Сніговий Вовк Летючого Струмка, щойно промахнувшись зі своєю атакою, одразу став мішенню для закляття Отрути у формі водяних крапель. Ті миттю вкрили шкіру звіра й просочились крізь пори.
Захиститися від цієї отрути було вкрай складно. Її паралітична дія незабаром послабила вовка ще дужче — варто було втратити концентрацію бодай на мить, і він звалився б на землю!
Лу Чжо був надзвичайно хитрим і не наважувався битися з таким супротивником віч-на-віч. Тримаючись на відстані, він виснажував звіра Елементом Тіні, чудово знаючи, що той уже під дією снодійного, а тепер до нього додається ще й паралітична отрута. Дві речовини невпинно розтікались тілом вовка. Лишалось тільки вимотати його — і незабаром могутній звір перетвориться на стару, знесилену тварину, готову до забою!
— Аву-у-у!
Виття Снігового Вовка Летючого Струмка помітно слабшало. Він намагався знайти Лу Чжо в тумані, та той був надто хитрим.
Усвідомивши всю скрутність становища, вовк рішуче підхопив Гу Їн і закинув собі на спину.
Провівши стільки часу з Мо Фанем, він чудово засвоїв його тактику: не можеш здолати ворога — тікай!
Доки стоїть гора, річка не пересохне. Вовк хитався, наче п'яний, утрачаючи рівновагу, і чимдуж кинувся геть з острова, поки остаточно не втратив здатність рухатись!
Він завив. Потужна крижана аура вирвалась на поверхню озера прямою лінією, миттєво заморожуючи воду й прокладаючи для нього крижаний шлях!
Вовк побіг від острова, навіть не озираючись.
Лу Чжо неабияк здивувався. Виявляється, ця тварюка лише розігрувала виставу, а сама весь цей час планувала втечу!
— Гу Їн, краще подумай двічі! Утечеш — уб'ю всіх на острові! Ридатимеш перед могилами своїх товаришів! — погрожував Лу Чжо, кинувшись у погоню й шантажуючи її життями людей, що лишились позаду.
Гу Їн озирнулась на своїх непритомних друзів.
Серце розривалось від гніву, та водночас вона не могла змиритись з думкою, що стане єдиною, хто вижив із Загону Фен.
Утекти вона не могла. Утече — і решта загине!
Хитрість Лу Чжо виявилась доволі дієвою. Гу Їн захотілось повернутись — вона й уявити не могла, що цей виродок зробить із її напарниками, якщо вона втече!
— Ми не можемо їх залишити, він уб'є їх усіх, — промовила вона, лежачи на спині вовка.
Але Сніговий Вовк Летючого Струмка продовжував мчати по кризі, вдаючи, ніби не розуміє жодного слова.
По-перше, не втечуть вони — точно загинуть, а весь час, витрачений на власне вдосконалення, піде котові під хвіст. Ілюзій щодо милосердя Лу Чжо він не плекав. По-друге, навіть такий звір, як він, розумів: повернутися зараз означало б самогубство. Люди на острові вже приречені — жертвувати собою заради них не мало жодного сенсу!
Гу Їн хвилювалась за товаришів, та Сніговому Вовку було на них байдуже.
— Ти... ти підвів мене! — безсило прошепотіла Гу Їн.
Вовк удав, що не чує. Як Викликаному Звірові, Мо Фань точно не дорікне йому, якщо той врятує життя гарній жінці!
Лу Чжо оскаженів до нестями. Йому кортіло здерти з вовка шкуру й випити його кров до останньої краплі!
Дати їм двом утекти він не міг за жодних обставин. Якщо б вона вижила — люди дізналися б правду про те, що сталося на острові. Тоді за ним полюватимуть і Мисливська Спілка, і Союз Примусу. Життя буде зруйноване!
Маг перетворився на туман і кинувся навздогін. Він мусив переконатись, що звір і жінка мертві, навіть попри всю небезпеку нічної подорожі Озером Тисячі Островів.
Сніговий Вовк Летючого Струмка був рішуче налаштований уникнути сутички й невпинно мчав в одному напрямку.
Навколо не було нічого, крім води, — це неабияк ускладнювало завдання, адже доводилось заморожувати воду перед кожним кроком. Лу Чжо сидів у нього просто на хвості. Через дію снодійного та паралітичної отрути зберігати потрібну концентрацію ставало дедалі важче. Кілька разів вовк ледь не шубовснув просто в озеро.
Ще трохи сповільнись він — і взагалі втратив би здатність бігти по воді, пішовши на дно!
— Думаєш, зможеш утекти? Це твоя остання конвульсія! — невпинно переслідував їх Лу Чжо.
Як маг води, він почувався на Озері Тисячі Островів наче риба у воді — тут він ставав швидшим і спритнішим.
Помітивши, що переслідувач і не думає відставати, Сніговий Вовк Летючого Струмка зібрав останні сили. Пробігши ще трохи, він раптом помітив дивні об'єкти, що погойдувались на поверхні води.
Гу Їн їх теж побачила. Над водою здіймались величезні панцирі — під місячним світлом вони нагадували велетенських равликів, що відпочивають на поверхні озера. Біля кожної Демонічної Саламандри кружляв невеличкий вир, наче потвори фільтрували воду!
Побачивши Саламандр, Сніговий Вовк Летючого Струмка неабияк зрадів.
Він припинив випускати крижану ауру. Замість цього стрибнув на панцир однієї з потвор і, з силою відштовхнувшись, увігнав її у воду, а сам полетів далі.
Промайнувши над озером витонченою дугою, він приземлився просто на панцир іншої Саламандри, що бовталася на поверхні!
Знову потужно відштовхнувся, здійнявши величезний фонтан бризок, і злетів у повітря!
Біла шерсть розвівалася на вітрі. Спритний вовк використовував незліченних Демонічних Саламандр як сходинки, легко долаючи озеро.
Реакція в потвор виявилась вкрай повільною — поки вони відреагували щоб атакувати нападника, вовк був уже за кілометр попереду. Лишалось тільки люто хлюпати водою, виливаючи безсилу лють!
Лу Чжо виявився на диво вправним. Водяний туман, на який він перетворився, приховував його присутність, тож Саламандри й не думали нападати, коли він пропливав повз. Проте його швидкість і близько не стояла зі швидкістю вовка. На суші той давно залишив би переслідувача далеко позаду!
— От же тупі тварюки! — скипів від злості Лу Чжо.
Уночі на Озері Тисячі Островів Демонічних Саламандр було хоч греблю гати. Спершу він сподівався, що вони завадять втечі, — а вийшло, що ці потвори стали для вовка зручними сходинками, лише пришвидшивши його!
Зрештою двом утікачам вдалося відірватись від Лу Чжо. Гу Їн розривали суперечливі почуття: з одного боку, вона боялась, що він таки їх наздожене, з іншого — що облишить погоню й повернеться на острів, щоб вирізати решту команди.
Сніговий Вовк Летючого Струмка дістався якогось острова. Останні сили залишали його, він важко дихав, намагаючись перевести подих.
— Тобі краще йти, полює він на мене, — тихо сказала Гу Їн.
Вовк подивився на неї, як на ідіотку.
Гу Їн хилило на сон — зрештою, вона теж була під дією снодійного.
З неба дмухнув порив вітру. Дівчина помітила, як каміння неподалік сильно затремтіло, і, підвівши очі, побачила в нічному небі силует із Вітряними Крилами.
Гу Їн неабияк зраділа. Яка ж удача — натрапити тут на Просунутого мага вітру!
Той, вочевидь, теж помітив їх і почав спускатись. Гу Їн здивувалась, побачивши маленьку вогняну кульку, що летіла за ним слідом.
— Гу Їн? — озвався маг вітру, наче впізнавши її.
— Це я, це я, а ви... чому саме ви?! — серце Гу Їн завмерло, хоча ще мить тому вона ладна була стрибати від радості.
Чому саме він? Чому мав з'явитись саме він?!
— О, Семизірковий Майстер-Мисливець сказав, що його Викликаний Звір просить про допомогу. Сам літати не вміє, тож попросив мене глянути. Що сталося? — запитав чоловік.
Гу Їн уже збиралась відповісти, коли на берег опустився туман. З нього з моторошною посмішкою на вустах вийшов Лу Чжо, і його силует ставав дедалі чіткішим.
— Цзян Хуа, ти якраз вчасно. Ця підступна стерва знайшла сліди Великих Демонічних Саламандр. Вона вирішила підставити нас і привласнити всю здобич, поки ми б'ємось із потворами. Щойно я розкрив її змову — кинувся навздогін! — праведним тоном випалив Лу Чжо, підійшовши до Просунутого мага вітру.
Цзян Хуа насупився, переводячи погляд на Гу Їн, що безсило лежала на землі.
Побачивши їх удвох поруч, Гу Їн утратила останню надію.
Цей чоловік був напарником Лу Чжо з тієї самої групи Майстрів-Мисливців. Наскільки вона пам'ятала, вони товаришували вже дуже давно, і брудні чутки про цю групу, по суті, стосувались саме їх двох. Якщо Лу Чжо виявився таким маніяком, то й Цзян Хуа, вочевидь, був не з кращих!
Спершу, продовжуй вони з вовком тікати далі, шанс на порятунок ще лишався. Але тепер, коли з'явився напарник переслідувача — маг вітру, — цей шлях був відрізаний остаточно.
— О, он воно як... Я вже давно щось таке підозрював. Вона, звісно, кралечка, та не думав, що настільки підступна... — посміхнувся Цзян Хуа, навіть не завдавши собі клопоту розпитати про подробиці.
Гу Їн інстинктивно відсахнулась, подумки клянучи все на світі. Якщо Семизірковий Майстер знав, що його Викликаний Звір кличе на допомогу, чому не прийшов особисто? Він точно знайшов би спосіб!
— Покінчімо з нею просто тут. Цк-цк, а потім усе пояснимо Семизірковому Майстру-Мисливцю... Цзян Хуа, а що це за вогник за тобою літає? — з цікавістю запитав Лу Чжо, розглядаючи полум'я, що висіло за товаришем.
— А, це Контрактний Звір Семизіркового Майстра. Здається, звати її Полум'яна Белль чи якось так. Гадки не маю, що воно таке. Виглядає трохи тупуватим й тільки й знає, що їсти. Семизірковий Майстер попросив її полетіти зі мною... Б'юся об заклад, просто щоб світила мені у темряві, як ліхтарик! ХА-ХА-ХА! — байдуже відрізав Цзян Хуа, дивлячись на маленького вогняного духа.
— Вона й справді схожа на ліхтарик. Може, якийсь талісман? ХА-ХА-ХА! — розреготався Лу Чжо.
Тепер, коли тут був Цзян Хуа, усе стало набагато простіше. Можливо, він навіть допоможе позбутись людей на острові!