Розділ 308 — Плачучі Примарні Землі
— Мой Лорд! Я схопив цього старого!
На відміну від голосу Баеліна почувся грубий звук, ніби чиєсь тіло було кинуте на землю.
— Ладно. Ходімо до твого молодшого брата.
Лейлін посмів і першим пішов. Дженні та Джеймс пішли за ним.
Поза вагонами Баелін тримав свій великий сталевий меч. Його одяг був поруйнований, відкриваючи очі його тверді м'язи. Він пильно дивився на старого в чорних одягах.
У старого досі зяяла чорна мітка у вигляді черепа на лобі. Цим чоловіком звичайно був Родос, який нещодавно намагався втекти.
Якщо говорити про силу, то послушник 3, Родос, не був би так просто спіймав Баеліном, Великий Лицарем. Все пройшло як по маслу, тому що Лейлін встиг створити щось з тілом Родоса, а останній втратив впевненість, побачивши яку жахливу силою мав Лайлін. Саме тому Баелін зміг легко зловити його і приволоти сюди.
- Мій Лорд, що нам з ним робити?
Баелін помахнув своїм великим мечем у бік Родоса з зловісною вимилкою на губах.
Але, знаючи Баеліну, він просто побоювався Родоса.
Побачивши свого брата, який вирішив стати на хибний шлях, вираз Джеймса стало складним і він кілька разів відкривав рот, щоб щось сказати, але слова застряли у нього мовою. Зрештою, тут був Лейлін. Родос був спійманий учнем Лейліна, тому не міг спілкуватися з молодшим братом.
— Ти не можеш мене вбити, — випалив Родос, його тіло здавалося пов'язане невидимою мотузкою. Кров приливала до його обличчя, змусивши почервоніти.
— Оу? Чому? — Посміхаючись, запитав Лейлін.
- Я...я частина родини Аргенс! Якщо ти вб'єш мене, Майстер Зіґфрід не відпустить тебе! — Нажасно відповів Родос.
- Мріяйте! « Перед тим як він закінчив свій виступ, Дженні перервала його.
Ти щойно отримав титул суб'єкта в родині. Навіть якщо ти послушник 3, кого, на твою думку, краще послухати майстер Зіґфрід? Послухника чи офіційного мага?
Ці слова поміщались на стрілу, яка проникла прямо в серце Родоса і змусила його збліднути.
До тих пір, поки предмети не мали землі, вони могли називатися суб'єктами родини. Насправді вони були повноцінними слугами сім'ї Аргерс, і в таку ситуацію потрапив Родос.
Крім того, навіть Зіґфрід не сміявся ображати мага подібного до нього.
— Я переживаю за серце дідусеві Зіґфріда. Якщо хтось з моїх дядьків або навіть батько поквапляться якогось лорда мага, то він воліє вислати їх тому чарівнику як вибачення!
Дівчина дивилася на Родоса, який, здавалося, повністю втратив свою хоробрість, а думки про помсту не з'явилося в її голові, замість них стала жалістю.
Зигфрід був її далеким родичем. Його генеалогічне дерево, найбільш розгалужується сім-сім поколінь.
Будь то батько Дженні, її дядька або хтось з членів її сім'ї, які можуть взяти під контроль родину Аргенс, його не турбувало, хто їм стане, але до тих пір, поки в їхніх жилах буде текти кров родини Аргус.
Втрата одного з членів сім'ї, що є перешкодою, насправді не була великою проблемою для Зіґфріда.
— Тільки після того, як маги мають достатньо сили, вони можуть встановлювати зв’язок між собою.
Дженні сильно стиснула кулаки, і її бажання сили збільшилося.
« Я стану офіційним магом! »
У цей момент, Баелін. Здавалося, побачив, як очі Дженні засвітилися безчервоним зоряним світлом.
- А як щодо нього? Що нам робити? — Баелін почухав голову і запитав Джеймса, який хотів щось сказати та страждав від головного болю.
— Нехай йде, — раптом вигукнув Лейлін.
— Мой Лорд! — Джеймс був дуже здивований рішенням Лейліна і подякував, — дякую Лорду магу за те, що ви прийняли його від свого марного імені!
З’ясувалося, що він і досі високо цінував свого біологічного молодшого брата. Однак тим, хто перебував з пістолетом в руках, виявився Лейлін. Не розуміючи намірів Лейліна, він не міг сказати ні слова, боячись, що лише поставить проблеми Дженні.
Тепер, коли Лейлін відпустив Родоса, Джеймс побачив лише одну вдячність.
— Так як рішення лорда, у мене немає заперечень, — промовила Дженні, але Джеймс просто посміхнувся.
Цей вислів означав, що вона була розлючена його рішенням. Однак він мовчав заради свого брата.
*Сью Сью!*
Незбагненна мотузка розпалася по мановині Лейліну, і Родос зміг встати.
— Уходи. Не піддавайся.
Баелін штовхнув Родоса і направив на нього меч, показуючи своє ставлення.
Родос повністю зігнорував погрози Баеліна і підняв погляд на свого брата Джеймса, його обличчя переповнило складний вираз. Потім він розвернувся і пішов.
Весь цей час він не наважувався поглянути в сторону Лейліна.
Лейлін сміявся. Це був лише послушник 3 рівня, який був, все одно, що мурашка в його очах. Йому було байдуже, чи він житиме або помре.
Однак його звільнення може викликати добре ставлення до нього, чому ж ні?
Він вважав, що варто повернутися на бік людей, які дотримуються законів і чинять добро. Навіть, якщо він так не вважав у своєму серці, зовні варто було створити такий образ.
Коли ви зв'язалися з магом, добра репутація могла зменшити обережність багатьох звичайних людей.
Наприклад, у присутності Дженні та Джеймса він не бачив ознак пильності чи обережності, які спостерігав раніше. Тепер вони здебільшого дивилися на себе захватом і повагою.
...
Родос був надзвичайно розумним чоловіком. Дізнавшись про статус Лейліна як офіційного мага, він вирішив не турбувати їх під час подорожі.
Саме тому група Баеліна, що залишилася, спокійно проходила через багато міст і завдяки цьому могла більше дізнатися про цей район.
Загибель зона не була тихим регіоном і місця, які не міг освітити сонячний камінь, в основному населялися темними істотами. Крім людей, цей світ живив інші види свідомих істот.
По дорозі Лейлін зустрічав кількох гарних мишей розміром з людських дітей, які каталися на великих павуках без більшого зростання поні. Вони, здавалося, були кимось на зразок ельфів у цьому світі. Дженні сказала, що вони були темними ельфами, які навіть мали власне королівство в місцях, де не проникало світло. Їхня бойова сила була подібна до сили людей.
Звичайно, істоти, які і представляли головну загрозу для Лейліна та його групи, здебільшого ховалися в темряві.
Без полум’я або сонячного каменю, щоб розсіяти темряву, ці створіння будуть мелодійними довкола, намагаючись поласувати непроханими подорожніми.
Тому подорож по Сумеречній Зодіні вимагала не лише достатньої сили, але й необхідного числа об’єктів чи сонячних каменів. Інакше, людина могла тільки шкодувати за тим, що з часом вона перетвориться на фекалії посеред пустелі.
Звичайно, все це не було проблемою для Лейліна, офіційного мага.
Навіть, якщо б він зустрів орду найжорстокіших істот, в його очі вони як і раніше залишалися лише маленькими домашніми звірятками, яких він міг з легкістю придушити.
Повага наповнювала очі Дженні та Джеймса, коли вони дивилися на Лейліну, який сидів за заплющеними очима і медитував.
Лейлін кілька разів простягав руку допомоги під час подорожі. Але ця сила була лише верхівкою айсберга від всієї сили Лейлін, але цього вже вистачало, щоб покинути Дженні та Джеймса в шок.
Кожного разу, коли він наніс удар, сила цього удару перевищувала силу опікуна родини Аргенс - Зіґфріда!
Однак, в цей момент візка раптово зупинилася.
— Лорд Лейлін, Дженни и сэр Джеймс! Чи варто нам обминути Землю, яка плаче?
Баелін відкрив двері, а в одній з рук тримав карту.
На карті зображена область, перед якою вони зупинилися — Плачучі Примарні землі. Вона була оточена червоним кольором.
— Ми прямуємо до східної столиці, а найкоротший шлях через Плачучі Примарні землі. Через них ми збережемо більше половини відповідного часу. Якщо ж ми поїдемо на північ, то будемо змушені йти до басейну Джері, а потім через Сицилійську долину. На це ми витратимо багато часу...
Коротко пояснив Джеймс Лейліну.
— Тож що за небезпека чекає на нас у Примарних Землях, які плачуть? — Спочатку запитав Лейлін, щоб задовольнити свою цікавість.
З промови Джеймса він розумів, що той схвалював цей маршрут. Звичайно, що все це через існування Лейліна поруч з ними.
— Примарні землі Плачають, бо знають свою небезпеку у всій Сумеречній зоні. Кажуть, що тут відбулася битва між двома могутніми магами, в результаті чого тут зародилося безліч дивних явищ і істот, які досі ховаються всередині...
Вираз Джеймса був дуже серйозним, коли він говорив - історія каже, що люди, які плачуть на Землі, пожерли багато авантюристів, сумніваючись у правдивості міфу. Найманців, Лицарів, послухників і армію в десять тисяч солдат!
— Згідно з міфом, один офіційний маг якось зміг пройти через Плачучі Примарні землі. Згідно з його описом, у цьому місці є багато духовних тіл. Ці тіла наповнені лютими намірами. Коли хтось входив у цю область, то поки він не вийде з неї, він буде безжалісно переслідуватися ними!
« Дихові тіла, так? Справді повертає спогади!»
Лейлін посміхнувся. Він глибоко занурився у свої дослідження духовних тіл. Існувало не так багато фахівців у цій галузі. Можна точно сказати, що найменшим з його страхів є духовні тіла.
Крім того, оскільки один маг вже колись подолав цю ділянку, то він не стане для нього дуже небезпечним.
— Тоді ми поїдемо через Плачучі Примарні землі. Я хочу особисто побачити сліди минулого покоління магів.
Виразив своє рішення Лейлін.
Що ж до Дженні та Джеймса, то радість висвітлювалася на обличчях обох.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv