Розділ 295 - Забава
Меч Метеора! Довжина: 1.67м. Ширина:0.03м. Всередині викарбувано ось що: високоякісні руни, клеймові ручки вогняного елемента, які підсилюють темні мистецтва... вони несуть думку про те, що це - магічна артефактично вища риса!
Довгий меч, проектований І.І. Чіпом, проівався перед очима Лейліна. Перед Лейліном постійно лунали дані про меч, який не переставав обертатися.
« Проект завершено. Залишилося тільки знайти матеріали і створити їх." Лейлін був спонуканий.
Але коли він увійшов у своє море свідомості, ця радість тут же відлетіла.
Через два роки, серебристо-білий кристал все ще стійко стояв і тільки злегка зменшився.
Духовна сила, яку він виробляв, дозволила Лейліну просунутися від мага 1 ранга до стану піку чарівників 1 різця.
Що стосується тріщин на кінцях його моря свідомості, вони все ще не повністю закрилися.
Відмітка, залишена магом 3 ранги Елріком, вже була повністю розсіяна Лейліном.
Проте наполегливість мага 3 рівня перевищила сподівання Лейліна. Він очікував, що знадобиться близько двох місяців для її повного зникнення, але насправді потрібно було цілий рік, щоб він зміг розсіяти її у своєму морі свідомості.
"Можливо, що я повинен знайти спосіб і зв'язатися з магами підземного світу".
Через свої серйозні травми Лейлін міг вивільнити тільки силу звичайного мага 1 ранга. Тому він вирішив не привертати до себе уваги. Але тепер, коли мага досяг піку сили 1 рангу, його можна було вважати одним з найліпших у Сумеречній зоні і він природно хотів дослідити цей світ.
До того ж процес відновлення його моря свідомості йшов дуже повільно, що змушували Лейліна хмурити брови.
Він хотів і готувався знайти деякі методи прискорення цього процесу. Інакше йому довелося б покластися на час, а він поняття не мав, скільки в кінцевому підсумку знадобиться часу для повного зцілення.
З цими думками Лейлін почав нервувати.
Його обличчя б'ється, але він витягнув чорний пляшкак і випив його. Потім, лицьові м'язи Лейліна розслабилися, і він з натяжкою посміхнувся, « я повинен знайти спосіб контролювати емоційні приступи та побічний ефект від лінії Черкника".
Особливість підкласу офіційного мага Чорнокнижника полягала в тому, що вони отримували величезну силу від стародавніх родоводів.
Ці емоції глибоко сплять у крові, а навіть в душі з’являються через проблеми і змушують Чорничок занурюватися в стан крайнього збудження.
Такі дії неприйнятні для магів, які шукають правду і хочуть контролювати свої сили.
Тож Лейлін вирішив цю проблему.
« Насичення, знайдені на південному узбережжі Південної Африки, є корисним лише до певного моменту, а предмети з античної епохи дуже мало. Існує мало інформації про Чорнокнижників, але там можливо навіть немає ніяких методів і технік пов'язаних з ними. А підземний світ інший!»
Очі Лейліна забили від надій, « Ця Сумерня зона - під землі. Через відсутність зв'язку із зовнішнім світом на нього дуже мало вплив був зовнішній світ, і в цілому він зміг зберегти багато спадщини з стародавньої епохи. Іншими словами, крім центрального континенту існують місця, де може міститися інформація про чорношкірих. І, мабуть, я опинився в одній з цих областей!»
При цій думці Лейлін почухав підборіддя.
"Город Поттер знаходиться в дуже відокремленому районі, і ресурси у Дикій Вуді можуть, в кращому випадку, залучити кількох послушників. Я не бачив магів у цьому місці. Здається, що мені потрібно глибше проникнути в Сумеречну зону.
Місто Поттер було всього лиш маленьким містом на просторах Сумеречної зони, і хоча він вже прожив тут понад два роки, Лейлін не бачив там жодного мага.
Крім того, було ще велике місто. Якщо він просуватиметься від шару до шару, то досягне східного столиці.
Лейлін був упевнений, що в столиці буде багато магів.
Підземні правила відрізнялися від таких на південному узбережжі. Існування магів у цьому світі було відомим фактом. Вони не ховалися в якомусь невідомому місці і не відокремлювались від навколишнього світу.
Звичайно, Магі мав високий статус. Навіть вельможі мали вклонятися їм.
« Від південного узбережжя до Південної Африки населення Сумеречної зони становить лише половину, а з широкою поширенням високорівних техніків медитації та їх спрощених версій все ще дуже часто народжуються маги. Ієрархія магів в цьому місці схожа на таку, як на південне узбережжя, хоча я і не знаю, скільки тут є чарівників 3 ранги і можливо навіть Магів Утренней Зірки.
Лейлін підпер підборіддя рукою і занурився в глибокі роздуми.
...
Свічка горіла тьмяно-жовтим полум'ям, відображаючи довгу тінь Лейліна на стіні.
Наступного дня маленький Лонгботтом пунктуально з’явився в магазин.
- Ти пунктуальний. Мені подобаються діти, які дотримуються правил.
Оскільки Лейлін страждав від смертельної нудьги, він взяв на себе завдання Баеліна і зевал біля стайні. Він вказав на кладку збоку і сказав, що твоє завдання перенести метали звідти на задній двір.
— Босс! Це ж... — Баелін терпів якийсь час, але більше не міг контролюватись і вказав на кладку, поки говорив Лейліну.
— Кожен шматок металу важчий за власну вагу Лонгботтома!
По напрямку його пальця, крізь напіввідкриті двері, можна було розгледіти шматки металу розміром з голову людини.
Там лежав сирець, який Лейлін використовував для плавки. Ці шматки були дуже щільними, а їхня вага була ще жахливішою.
Коли цей метал доставили сюди, Лейлін найняв трьох сильних людей і їм потрібно було цілий день перенести все. У очах Баеліна Лейлін, очевидно, ускладнив завдання своєму малюкові.
- Це його вибір, чи хоче він цього.
Лейлін просто потиснув плечима, знайшов стілець і почав задоволені дрімати.
— Брат Баелін я хочу спробувати, — побачивши гору металу, Лонгботтом проковтнув, але коли Лейлін кивнув і почав працювати.
Метал був дуже важким, і коли він підніс його на сантиметр від землі, руки малюка починали тремтіти.
*Стук!* Лонгботтом вигнув спину і повільно рушив до відкритого простору, і метал видав тихий стук та впав.
Ха. — Просто перемістити один шматок металу змусило Лонгботтома задихатися, і з його обличчя на підлогу капали великі краплі поту.
— Лонгботтом ти не можеш продовжувати, інакше будеш отримувати болісні травми...
Баелін, звичайно ж, знав, що робота Лейліна назавжди зашкодить дитині або навіть покалічить її тіло.
Навіть якщо б він не робив цього заради чарівної сестри Лонгботтома, Баелін відчував, що не може дозволити цьому хлопчику так продовжувати.
— Нет! — Лонгботтом подивився в сторону випростаного Лейліна з рішучим виразом на обличчі.
Протягом усього дня люди спостерігали за дивним видовищем у гульденному магазині Лейліна.
Маленький хлопчик повільно працював, пересуваючи шматки чорного металу розміром вдвічі менше за власне тіло.
Того дня, через дві години, руки і ноги Лонгботтома тряслися. І в нього не було навіть сил, щоб потримати меч, і він втомився потягти своє тіло додому.
Це тривало десять днів, і тільки тоді Лонгботтом закінчив переміщати весь метал на задній двір.
- Ти дійсно працюєш дуже повільно.
Недоволі засудив Лейлін, - Тепер я хочу, щоб ти повернув їх назад у комору, ясно?
- Але Майстер Лейлін... — Почувши його нове завдання, тіло Лонгботтома затремтіло. Через таку важку працю у нього захворіла спина, і йому було так боляче, що він не міг спати ночами. І тепер йому доведеться перемістити їх назад? Лонгботтом відчував, що помре від втоми.
Він тут не просто розважався. Йому все ще потрібно було допомагати батькам на роботі!
— Босс, та ви просто забавляєтесь з ним!
Баелін більше не міг цього терпіти і вийшов вперед, кричачи на Лейлина.
— Заткнись, — байдуже вимовив Лейлін. Але своїм поглядом Баеліна відвернувся назад, тримаючись за груди і не в змозі відповісти ні слова.
- Я тут головний і ви будете робити те, що я кажу -- дражня ухмилка все ще залишалася на губах Лейліна. - Малюк ти можеш піти прямо зараз, але якщо так зробиш, то більше не зможеш повернутися в мій магазин.
Лонгботтом спокійно слухав його, а потім без суперечок пішов до металу і почав працювати.
« Цікавий хлопець!»
Лейлін налив собі чашку чаю з м'ятою і неквапливо спостерігав за рухами Лонгботтома вперед-назад.
Лейліну все ще потрібно було робити деякі приготування, і зараз йому було досить нудно. Йому потрібно було час від часу переглядати звіти І.І. Чіпа, і він зміг знайти час щоб побавитися з цим хлопчиком.
Ця праця була не такою, як могла виконатися дитина. Крім того, під час роботи останній міг з легкістю заробити травми. Лейлін вже бачив синці на колінах і руках Лонгботтома.
« Скільки часу зможе витримати? З нетерпінням чекаю цього."
Лейлін торкнувся підборіддя, а на його обличчі зяяла таємнича усмішка.
Протягом наступних кількох днів очі Лонгботтома були безжиттєвими, і коли він йшов на роботу то шкутильгав з боку в бік, заставляючи оточуючих турбуватися, що ця дитина може рухнути й померти.
Раптом несподівано навідався до крамниці Лейліна.
— Благочестивый Майстри Лейлін! — Гарна молода дівчина, одягнена в грубу мішковину (на вигляд спідниці), зробила реверанс перед Лейліном.
- Чи можете ви, будь ласка, пробачити мого брата? Лонгботтом вже займається фізичною працею протягом п'ятнадцяти днів, і я боюся, що він може не впоратися ...
Ця молода дівчина висхлипнула і витягла білосніжний носовичок.
Розкривши його, Лейлін виявив, що всередині лежали срібні монети і мідь, а також маленький зламаний шматок золотої монети — чверть початкового розміру.
- Якщо все це звалилося на нього за те, що він зробив щось не так, то я готова розплатитися...
Лейлін оглянув цю молоду дівчину і похитав головою.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv