Розділ 293 — Відкриття Магазину
Підземний світ окутала темрява.
Посівки та міста, де малися сонячні камені, були областями, в яких людський потік був високим.
У містах людей, що жили в Сумеречній зоні, сонячний камінь кожних 12 годин змінювався, щоб останній міг підтримувати такі ж умови освітлення, як і на поверхні землі.
Однак у невеликому районі, скажімо в місті Поттер, немає корисних сонячних каменів. У ліпшому випадку він порівнював на камінь завбільшки з яйце.
Спираючись на вухах, чим більшим був сонячний камінь, тим ціннішим він став і тим вищим. Кажуть, що в п’яти столицях були сонячні камені завбільшки з гору!
У той момент, коли сонячний камінь відбирався, в усій території захоплювалась темрява і вона оточувалась безліччю небезпек. Тому в кожній місцевості, на якій жили люди, сонячний камінь став місцем найбільшої безпеки.
Коли Лейлін побачив темряву за вікном, він тяжко зітхнув і завів фіранки.
Застосовуючи захисне закляття, Лейлін сів на ліжку і почав медитувати.
Темно-червоні згустки світла витягувалися один за одним із повітря і збиралися в теле Лейліна.
У його море свідомості серебристо-білі кристали стали більш твердими, і невеликі тріщини, здавалося, вже закривали самі собою.
Що стосується мітки, запечатаної кристалізованою духовною силою Лейліна, то її молочно-біле світло стало тьмянішим. Лейлін міг сказати, що в найближчому майбутньому світло цієї мітки повністю загине.
« Все просувається досить добре». Після цього Лейлін, який до того часу був на межі міг розслабитися.
Пізніше він впав на ліжко і глибоко заснув.
Ранок. Проблиск світла проник через фіранки і освітлив кімнату Лейліна.
« Я нарешті відпочинив».
Лейлін відкрив очі і відчував себе дуже відсвіженим. Втома, яку накопичується в кочовому житті протягом цілого місяця, розсіюється лише за один день.
Він так швидко зміг відновитися завдяки своїй страхітливій плазунисті. Навіть під час важкого поранення його втома пішла від висихання вночі.
- Доброго ранку, сер!
У готелях, що з’явилася на обід, маленька дівчина усміхалася і принесла вівсяний хліб та молоко.
Кілька дітей з похмурим виразом, жовтою шкірою та брудом на обличчі зібралися в кутку і пильно дивилися на сніданок Лейліна з палким бажанням у очах.
Однак вони тільки - но з відвагою дивилися здалека, іноді загостривши слину, але не наближалися до нього і не просили їжі.
Чи то елегантність, чи обладунки Лейліна, всім цим не володіли прості люди.
Такі особи зазвичай мали велику силу і займали високе становище. Вони якось бачили, як хтось з величезним молотом і своєю чорною рукою розчавив голову дитини тільки тому, що той дратував його!
Після цього інциденту вбивцю просто ув’язнили на кілька днів і згодом звільнили після сплати штрафу.
Тому ці діти чітко розуміли, що не слід провокувати людей, які носять зброю!
— Уходите! Не турбуй його, він насолоджується їжею!
Коли начальниця готелю закричала на них, то побачила дітей, які збилися зі своїх місць.
— Все в порядке. — Лейлін відламав шматочок хліба і вимкнув, — хай нас зацікавлять.
— Так, звичайно. У пана таке добре серце!
Округло вираз початку говорили про те, що все це порожня трата. Але вона все-таки поділила хліб на кілька частин і дала їх дітям зі словами, - вам так пощастило, що ви зустрілися з добрим лордом. Їжте і йдіть.
Діти швидко набили рот вівсяним хлібом. Вони стискали руками роти і, наче блощили від щастя.
Діти часто сперечалися і навіть майже билися заради хліба.
Серед них був хлопчик, який трохи старший за інших. Він зберіг свій шматок вівсяного хліба у одязі, можливо бажаючи віддати його комусь поїсти.
Хоча Сірими П’ятинистими Грибами можна було наповнити шлунок, вони виглядали жахливо.
Крім того, не кожен міг з’їсти ці гриби. Стан дитячого одягу, вони були вихідцями з бідних родин і можливо навіть голодували.
Лейлін просто на мить зупинив на них погляд, а потім переклав його.
Він кинув шматок золота, який пролетів по повітряу і впав прямо в руки дівчині.
- Мені дійсно подобається місто Поттер, я хочу тут жити. Також я хочу відкрити тут магазин. Ви знаєте, що-небудь про процедури, які мені варто пройти?
Поки його рани повністю не зцілилися, і він відновлював свої сили мага 2 ранги, Лейлін вирішив тимчасово побути на самоті.
У будь - якому разі, він мав довге життя і міг дозволити собі витратити час на це.
- Ви хочете відкрити тут магазин? — Начальниця готелю була шокована і запитала, який магазин ви хочете відкрити?
— Що ти скажеш про магазин зброї?
Недобре відповів Лейлін. Мета всього цього полягала в простому тлі, поки він буде вивчати довгий меч Лучової Світла. Саме тому він вибрав магазин зброї.
Він міг точно припустити, що Пустошь Вуді була біля міста Поттер і є ділянкою для авантюристів. Це була непогана ідея оселитися і продавати зброю, а також гарний спосіб заробити.
— Магазин зброї... — дівчина вагалася, — пан вам потрібно відвідати відділ внутрішніх справ і охоронців. Крім того, зброя є обмеженою річчю, тому вам потрібно отримати дозвіл від столиці і Джозефа...
— Зрозуміло. — Лейлін почухав свій підборіддя і запитав, де знаходиться відділ внутрішніх справ, сторожового посту та резиденція барона перед тим як залишити готель.
Протягом кількох днів на торговій вулиці міста Поттер відкрився магазин зброї з назвою « Сверкаючі Молоти ».
Іншим може бути незручно пройти через стільки процедур, але Лейлін був магом. Тільки за допомогою кількох закляттях, які могли змутити ціль і змінити спогади, він міг вирішити безліч проблем.
До того ж він міг дозволити собі витратити багато грошей, тому відкриття магазину виявилося досить гладким процесом.
Магазин зайняв досить багато місця. На вході стояв прилавок і сам магазин, а ззаду знаходилися приміщення зі складом та плавильнею, як також кімнати Лейліна й декількох робітників.
Коли хтось входив, вони бачили два ряди гострої зброї на дерев'яних полицях. Від них по кімнаті поширювалася крижана аура.
- Це першокласна сталева зброя.
Великий чоловік, одягнений як найманець, одразу ж привів великий сталевий меч.
— Така техніка загарбання зазвичай трапляється лише у кількох великих магазинах зброї. - Великий чоловік гладив меч і серебристо-синій блиск на кінцях його леза, змусив його очі сфіксуватися на ньому.
Ціна, позначена на полиці, примушувала його їсти язик — п’ятдесят золотих! Справді, така ціна існує тільки в столиці! Але тут лише маленьке містечко...
У людей, які жили в Сумеречній зоні, звичайно була своя валюта. Золото і срібло використовували тут ще більше, ніж на південному узбережжі.
Щоб приховати свою особистість і відповідати місцевій валюті, Лейлін змінив форму золота й срібла на південному узбережжі.
- Що саме ви шукаєте?
Інтелігентний молодий чоловік в уніформі, який наймає Лейліна, посміхаючись і поспішно запитав.
— Ціна за цей меч занадто висока.
Великий чоловік махав мечем кілька разів, не бажаючи розстатися з ним і запитав: « Може, помішав? »
— Перепрошую, — усміхнувся молодий чоловік і відповів: — У нашому магазині таке не вітається. Це правило встановлено нашим босом.
Обличчя чоловіка почервоніло, і він вже знаходився на межі, щоб зашумувати, але підставив ці емоції у своєму серці.
Ті, хто міг заробляти на життя продажу зброї, зазвичай мали дуже серйозну підтримку. Він не хотів створювати собі проблем заради цього.
Крім того, власник магазину не був простою людиною. Кажуть, що він був ушеним на пенсію авантюристом благородних кровожерів. Він не тільки з шаленою швидкістю дозволив усе зі відділі внутрішніх справ, навіть барон ставився до нього як до важливого гостя.
Ще більше шокував факт, що власник магазину мав жахливу силу, яка набагато перевищувала репутацію звичайного авантюриста.
Цей чоловік особисто був свідком того, як молодий власник магазину протягом коротких кількох секунд подбав про кілька головорізів, які вимагали плату за охорону. Після цього їх забрали і проінформували охоронці.
Кажуть, що тепер їхня доля — залишатися до кінця своїх днів простими робітниками.
Багато людей були залякані такими методами. Після довгого часу, коли він так перебирав меч, то знехтував ним.
Перед тим як піти, він навіть залишив молодому заставу і обов’язково повернеться.
Тієї ночі, коли останній клієнт пішов, молодий чоловік закрився і пішов в одне з задніх приміщень магазину.
Стук стук!*
— Босе, можу я увійти? — Молодий чоловік намагався запитати спокійно.
Кожного разу. Коли він бачив свого керівника, то відчував задоволення. Його новий керівник був надто сильний, щоб не дати собі ради.
"Можливо, що мій бос дійсно є наступником будь-якої давньої сім'ї і просто проживають тут своє життя." Подумав молодий чоловік у своєму серці, перш ніж відразу подумати, що така думка просто безглузда. Він уявляв собі найсміливіші фантазії.
— Баелин? Входи, — почувся молодий і голосний.
Баелін зібрався, відкрив двері і увійшов.
У кімнаті гарний чоловік у вільному халаті сидів на м’якому кріслі і час від часу напивав напій з м'ятою. У нього в руках навіть лежала велика книжка у чорній обкладинці.
Він був письменний і читав книжки. Це був найвищий знак добробуту в Сумереченій зоні!
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv