коханок, міцно тримаючись за поводься. Вор-півросик виглядав так, ніби хотів допомогти, але він був зовсім невмілим і вирішив сховатися в натовпі.
Що стосується лучника-людина? Цей хлопець осідав цінний кінь Рафінії, Ніка, і швидко вкакав, коли хаос тільки почався. Рафінія була змушена керувати кінною каретою і не встигла подбати про своє коня, щоб лучник успішно вкрасти її.
Знову і знову лунали крики та голосіння, а рев огрів за їхніми спинами був найсильнішим каталізатором. Увесь їхній великий караван розвалився.
Натовп штовхався і прочісувалась. Щоб врятуватися, вони були готові навіть направити зброю на своїх товаришів.
У такій величезній нерозбірливості Лейлін зміг швидко зникнути разом з каретою. Звичайно, він давно це задумав.
« Це була пастка! Хоча це лише кишенькове формування* [Вонна тактика, коли вороги заманюють жертв у вузький закритий « бармен » , оточуючи їх і друкуючи вхідні та виходи], я не очікував, що ці гри будуть настільки розумними... Я більше не можу дивитися на них згори вниз".
У цей момент, коли з’явилася велика кінна возка, він був наче зламаний вітрильник у цунамі, який готовий розсипатися. Дварф Пем вже зник. Коли Лейлін побачив, що він був фізично виснажений, то лише молився про те, щоб Пема не затоптали в цьому замішанні.
« Це мій шанс» — фігура Лейліна пропала в натовпі, направившись у протилежному напрямку. Крики огра ставали дедалі голоснішими й виразнішими, і чути жахливі звуки розірваної плоті.
« Главові вігри повинні бути тут. Я можу скористатися цим хаосом, більше того ..." - очі Лейліна холодно сяяли.
Гра не мала великої переваги над групою найманців. Вони могли спробувати перемогти їх, але зазнали жахливих втрат. Натомість вони організували засідку, залишивши навіть дорогу до евакуації.
Це було не з доброї волі. Їхня мета полягала в тому, щоб ще більше розпалити хаос серед групи - коли ще буде залишатися шанс на втечу, не всі будуть достатньо сміливі, аби йти вперед і ризикувати своїм життям. Щоб вижити, то скільки людей не постили б за своїми товаришами?
А найважливіше те, що переслідування розпущених солдатів було битвою, яка майже не була програна.
« Тільки два голови вождів або гру-шамани могли придумати такий план... — Так виблискували очі Лейліна, — таким чином єдиним способом вижити в протилежному напрямку і прорватися через це формування. Їх основні сили зосереджені тут, і там буде багато роз'єднаних солдатів та полонених. У них буде мало шансів переслідувати мене. Якщо я кинуся на швидкому коні вперед, то зможу вибратися з цього набитого ограми регіону.
Люди, які могли бачити цей шлях і йти ним, були справді рішучими та наполегливими. Шкода, що Лейлін не бачив майже нікого, хто прийшов би до такого ж рішення.
Можливо, там і було кілька кмітливих торговців, які могли це зрозуміти, але їхня паніка знизила їхню здатність мислити. Або ж вони, можливо, знали про це, але їм просто не вистачало сил на втечу. Тому вони могли лише йти за натовпом і молитися до Бога удачі.
"Кроме того... Якщо я не піду на передову, де ще зможу дістати високорангові вігри, щоб поглинути їхню силу?» — Лейлін застрибнув у порожній кінський віз.
Він більше не був одягнений в шкіряні обладунки, а сталевим довгий меч, який він зазвичай використовував, був відкинений убік. Він вдягався у чорну облягаючу одежу, прикривши половину свого обличчя як звичайний злодій.
Чарівне кільце слабо мерзло на його лівій руці, а холодних кровопролитне світло блимало в манжетах його правої руки, як язик отруйної змії.
Чим далі він просувався, тим менше знаходив людей. Скрізь були кинутими прапорами, карети, обладунки та зброю. Кров текла без кінця, утворюючи на землі темно-червоні калюжі.
Він зустрів кілька огрів, які доїдали трупи. Одного погляду на це було достатньо, щоб налякати будь-кого. Кілька груп найманців продовжували битися. Прапор Пепельних Соколів розвівся в центрі.
- Капітане, наші брати довго не протримаються! — Він махав рукою, і Імпульс - чаклун та кілька подібних заклинань полетіли на поле бою. Завдяки цьому інші робітники змогли заспокоїтись.
Пепельні Соколи та декілька інших середніх груп найманців стримували більшість огра, дозволяючи торговим групам піти. Нескінченні потоки вугор все ще оточували їх, навіть перевищуючи за чисельністю.
— Ми виграли для них час, ми зробили свою роботу! Підготуй закляття; вся команда повинна розбігтись і рятуватися. Місце зустрічі - Рок-Таун, про який ми проходили раніше! - Тепер навколо тіла Зіґфріда оберталася ци. Його обладунки випромінювали легкий блиск, і, як не дивно, це був магічний артефакт, який мав високу ціну.
Його гігантське серебристо-білий клинок тепер був повністю покритим кров'ю ограсів.
Руйнівник Небес! Жахлива сила бойової техніки цього високорангового бійця була набагато сильнішою, ніж у Рафінії. Це виринулося, наче стріла. Навіть з’явилися прорехи.
— Прорвемся! — Зіґфрід страшенно вдарив коня, але проїхавши повз чари, він тихо шепнув їй. — Давай пройдемо через фронт і зустрінемося в найбільшому місті попереду!
Будучи досвідченим капітаном команди, Зіґфрід не був таким праведним і дивовижним. Насправді, добрі люди ніколи б не стали найманцями. Поки він і чари будуть живі, Пепельних Соколів можна буде відродити в будь-який момент.
« З точки зору найманця він зробив усе дуже добре. Йому не слід вимовляти за те, що він сказав в останній момент... — На бічній лінії Лейлін сховався в тіні і обіймав себе руками, оцінюючи Зигфрида, - Але ... Огри на цей раз не так вже й прості...»
Він окинув поглядом осцеплення прямо перед собою. Позаду він побачив натяк на спрагу вбивства.
Верениця Молній! Чарівниця в чорному розірвав сувій, і ланцюг сіребристо-білих блискавиць вирвалася назовні, кинувшись до групи огрів. Ті, хто був вражений, з криком впали, відкривши шлях для чарівної жінки. У повітрі стояв запах обвуглених кісток.
Побачивши це, чарівниця прийшла в захваті. Але перш ніж вона могла зробити щось ще, вдалині виникла могутня магічна хвиля.
— Дерьмо! - Вираз обличчя чарівної жінки різко змінився.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv