Глава 803: Маркіз Луїс.
Загорнувши свої молитви в головному залі церкви, декілька служниць зрештою вирушили до єпископа Таприса.
Таприс був дуже відвертим у той момент, коли почав говорити:
— Дитинко моє, у вас виникли якісь неприємності?
— Да, поважний єпископ. Я негайно потребувала Божої поради і керівництва, оскільки Лейлін спокійно став свідком погляду Таприса. Він дійсно діяв так, як підозрював Лейлін, і збирався скористатися цією можливістю, щоб досягти довіри його сім'ї. Він ніколи не планував знайти заміну сім'ї Фаулен.
Якщо все було так, то відмова кілька переваг в обмін на його допомогу не були особливо важким питанням.
Мабуть, єпископ Таприс теж таємно кивав собі за поведінкою Лейліна. Обіцянки Лейліна, як спадкоємця родини Фаулен, мали бути виконані навіть бароном Джонсом і давалася в церкві з Богом у ролі свідка.
"Схоже, у барона Джонаса видатний наступник!" - подумав Таприс.
Подивившись на Лейліна, він вимовив:
— Любий Лейлін, вы чули про Виконте Тіма?
— Виконт Тім? — Голос Лейліна містив нотки сумніву. Під керівництвом Ентоні, він, безумовно, пам'ятав імена вищих дворахян Королівства Дамбрат, але, здавалося, не чув про будь-які вчинки, скоєні цим віконтом.
— О! Кілька місяців тому коронанський вікнт Тім був коронований, тож не дивно, що ви ще ніколи про нього не чули. З іншого боку, про його видатного батька ви повинні бути чутні. Його звуть Маркиз Луіс!
Тапріс був свідком вислову Лейліна.
— Маркиз Луїс? Брат короля! — Лейлін злегка видихнув. Хоча він знав, що все буде не так просто, він не думав, ніби залучені двори матимуть прямий зв'язок з королівською родиною.
Дворянство ніколи не було об’єднаною громадою. Боротьба за владу між регіональними і центральними двореями не продовжувалася ні на мить, і хоча існувала можливість, що вони об'єднаються в одне ціле перед лицем Божественної влади, справжня битва за переваги починалась як тільки тиск з боку зовнішнього світу спаде.
Всередині королівства, регіональні і центральні двори були двома фракціями, які влаштовували між собою дуже жорстокі бої.
— Це правда. Віконт Тім уже дорослий. Незважаючи на те, що він другий син, Маркіз Луїс дуже сильно його любить, і навіть хоче отримати для нього шматок феодального майна ... — Таприс припинив говорити, залишивши решту на уяві Лейліна.
- Ось у чому справа! - Серйозно кивнув Лейлін. Хоча король і його народ правили всім Королівством Дамбрат, вони не могли володіти всією своєю територією. Крім того, після поділу власності між поколіннями та з’явленням інших відомих родин кількість територіальних земель, якими король керував безпосередньо, зросла зовсім.
На даний час усі території королівства були поділені так, що самому королю не залишилося майже нічого. Навіть принц чи принцеса могли за ціле життя не отримати якогось шматочка землі або навіть титулу. Найвидатніші титули, які вони могли отримати — Граф - Палатин або Маркіз, але тільки в цьому випадку мали декілька імен.
Будучи братом короля, Маркізі Луїс все ще міг отримати відповідну кількість пільги. Балтійський архіпелаг був його феодальним володінням, а загальна площа острова набагато перевищувала територію родини Фаулен. Він навіть мав кілька пристойних портів.
Відверто кажучи, навіть сім'ї Фаулен мусили покладатися на величезний обсяг торгівлі на Балтійському архіпелазі і грати другу скрипку, щоб заробити хоч щось.
Однак Луїс мав зважати на інтереси свого першого сина. Було б дуже дурним з його боку, якби він став ділити свою територію, чому він і звернув свій увагу на інше місце. Можливо, він звернув свій погляд на землю родини Фаулен.
Позбавлення ще одного дворикового роду їхньої успадкованої території без причини, мабуть, сприймало б хвилю обурення серед аристократів. Але якщо б ця сім’я була знищена без наступника, і Маркіз Луїс змусив Тіма взяти їхнє ім'я, все було б набагато простіше. Його вплив як марказа також мінімізувало б наслідки цього інциденту.
- Дуже дякую за Вашу прямоту, шановний єпископ. Відтепер церква знаменів буде повністю прийнята територією сім'ї Фаулен. Крім того, ми відокремимо ділянку землі на східну частину острова як данину церкви. Ми вдячні Лейлінові за це.
Хоча він все це робив заради розходження ситуації, він відчував, що ймовірність того, щоб єпископ сказав правду, була дуже висока.
По-перше, територія сім'ї Фаулен фактично зменшувала прибуток Маркіза Луїса. Хоча це було малою частиною, цього було достатньо, щоб розбудити його. По-друге, сім'я Фаулен була лише недавно піднятою родиною і вони ще не стикалися зі складними відносинами аристократів, з якими могла впоратися не кожна родина.
- Лейлін був більш підступним, ніж вони, і глибоко всередині вже мав свої власні плани.
« СЕМ’Я Фаулен починала з військової служби і від самого початку була імператорським охоронцем. Таким чином, вони могли розглядатися як частину фракції центральної аристократії. Але після того, як вони отримали феодальне майно і прибули сюди, сім’я більше схилилася до регіональних аристократів. Так само зробив і мій батько-барон. А втім, сором є те, що мешканці острова Фаулен дуже мало контактують з людьми з материка, оскільки вони живуть на віддаленому острові. Отже, вони ще не були прийняті регіональними палацами... Ось чому ця сім'я перебуває зараз у такій незручній ситуації, в якій ми не можемо покладатися ні на одну із сторін ...."
Коли Лейлін добре обдумав цю справу, то раптом зрозумів: « Це не дивно. Навіть якщо б я знав все це заздалегідь, я не зміг би зробити заходів. Переваги багато, але і ризики дуже незначні. Можливо, Віконт Тім теж шкодував про цю можливість.
Насправді, друга здогадка Лейліна була набагато ближчою до правди, ніж перша.
Хоча його противник був лише віконтом і здавався відносно менш здібним, він підтримував маркиз, а також племінником короля. Якщо хоч на секунду відвернути від нього погляд, він легко міг викликати хаос.
« Мені дуже пощастило, що він був моїм улюбленим другим сином. Навіть Маркіза Луїс не витратить багато енергії на нього, постачаючи цим короля. До тих пір, поки він не вб'є свого ворога, великий контратаки швидше за все не буде."
Врешті-решт, коли справа стосувалася схеми захоплення маленьких сімей, більшість родин аристократів робили це поступово, і ці чутки обмежувалися лише їхніми думками, про які не можна було говорити в побожних компаніях.
Таприс особисто проводив Лейліна з храму. Коли Лейлін збирався сісти у свою карету, Таприс тихо пробурмотів поруч з його вухом:
— Здається, в околиці з’явився потік піратів. Я сподіваюся, ви попіклуєтеся про них! Нехай Бог поблагословить вас знанням.
« Ось воно!» - очі Лейліна забили, і він глибоко подивився на Таприса, коли сідав у карету.
Повозка мовчки котилась і підстрибувала на каменях. Лейлін сидів у кареті з заплющеними очима, але його думки продовжували аналізувати.
« Це хитрий єпископ Тапріс. Він готується поставити на обидві сторони? "Справді Лейлін дійсно хотів отримати допомогу від церкви. Якщо б він міг особисто накладати тиск на марказу силою церкви знання, маркс, безсумнівно, відмовився би від своїх кроків.
Але було очевидно, що це неможливо. Навіть єпископ Таприс не мав такої влади, і він не міг користуватися своїми повноваженнями. Якби він послав воїнів і священиків зі святині, вони б вважалися прихильниками родини Фаулен. Таприс явно не наважувався робити таке.
Здавалося, що хоча Таприс надав трохи інформації, йому вдалося отримати купу прибутку раз. Навіть якщо б Барон Джонас був тут, він би не вирішив піти на поп'яту. Якщо переможе Виконт Тім, він не забуде затягнути на шиї Таприса мотузку. А якщо його ставки на обидві сторони гарантують йому вигоди, чому б і ні?
Звичайно, він мав інший спосіб отримати допомогу від церкви, але йому потрібно було дати церкві всю свою територію. Але якби він використав цей метод, обидві сторони були б пошкоджені й знищені без розбору. Крім того, вони були б бойкотовані всіма аристократами з материка і стали би вважати їх зрадниками!
З огляду на всі ці "за" та "проти» Лейлін дійшов висновку, що ситуація не переросте в цю огидну стадію і у нього недостатньо сміливості відмовитися від свого соціального класу. Не було жодних сумнівів, що він буде використовувати "цет" спосіб.
« Пірати?» - погляд Лейліна, здавалося, кинувся в далечінь. Їхні вороги також були сімома аристократами, які контролювали зовнішню торгівлю і мали багато гаваней.
Навіть пірати поблизу могли опинитися їх людьми. Існує досить велика ймовірність, що вони підіслали сюди групу людей, щоб викликати хвилювання на острові Фаулен і використати це для створення тиску або навіть безпосередньої атаки на усадибку, аби змусити сім'ю Фавлін замовкнути.
« Здійснити цю хвилю піратів, покладаючись на патруль з сотні людей, досить складно...», - Лейлін погладив свій підборіддя. Він ніколи не недооцінював сили ворога. З підтримкою у вигляді Маркіза Віконт міг легко відправити сюди десятки професіоналів.
« Серед них немає нікого 15 рангу, але ось люді вище 10 ударів - цілком можливо... і кілька елітних професіоналів вище 5 ранга ... буде важко перемогти їх...» - Лейлін швидко оцінив силу свого противника, тільки на самому базовому рівні.
Звичайно, родина Фаулен мала не тільки портовий патруль, але справжні майстри, очевидно, вирушили в подорож з бароном Джонсом. Тут залишився лише чарівник Ернест, але його відіслав сам Лейлін.
« Провінція, очевидно, зосередить свої основні сили на бароні. Вони, мабуть, вислали сюди незначну частину своїх сил. Це не означає, що ми не можемо боротися з ними всім, чим у нас є!» - Лейлін подивився вдалечінь.
Насправді він також розглядав можливість затаїтися в будь-якому кутку материка, щоб уникнути цієї ситуації. Потім він міг поступово накопичувати вміння і стати могутнім чарівником, можливо, навіть сильною легендою. Але, відкинувши любов барона і його дружини, навіть якщо б він міг безжалісно відмовитися від усього, що у нього було, то не зміг би пожертвувати перевагами своєї сім'ї Фаулен.
Щоб просувати чарівника, потрібно було море ресурсів. Чи то дорогі матеріали для заклинань, чи будь - які магічні книги і тому подібне, їм потрібно було багато золотих монет. Без влади, яка забезпечує його багатством, Лейлін просто не міг би задовольнити свої потреби самотужки.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv