Глава 791: Науковий.
*Треск! Треск!*
Мови полум'я лизали первісну соснову деревину у вишуканому каміні, і від неї витіснився запашний аромат. Теплий потік повітря циркулював по головному залу, різко контрастуючи з холодним темним світом зовні.
У центрі залу стояв довгий дерев’яний стіл, накритий білою скатертиною. На ньому стояли срібні лампи і коштовний порцеляновий посуд. Все було акуратно розкладено покоївками з красивими фігурами.
Цей фарфор мав глянцеву поверхню. Вся подуда була розкішною, заведена рідкісними ельфами, і її поверхня була більш гладкішою та досконалішою, ніж шкіра новонародженого. У фарбованих надзвичайно складними кольоровими візерунками, вони були високоякісні витворами мистецтва і наповнені перфекціоністським стилем ельфів.
Ця потуга коштувала надзвичайно дорого і не могла порівнятися з сімейним майном усіх покоїв разом узятих. Якби вони випадково розбили її, або відколовся б шматочок, барон напевно прийшов би у лють.
Ципльонок в соку, і гладеньке, ніжне філе теличка були обсмажені до досконалості та акуратно підібрані на обідній стіл. На столі стояли заплетені кошики з довгим шматочками білого хліба і китайський горщик кольору меду з молочно-білим грибним бульйоном, від якого випускався насичений аромат. По краях супових горщиків лежали мідні ковші для загального використання. Перед кожним сидінням лежали срібні ножі і виделки, а також порцелянові підноси та кілька невеличких миличок з сіллю, змішаною з кунжутом і чорним молотом перцем.
Лейлін уже майстерно користувався виделкою і ножем. Він пробував шматочок фібричної вирізки, рівномірно обмиваючи його в перці, перш ніж відправити собі до рота.
Шеф-повар мав непогані навички, і яловичина була дуже ніжною та соковитою, тому Лейлін задовольняв голову.
— Ха-ха... Поглянь на це! Наша дитина вже така доросла! — Джонс з радістю сміявся, тримаючи в руці келих виноградного вина.
Сім’я Лейліна з трьох чоловік і Ізабель була єдиними, хто сидів за обіднім столом. Решта слуг і служниці могли тільки стояти в стороні й чекати. Дворецький, який займав досить високу посаду всадища, тримав у руці білий рушник. Він шанобливо стояв позаду барона, як і інші слуги.
Очевидно, це був сімейний бенкет.
Звісно. Мій маленький Лейлін - найкращий. Подивися, скільки він їсть. З таким апетитом він, безумовно, виросте чудовим хлопцем, від якого дівчата будуть сходити з розуму! — леді Сара теж сміялася.
Не можна заперечити, що нинішній Лейлін успадкував гени від обох своїх батьків і мав досить добре тіло. У нього вже було досить гарне обличчя. Ізабель просто кивнула, продовжуючи фокусувати свою увагу на яблучному торті.
— Ладно. Сара, я хочу дещо сказати! — Джонс поставив свій келих, а його вираз став трохи серйознішим.
- Але він ще так молодий... — З тривогою початку Сара.
— Ні, йому вже п'ять років! Усі діти інших аристократів вчаться цього віку. Ти ж не хочеш, щоб наша дитина поступилася іншим дітям? — Він наполегливо запитав Джонаса, змусивши Сару замовкнути.
Лейлін пив і їв, але уважно слухав: « Чи це було 5 років? Схоже, я зможу більш глибоко впливати на це суспільство. Врешті-решт, всі спогади Вельзевула пов'язані з дияволами та адом і не мають нічого спільного із матеріальним простором."
Лейлін був вражений тим, як добре виховати дітей. Їхні риси, як дворян, не переходили у спадок. Щоб зберегти свою репутацію і становище в суспільстві, вони мусили докладати неабияких зусиль.
Кожен спадкоємець палацової сім’ї змалечку мав сувору і важку освіту. Це передавалося з покоління в покоління, і хоча час від часу серед них і народжувалися тижні, вони все одно залишалися наймудрішими та освіченими людьми у світі.
Лейлін задумався: « Уникнення освіченості та монополії на знання.
Принаймні він розумів, що навчання місцевих аристократів було просто жахливим. У результаті, серед усіх слуг у садибі читання вміли тільки палаци і декілька лицарських підмайстрів, тоді як інші залишалися неписьменними.
Очевидно, звичайні люди в такому середовищі не могли конкурувати з майбутніми поколіннями аристократів. Якщо б це було підтверджено з погляду інтелекту, то сила, яку вони контролювали, була б трагічною.
- Що скажеш, Лейлін? — Джонас глянув на Лейліна.
— Я думаю, що я готовий до цього, батько, — холоднокровно відповів Лейлін. Йому було більш ніж достатньо і далі прикидатися дитиною.
Ха-ха ... Ось він - справжній нащадок сім'ї Фаулен! Чудова відповідь! — Барон від душі розсміявся і залпом осушив свій келих червоного вина. Потім він почав обговорювати з Сарою питання про те, якого вченого слід найняти.
Звичайно, Лейлін був не в тому положенні, щоб втручатися, і тільки міг мовчки пити свій грибний бульйон.
— Ти попааала, — він дивився на свою стареньку кузину Ізабель, яка корчила ріжки і шепотіла йому ці слова. Він просто зробив вигляд, що не помічає, як вона дражнить його і закочує очі.
Доїв свій суп, Лейлін повернувся в свою кімнату. Він з усіх сил намагався триматися за ці благословення. Хоча барон і його дружина в цілому погодилися з цим, у них були й інші умови.
Біля його кімнат була зроблена інша кімната, яка відділяла лише шовкову завіску для того, щоб у будь - який час міг подбати про молодого майстра. Його швидке дорослішання приносило дружині барона велику радість, але в той же час - деякий жаль і смуток.
Слабке світло затулило в очах Лейліна, коли він почув легкий подих неподалік: « І. І. Чіп! Покажи мої поточні характеристики! "
[Лейлін Фаулен, Сила: 0,4, Левкість: 0.3, живучя: 06, Дух: 1,0, Стан: Здоров], - І.І. Чіп відразу послав йому інформацію.
Ліліанський спосіб життя значно перевищував усіх інших дітей його віку, і навіть нинішній дух вже відповідав середньому рівня звичайних людей.
Але навіть з цим Лейлін ненавмисне хмурився.
« Я витрачаю надто багато часу на відновлення! Закони світу Богів насправді найсуворіші серед усіх відомих мені світів."
Багато незначних експериментів допомогли Лейліну підтвердити, що хоча у світі Боги і існували надзвичайно могутні сили, вони відкидали інших надмірно могутніх істот. Навіть якщо вони були божествами, то повинні були покинути головну матеріальну площину і створити власну державу на зовнішньому світі.
А фізичні константи, які ми маємо тут, також відрізнялися. Сили тяжіння між різними частинками дивним чином були всилені, що ще більше ускладнило постідання екстраординарних сил.
Навіть божествам доводилося докладати більше зусиль, якщо вони хотіли мати великий вплив у світі.
« Знання все гаразд, але навчання фахівцям...» - думав Лейлін, коли його очі сяяли від очікування.
У світі Богів людей, які мали надзвичайну силу, односторонньо називали професіоналами. Вони могли вільно вступати у гільдію і отримувати від цього всілякі привілеї та прибуток.
Серед підлеглих барона Джонаса було небагато фахівців. Звичайно, Фаулен повністю залежав від свого майна. Лейлін таємно припускав, що головні сили сім’ї завжди захищали цю територію.
Барон вміло виконував свої обов’язки. Наступного ранку у маєтку запросили літнього чоловіка.
- Доброго ранку, містере Лейлін Фаулен! — Цей вчений виглядав як людина, яка інтенсивно читає всі традиційні книги і його манера мови також була дуже придатною для своєї професії. Здавалося, що він і Барон Джонас дуже добре поладнали, і, поговоривши з ним деякий час, Джонс попросив його стати наставником Лейліна.
Лейлін зустрів свого вчителя у маленькій вітальні.
На жаль, його знання набагато перевищували рівень знань вчителя. Але його наставник набагато краще знав про світ богів, тому Лейлін ставився до нього з повагою.
— Доброго дня, учитель! Можу я запитати, як мені до вас звертатися? « Така витонченість і ввічлива поведінка, безсумнівно, здивували вченого. Він підняв погляд, і інтерес в його очах став сильнішим. Він уже давно мріяв отримати собі в учні такої розумної і обдарованої дитини.
— Ви можете називати мене Ентоні, — посміхаючись, відповів вчений - який ввічливий молодий пан.
- Добрий день, Вчитель Ентоні! — Лейлін знову привітав його, таємно проводячи ретельну перевірку якості свого наставника і навівши йому довідки з допомогою І.І. Чипа.
[Сканування завершено. Ім’я: Ентоні. Сила: 0,9, спритність - 1,2, живучість: 0.8, дух: 1.7, Оценка — звичайна людина, трохи духовно обдарована].
« Це типовий середній вчений..." - зітхнув про себе Лейлін. Спочатку він сподівався зустрітися з магом або якимось іншим істотам, які можуть використовувати магія. Адже особистість вченого була відмінною маскуванням для таких професій.
Але Ентоні, який сидів навпроти нього, явно був не з таких людей.
- Тоді, можу я запитати чого ви можете мене навчити? — Лейлін поставив головне запитання.
Його ставлення, очевидно, вразило Ентоні:
— Як спадкоємець благородної сім’ї, ви повинні будете освіжити і дізнатися багато чого. Мови, письмо, етикет і проста арифметика. Лінгвістка - моя сильна сторона, тому я розроблю для вас курс спільної мови. Для п'ятирічної дитини цього буде достатньо. Що стосується інших знань... Вибачте, але це залежить від барона...
— Добре, тоді почнемо, кивнув Лейлін. Хоча він вже отримав величезну кількість інформації про мови, коли вперше в історії був у світі богів, цього йому було не достатньо.
Врешті-решт, як член знатної сім'ї, він повинен був опанувати спеціалізованих люб"язностей і навіть певних манер мови, інакше на нього будуть дивитися як на простодушного селюка. Хоча Лейлін ненавидів такі формальні дії, він все - таки мусив брати на себе ініціативу й пристосовуватися до законів цього світу, оскільки тепер не мав сили і можливості порушити їх. Це був принцип виживання.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv