Глава 194 - Шантаж
Він просто прогулювався вулицями і почув дивний звук.
Ми в такій небезпечній ситуації і ти все ще так розгидь... що мені потрібно докласти Декарту, щоб він доручив тобі більш складну роботу.
Тон голосу був крижаним, і Лейліну здалося, що він привів увагу будяків.
Лейлін безпорадно сміявся і почухав ніс, після чого розгорнувся та привітався — Лорд Цезар!
Перед ним стояв маг, одягнений у чорну мантію. В одязі було кілька кривавих ниток, і від нього постійно виходили кровожерливі аура.
Його очі були найзахопливішими!
Цим триоким магом природно виявився Цезар з мисливської команди. Він був одним з елітних і вірив у своє походження, тому, коли Лейлін приєднався до садів Четрих Сезонів, він просто не любив Ляйлину і постійно створював йому проблеми.
« Чи ж усі його команди не були відправлені в таємне місце долини Вічного потоку? Або ж щось сталося, що забрало його присутності? "
Поки Лейлін обмірковував свої припущення, він одночасно відповів Цезарю, — Я, ваш підпоряджений, виконав усі завдання і отримав місячний покладений вклад і ось вирішив вибратися назовні і трохи прогулятися.
— Я вижу. Хе хе, ти дуже здібний. Можливо, для тебе буде більш придатне місце...
Раптом, Цезар не заподіяв йому ніякої пакості і тільки сказав щось ґрунтовне, перш ніж піти.
Лейлін залишився на дорозі, занурений у свої думки.
- Що він мав на увазі?
Невдовзі Лейлін зрозумів значення слів Цезаря.
Замість вечері в залі організували бенкет. Члени команди зілля зібралися в залі і залюбки набивали животи.
Куриці з лісовим горіхом, смажене поросятко, мідне вино та інші смачні страви стояли всюди, наче сміття в кожному куті.
Посередині столу стояли делікатеси, які були доступні тільки у світі магів.
Риба-пузир, Змія Долосен, Масло Яка! Крім того, на стіл прийшло багато супутніх складників, яких Лейлін навіть не знав.
Заманливий запах вина поширився по всьому залу, спокушаючи ніздрі кожного.
« Треба було бути, послушниками пролито багато крові, щоб приготувати всі ці страви».
Лейлін взяв шматочок риби-пузиря і, хоча він перепробував багато страв, він зітхнув від задоволення.
Ця рибка-пузира мала велику кількість енергії в житті і була відповідною до послушника 2 або 3 рівня.
Сади Чехих Сезонів спеціально видали вказівки для послушників, щоб ті наловили цих риб.
Тому заради цього банку було пролито кров, піт і сльози незліченних послушників, які вирушили в небезпечні подорожі. Їхні зусилля принесли їм мізерний прибуток і з часом перетворилися на вишукану рибу на столах офіційних магів.
« З цієї причини я хочу стати людиною, яка сама вирішуватиме, а не за яку буде приймати рішення".
Лейлін рішуче оглядав інших, залишаючи на губах просту посмішку. Він простягнув руку і поклав шматочок смаженого поросятко до себе на тарілку.
З наближенням другого перетворення Лейлін міг відчувати дивовижні зміни всередині свого тіла.
Найбільш очевидним є те, що його апетит був підвищеним. Особливо до тіла надзвичайно сильні й високоенергетичної істоти.
Після розкішної вечері Декарт постукав ложкою по золотому кубку на столі.
Дин-лін!
Атмосфера в кімнаті миттєво занурилася у тишу. Лейлін та інші маги встали, очікуючи, що голова команди зілля дасть їм нові завдання і розповість про нових угод.
- Всі присутні. Перш ніж ми займемося важливими справами, дозвольте мені сказати.
Декарт оглянув усіх присутніх магів і прочистив горло.
— Сьогодні, керівник команди Цезаря шукав мене в надії, що до нього приєднається кілька майстрів зілля. Ви повинні знати, що всередині таємного простору постійно відбуваються битви і що там не вистачає цілителів. Багато майстрів зілля надають подібні ефекти, як ці ліки.
Почувши слова Декарти, серце Лейліна здригнулося.
— Тепер, я оголослю список людей, які будуть відправлені туди. Це Вількенсон, Саладин... і останній, Лейлін!
Як і очікувалося, Декарт підвищив звук і зачитав останню назву Лейліна.
У цю мить Лейлін відчув, як багато пар дивляться на нього.
Ці погляди містили цікавість, тривогу і найважливіше — зло.
Його глава групи тяжко зітхнув осторонь. Після того як Лейлін пішов на роботу, щоб допомогти Мартіну, він не зміг би виконувати важку працю, яку йому доручив Декарт. Проте Мартіну бракувало сміливості, щоб заперечити таке рішення, оскільки це було прийнято головою команди зілля.
— О боже мой! Лейлін! Що нам тепер робити? - Його партнер Оак, здавалося, був повністю приголомшений почутим і стояв на місці, втупившись на Лейліна.
— Не турбуйся. Навіть якщо мене відправлять на поле бою, я ймовірно буду знаходитися в тилу і не піддаватимусь небезпеці. - Коли Лейлін побачив, що є хоч хтось, хто турбується за нього, усміхнувся.
Насправді, чи було повністю безпечне місце на полі бою, особливо якщо він буде знаходитися під наглядом цього трьохокого мага Цезаря?
У момент, коли Декарт вимовив його ім'я Лейлін відразу ж згадав про загадкову усмішку Цезара.
— У вищезгаданих чарівників є п’ять днів, щоб підготуватися і з'явитися до місця розташування садів Четрих Сезонів у таємному просторі рівнини Вічного Реки. Інакше їх вважатимуть зрадниками! — Здається, що Декарт вирішив їх попередити.
Після образи Академії Костей Бездні і сім'ї Лілітель, які були великими силами темних магів, Лейлін не хотів ставати ворогом ще більшої та сильнішої організації чарівників.
Якщо до цього дійде, то він більше ніде не зможе сховатися на південному узбережжі.
...
Днім пізніше, Лейлін поспішно все організував і привів двох своїх слуг Великих Рицарів. Вони втрьох вирушили до долини Вічного Реки.
Сонце безжалісно світило в небі.
Дим і пил ширяли над землею, а повітря поблизу нього здавалося викривлене.
Ця спека означала те, що зовні майже не буде людей.
*Стук! Стук! Стук!* У цей момент три коні на величезній швидкості мчали повз, розвалюючи тишу і спокій в цьому місці.
— Майстер. Попереду є тінь. Ми зупинимося і відпочинемо?
Номер 2 зупинив коня і запитав Лейліна, що він за ним їхав.
- Відпочинемо. Хоча ми все ще можемо і впоратися, наші коні вже добре втомилися.
Лейлін звернув увагу на коней, які вже були на краю.
За його спиною було кілька коней, які несли на собі багато ящиків і іншого прив’язаного багажу. Вони виглядали втомленими, вуха притиснуті до голів і їхні очі були трохи тьмяні.
Якби Лейлін подорожував сам, він би просто полетів на Злісній Віверні.
Однак він мав доставити своїх двох Великих лицарів і навіть тягти багато свого багажу. При такій великій кількості вантажу, природно, що він не міг скористатися Злобною Вірою.
У Нічному місті не було дирижаблів, які могли б перенести людей прямо до таємного простору у долині Векової Річки. Тому Лейлін міг розраховувати тільки на найпростіший метод руху.
Щодо Зубної Віверни, Лейлін наказав їй розводити територію в небі і супроводжувати їх під час подорожі.
- Майстер, сюди! Ось вода.
Лейлін знайшов чистий камінь, а номер 3 передав йому маленьку флягу з водою.
І Лейлін прилучився до фляги.
Хоча температура довкілля не сильно впливала на його втому, крижана вода, яка заливала йому горло, відсвіжила його.
- Хмм?
Раптом сірий туман накрив ділянку і навколишні тіні дерев, поряд з якими вони були.
Під тьмяним світлом, різні гілки дерев, здавалося, перетворилися в руки монстрів, що хотіли схопити Лейліна і його групу.
У той же час, сонне відчуття почало обволочувати розум усіх трьох.
- Хто це? - Номер 2 і номер 3 розмивають м'язи, готуючись почати випромінювати енергетичні хвилі.
Льодовий блиск у очах Лейліна зупинив їх і обидва впали на підлогу.
ці два Великі Рыцаря були добре змінені. Вони можуть навіть чинити опір моєму гіпнозу! — Голос маленького хлопчика.
Лейлін нахмуріл брови, коли почув ім'я Кривавий Розбійник.
Зараз він був одягнений як звичайний маг, але цей чарівник з тисячі набридливих Рук дійсно бачив крізь його маскування. За зовнішнім виглядом, незважаючи на всі його спроби приховати свою особистість, частина того, що він робив, занадто виділялася на фоні решти, які призвели до розкриття її особистості.
Напевно, навіть у садах Четрих Сезонів він вже був під підозрою.
Саме тому Декарт зрадів, що Цезар першим знайшов Лейліна і навіть головуючий Рейнольд не мав жодних заперечень.
— Мальчик. Що тобі потрібно? Лейлін вирішив запитати прямо.
- Хе хе... Це стосується старої дияволиці. Зрештою, вона є старійшиною в організації й не знає чи вони живі, або ж мертва. Бос доручив мені провести ретельне розслідування. Згідно з тим, що я роздав, останні її дії були в тому, щоб запросити тебе і Латуне кільце для якоїсь експедиції...
— Ты прав. Але Перстень-Лутен загинув під час експедиції. Щодо старої дияволиці, то в даний час вона не може покинути те місце. Що ж стосується місцерозпокладу того місця, я нічого не можу сказати тобі.
Лейлін не думав, що вони будуть турбуватися 8 про нього. Старійшини, мабуть, турбували їх.
Як і очікувалося, почувши відповідь Лейліна, хлопчик посміхнувся — зрештою ти Кривавий злочинець. Ти працюєш прямо і ясно. Перестанімо говорити про старого диявола і рухаємося далі. Зараз я проводжу тебе до закладу Босса.
Коли він згадував про свого Босса, то думав, що хлопчик став серйозною особою.
- Що ти маєш на увазі? З якого часу нападають тисячі людей, що жили в Принадних руках? — сморщил лоб Лейлин. Його обличчя стало зрозумілим, що могутній маг, який стояв за Тижнем Придливих Рук, нарешті вийшов на поверхню.
- Звичайно, раніше такого не було. Але тепер все інакше. Я вважаю, що ти безумовно зробиш щось для організації, щоб приховати свою особистість. Так, Лейліне, чи повинен я сказати, Кривавий розбійник!
Хлопчик погрожував йому, і в голосі з’явилися натяки зарозумілості.
https://literna.net/uk/books/118-chornknizhnik-u-sviti-mahiv