Розділ 207 — Збір врожаю
— Добре, якщо у вас більше питань немає, то ви вільні.
Лейлін подивився на Джорджа, який щось хотів сказати, але все ж зупинився, потім на Бессіту та інших. Він відчував, що його ентузіазм слабшає.
З того моменту, як він став офіційним магом, він, здавалося, опинився в іншому світі порівняно зі своїм первісним соціальним колом.
Незважаючи на те, що перед ним стояли його старі знайомі, здавалося, ніби до нього стоять незнайомці, наче пройшло сотні тисяч років.
— Поняли! — послушники перед ним поклонилися і швидко розійшлися.
Навіть Джордж і Бессіта покинули зал.
Бессіта, виходячи останньою, дивним поглядом подивилася на Лейліна і швидко пішла.
...
Уночі, закінчивши медитувати, Лейлін лежав і відпочивав на ліжку. Раптом він відкрив очі.
Тут пролунав сильний стук у двері.
— Заходи. Двері не зачинені. — Лейлін встав і байдужо вимовив.
Двері закриспівавши відкрилася і увійшла фігурка, одягнена в сірий плащ.
- Бессіта, що я можу зробити для тебе? - Лейлін глянув на дівчину з серебристо-білим волоссям, в його очах миготів офіціальною блиском.
- Лорд Лейлін, будь ласка, вибачте Бессіту за її попередні вчинки!
Голос Бессити був слабким і м'яким, коли вона тихо говорила йому. І тоді вона зняла плащ, обнажаючи своє тіло, що ховається під ним.
Тіло Бессити зізрілося з того моменту, коли вони бачилися з нею востаннє. Її тіло стало дуже збуджуючим із тендітною білосніжною шкірою.
Бессіта подивилася на Лейліна і повільно опустилася на коліна. У її рубінова-червоних очах, здавалося, царював зашуканий блиск, щиро бажаючи прощення.
Можна було б запитати себе про почуття, коли в передсвітній годинник перед тобою постає повністю оголена гарна гарненька дівчина заради твого прощення.
Прямо зараз Лейлін випробував все це сам.
Проте, його вираз обличчя залишався спокійним, наче звабливе і ніжне тіло Бессіти в його очах з'явилося всього лише якимось огидним скелетом.
Лейлін подивився на цю розумну, але проникливу дівчину і вимовив, - Ти вишукана, а час від часу ти занадто витончена для себе самих.
Він підняв праву руку, покутав обличчя Бессити і притиснув її до грудей.
— Ти намагаєшся спокусити мене? Тільки цими двома шматками м'яса?
Права рука Лейліна поливала м'який груди Бессіти. Дівчина застала, а її обличчя наповнилося болем.
Бессіта раптом відчула, як шалене відчуття страху опустилося на неї.
Сила послушника 3 рівня була нічим в очах Лейліна. Однак вона була впевнена у своїй красі.
Тим не менш, дивлячись на крижаний погляд Лейліна, вона раптом відчула, що все, чим вона робила, виявилося безсоромним і смішним.
Холодний погляд Лейліна змусив її задихатися.
Її тіло тремтіло, і холодний піт стекла вниз. З часом тіло Бессити поблело, а обличчя розмальоване. Ніби в будь-який момент часу вона могла померти від нестачі повітря.
— Але тіштеся. Я дам тобі шанс, заради твоїх спогадів про мій колишній ‘ розум ’.
Коли Бессіта мало не зомліла, тиснув.
Тільки тоді вона згадала про своє ставлення і важко задушувала. Раніше їй здавалося, що гігантська річка душить її. Коли Лейлін почав говорити, почуття задушливості зникло.
Безсилі ковтками вдихали повітря.
Ще ніколи вона не стикалася з ситуацією, що можливість вільно дихати буде чимось, яке вона вважатиме за благословення.
- Ходімо зі мною.
Лейлін хитнув головою і відкрив двері в відділений кімнату.
Бессіта здригнулася і підняла свій плащ та прикрила своє оголене ніжне тіло.
Вона могла звабити Лейліна і не відчувати страху, але тепер їй стало соромно. Таке відчуття змусило її сильно почервонити, і дуже шкода, що не існує такої діри, в яку вона могла б провалитися.
Пройшовши через двері до іншої кімнати, Бессіта виявила, що опинилася в схованій кімнаті, яка була повністю запечатаною.
Перед її очима з'явилася маленька кімнатка, а на стінах виднілася стара цегла.
У центрі таємної кімнати стояв великий металевий стіл, який сильно полягав на експериментальному столі. У чотирьох кутах стола лежали закручені наручники для рук і ніг.
Поглянувши на металевий стіл, обличчя Бессіти сильно поблизилось.
Вона хотіла відійти назад, але не наважилася. Потім вона звернула погляд на стіни кімнати і помітила деякі дивні інструменти.
Наприклад, на стіні висіла коротка палиця з маленькими намистинками. Також мався великий шприц, наповнений різними перлинами, присоською та ручкою і з іншими дивними додатками.
Серце Бессити тремтіло, наче по ньому вдарила велика скеля.
Звичайно, вона знала, що у багатьох офіційних магів були свої дивні фетиші.
Вона навіть чув історію, як один професор її академії їв дівчину поки вона ще була жива, після того як награвся з нею.
- Не пойми неправильно, це все не мій, але подарунок, залишений попереднім магом...
Лейлін дістав унікальний палітурний інструмент, зроблений з бавовни та ланцюга, але я зрозумів, що його захоплення дуже сильно смахували на мої в минулому...
Тепер Лейлін природно мав на увазі того бідолашного ідіота, який помер і дозволив Лейліну захопити його тіло.
Лейліну не подобалася Бессіта, оскільки вона колись вже використовувала його для власної користі. Тому він хотів дати їй урок, якого вона ніколи не забуде.
Попереднього Лейліна сильно поранили чужі руки, і зрештою він помер.
Лейлін думав, що оскільки він взяв усе на себе, яке належало минулому Ляйліну, можливо його обов'язок складався з того, щоб повіти зі всіма від його імені. Так чи інакше, здійснити все це було не так складно.
— Я змінив ці предмети, і вони відповідають тому, що мені подобається.
Лейлін глянув на Бессіту, яка стояла перед ним і на його обличчі випалила смердюча ухмилка...
Після того як Лейлін вживу зобразити свої почуття, наступного ранку з ним все було гаразд і він продовжував займатися справами у форті.
Однак після виходу з мирного життя Лейліна Бессіта була вже другу ніч, коли не могла стриматися від постійного тремтіння.
Її обличчя сильно зблідло і здавалося, ніби в її кістках не було ніякої сили. Вона відчувала сильний запах крові і весь тиждень пролежала в ліжку, перш ніж змусила себе піднятися.
Якби вона зробила це раніше, інші послушники висловлювали б своє незадоволення і скаржилися б на неї.
Але зараз, навіть якщо Бессіта не мала сім днів, вони могли просто терпіти. Зрештою, не кожен послушник може мати стосунки з офіційним магом, вірно?
Після цього інциденту вона страждала від наслідків, і кожного разу, коли вона дивилася на Лейліна, її ноги починали мимовільно тремтіти, як вона дивилась на диявола.
Звичайно, Лейлін не турбувався про це.
Коли він використав усі методи з спогадів Лейліна на Бессіті, то більше ніколи не звертався до неї.
Він не робив з нею нічого, що могло б спонукати його до хобі чи бажань. Він просто хотів покарати її і помститися за первісного Лейліна Фельера.
Отже, після того як він щиро висловив свій гнів на ній, всі питання про Бессіти зовсім забулися.
Нині Лейлін патрулював навколо поля квітів Чорної Мандала.
Ці чорні квіти мали пелюстки завбільшки з долоню. На них виокремлювалися сині плями, подібні до зірок, а вночі вони навіть випромінювали молочно-біле світло.
Квіти Чена Мандала були підвидом цвіту Мандали. Їхні пелюстки були надзвичайно цінним ресурсом для послухників і навіть для офіційних магів, які спеціалізувалися на негативної енергії.
У зовнішньому світі цвіт Чорної Мандала можна було продати за приголомшливу ціну в 1000 магічних кристалів!
І зараз, перед Лейліном було ціле море цих квітів!
— Реки в таємному просторі є настільки великими, що волосся стає дибок! — Незважаючи на те, що Лейлін ще не вперше бачив їх.
Шкода, що за цим морем квітів Чорної Мандади спостерігали. Перш ніж він вирішить відвернутися від світлих чарівників, йому доведеться тимчасово стримувати себе від ідеї захоплення цих квітів для своєї користі.
Крім того, на кожному виході з таємного простору були заклинані дивні зондуючі закляття. Питання в тому, як таємно вивезти ресурси з таємного простору було дуже важким.
Тепер він розумів, чому Сади Чехих Сезонів хотіли побудувати форт у цьому районі.
Займатися стратегічними точки є лише одним аспектом, але Сади Чехих Сезонів також не змогли відмовитися від цього величезного моря квітів.
Хоча таємний простір рівнинної Річки був надзвичайно великим і зберігав у собі великі ресурси, море квітів було для нього дуже цінним серед того об’їдання ресурсів.
Якби не страшні місця навколо, то Сади Чехих Сезонів без сумніву послали б сюди армію для охорони цієї області.
— Лорд! Наша мета — щодня збирати врожай з цих квітів Чорної Мандала і вивезти їх до приходу ворога!
Поруч з морем квітів поблизу Лейліна був послушник і пояснив, що́ вони роблять.
— Башта Слонової Кості благословляє нас! Оскільки ці прокляті темні маги виявляють величезні скупчення ресурсів і в результаті ми, швидше за все, зіштовхнемося з великою кількістю сил темних чарівників ... час від часу, виникають деякі чорні чари, що намагаються прорвати оборону та красти ресурси. Крім того, нам потрібно також захищатися від деяких світлих магів...
Послухальник криво посміхнувся.
— Я зрозумів. У будь - якому разі, наше завдання полягає в тому, щоб зібрати всі ці квіти якомога швидше і відбивати напади мандрівних магів та послушників. Якщо ми опиняємося в скрутній ситуації, то нам потрібно подавати сигнал лиха вірно? — Нечемно запитав Лейлін.
— Так, саме так! — Послухник усміхнувся ще сумніше.
Така тактика, очевидно, зобов’язувала Лейліна та його компанію танцювати на краю леза і використовувати своє життя в обмін на ресурси.
— Я зрозумів. — Відказав Лейлін після недовгого мовчання.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv