— Усі інші мертві, а ви двоє цілі й неушкоджені! — Гу Їн і досі ставилась до Лу Чжо з підозрою.
— Гу Їн, я був твоїм лідером. Хіба ти колись бачила, щоб я не дотримувався мисливських протоколів? Усе не так просто, як тобі здається. Я й сам ледве втік! Невже серйозно вважаєш, що я мав пожертвувати собою заради того, з чим у нас узагалі не було шансів упоратись? До того ж Лі Юймей опинилась найближче до мене, коли все почалося, — цілком логічно, що врятував саме її першою. А коли захотів повернутись у печеру, було вже запізно, — серйозно відповів Лу Чжо.
Гу Їн більше нічого не сказала. Правду кажучи, у характері Лу Чжо вона й сама до кінця не розібралась. Щось у ній підказувало, що він лицемір, — та це ще не означало, що він здатний на підлість. Доведеться почекати, поки У Дун прийде до тями, щоб дізнатись правду.
Оскільки Гу Їн більше не розпитувала, Лу Чжо висловив бажання поглянути на пораненого.
Вона погодилась, та не дозволила йому торкатись У Дуна.
Лу Чжо полегшено зітхнув, побачивши, що той досі непритомний.
На щастя, чоловік був психічно нестабільний — інакше проблем не оминути б, дізнайся Загін Фен правду.
Але його все одно викриють, якщо загін приведе У Дуна до Семизіркового Майстра. Треба було знайти спосіб позбутися свідка!
Лу Чжо переніс свій намет ближче до табору Загону Фен. Гу Їн і досі підозрювала його, тому подбала, щоб У Дуна надійно охороняли.
Вона знала, що Лу Чжо — Маг Отрути, і зрозуміла, що щось не так, помітивши незвичну мовчазність Лі Юймей — а та зазвичай не втрачала жодної нагоди зчепитись з нею.
— Наглядай за У Дуном, не дозволяй, щоб із ним щось трапилось, — наказала Гу Їн Носатому.
— Що не так? Боїшся, що йому щось загрожує?
— Угу, чула дещо про Лу Чжо з інших джерел, та бракувало доказів... — тихо промовила вона.
— О, гаразд, зрозумів, — коротко кивнув Носатий.
В іншому наметі Лі Юймей сиділа з порожнім поглядом, ледве стримуючи емоції.
— Скільки разів я казав тобі не втрачати самовладання? Ти лише посилюєш підозри Гу Їн! — Лу Чжо був украй незадоволений, з відразою дивлячись на її поведінку.
Часом ця жінка бувала неймовірно тупою. Її невігластво неабияк дратувало Лу Чжо. Рано чи пізно вона стане для нього тягарем!
— Я... я не знала, що робити. Може, здамося? Не думаю, що самовільно покинути пост — аж такий тяжкий злочин? — тривожно запитала Лі Юймей.
— Ти жартуєш? Для Майстра-Мисливця досить однієї помилки, щоб назавжди втратити право вербувати людей до команди! До того ж, гадаєш, у Мисливській Спілці сидять самі ідіоти? Думаєш, вони не почнуть розслідування? Краще списати все на нещасний випадок. Почни Спілка копати глибше — витягнуть на світло все, включно з тим, що я робив у минулому! — випалив Лу Чжо.
— А що ти робив? — не зрозуміла вона.
— Зробив кілька послуг Ло Мяню, — зізнався він.
— Ло Мяню? Тому самому Раднику, що стояв за фальшивими сироватками, які спричинили чуму? — вигукнула Лі Юймей.
— А як, гадаєш, мені вдалося стати Майстром-Мисливцем? — холодно гмикнув Лу Чжо.
— То ти теж був причетний? — вражено перепитала вона.
— Не так уже й сильно, зате свою вигоду отримав. Якось вирушив до Західного Хребта з групою мисливців. Один із наших стікав кров'ю, тож Старий Мисливець із нашої групи вирішив перелити йому кров Чумного Щура — і випадково з'ясував, що вона дуже схожа на Мутовану Кров, потрібну для виробництва сироваток. Грошей нам тоді бракувало відчайдушно, тож старий знайшов фармацевта, аби той зробив партію фальшивих сироваток. Спершу ми знали лише, що побічні ефекти в них слабкі й діють вони гірше за справжні. Фармацевт просто підмішував підробку до оригіналу, щоб зекономити.
— Та Ло Мяню вдалося докопатись до правди. Ми думали, Радник миттю знищить ці фальшивки, — та, на наш подив, його амбіції виявились куди грандіознішими за наші. Він почав масово виробляти підробку й за допомогою власних зв'язків підмішувати її до справжніх партій, щоб приховати гроші, украдені в уряду. Зрештою це й призвело до епідемії чуми, — розповів Лу Чжо.
Лі Юймей ошелешено витріщилась на нього.
Чума в Ханчжоу наробила стільки галасу тоді — Лі Юймей ніколи б не подумала, що Лу Чжо був одним із перших, хто відкрив формулу фальшивих сироваток!
— Ло Мянь відсипав нам непогану суму, аби ми тримали язики за зубами. Того ж року я став Майстром-Мисливцем. У тому, що він робив далі, ми участі не брали, тож розслідування нас і не зачепило, — вів далі Лу Чжо.
Лі Юймей пригадала, що Лу Чжо й справді вибився в Майстри невдовзі після тієї епідемії — і відтоді його ранг стрімко зростав!
— А твої товариші по команді? Хіба їх не мали б теж допитати? Через них могли б вийти й на тебе! — зауважила Лі Юймей.
— Не вийдуть, вони всі мертві, — хижо вишкірився Лу Чжо.
— Мертві? — Лі Юймей поглянула на нього — і з виразу його обличчя все зрозуміла.
— Коли ми передали Ло Мяню фальшивки, той влаштував для нас квест із величезною нагородою. Але цей тип виявився хитрою лисицею — організував той квест лише для того, щоб змусити нас замовкнути навіки... — сказав Лу Чжо.
— Замовкнути? — серце Лі Юймей шалено закалатало.
— Угу. Він не хотів, щоб хтось знав про формулу в його руках, як і про власні махінації. Тож позбувся всіх, хто про це знав, за допомогою простого трюку: призначив таємну зустріч одному з членів групи й наказав йому отруїти решту команди, — продовжив Лу Чжо.
— Тобі неймовірно пощастило вижити. Не очікувала, що Ло Мянь настільки безжальний, — з полегшенням зітхнула Лі Юймей.
Її реакція неабияк потішила Лу Чжо. Вона й справді була непроглядно тупою!
— Людиною, з якою зустрівся Ло Мянь, був я. Саме я погодився на ту таємну зустріч, — усміхнувся Лу Чжо, і від цієї усмішки кров могла б захолонути в жилах.
Лі Юймей шокувалась ще дужче й витріщилась на нього. Цей чоловік раптом здався їй геть незнайомим.
Невже це справді той самий Лу Чжо, якого вона знала?
Скільки ще таких злочинів він скоїв за своє життя?!
— Ти... ти отруїв власних товаришів? — затинаючись, спитала Лі Юймей.
— Угу. Ло Мянь пояснив: смертельну отруту використовувати не можна, бо багато мисливців дуже чутливі до шкідливих речовин, тож був ризик себе викрити. Найкращим варіантом стала отрута, яка не вбиває миттєво, — щось на кшталт снодійного, — спокійно описав усе Лу Чжо.
Після цих слів Лі Юймей раптом відчула, ніби перед нею відчинили двері до самого пекла. Виявилось, щоб стати таким прогнилим покидьком, треба чимало чому навчитись, а Лу Чжо в цьому виявився справжнім профі. Лише зараз вона побачила його темний бік — і мимоволі затремтіла від жаху.
Будь-кого охопив би жах, дізнайся він таку темну таємницю свого напарника чи коханця!
Та якщо Лу Чжо так вправно приховував це раніше, навіщо розповідати їй усе зараз? Через те, що вона була присутня, коли він убив Лань Цзіня, і тепер вони опинились в одному човні?
Але навіть якщо доля примусила їх триматись разом, це ще не причина розкривати всі карти. Він же прирік би себе на вічні муки, здай вона його!
Розгублена, Лі Юймей запитала:
— Навіщо ти раптом усе це мені розповів?
— Та просто так. Важко тримати все в собі — стало набагато легше, коли виговорився комусь, — заспокоїв її Лу Чжо.
— А не боїшся, що я комусь розкажу? Невже настільки мені довіряєш? — Лі Юймей була трохи зворушена, попри власний страх.
Лу Чжо міг бути жорстоким, та до неї завжди ставився добре. Мабуть, розповів усе саме з довіри!
— Я ніколи тобі не довіряв, — відрізав він.
Лі Юймей збилась із пантелику. Якщо не довіряв — навіщо було розповідати? Те, що він щойно розкрив, було ще гіршим за все, що він зробив сьогодні!
Лу Чжо нахилився ближче й лагідно спитав:
— Ти хочеш спати? Варто відпочити. Усі твої тривоги зникнуть, щойно ти заснеш...
— Мої очі й справді злипаються. Чому так раптом... — Лі Юймей заплющила очі.
— Знаєш? Мені дуже подобається твоє... тіло. Ніколи не набридне. Але я такий розчарований твоїм розумом. Якби ти була хоча б наполовину такою тямущою, як Гу Їн, мені б не довелось цього робити. На жаль, це не так. Хоча, будь ти й справді вдвічі розумнішою, ти б і не терлась біля мене, — спокійно вів далі Лу Чжо.
— Що ти маєш на увазі? Чому... чому постійно порівнюєш мене з нею? Вона тобі досі подобається? — запитала Лі Юймей у напівмаренні.
— Жоден чоловік не лишається байдужим до вродливої жінки. Засинай, у мене ще купа справ, — сказав Лу Чжо.
— Чому я така виснажена? Що... що ти зробив? — тіло Лі Юймей ставало дедалі важчим, вона вже ледве могла говорити.
Раптом вона згадала його слова. Нерозумно використовувати смертельну отруту на своїй цілі — найкраща та, що виглядає корисною, наприклад, снодійне. Позбутись цілі набагато простіше, коли та спить!
Душу Лі Юймей миттю огорнув крижаний холод. Вона вже не могла поворухнутись і безсило звалилась на землю, усе ще чуючи низький сміх Лу Чжо.
Чому?
Лі Юймей не розуміла. Навіщо Лу Чжо отруїв її?!
Боявся, що вона його здасть?
Але якби не розповів їй правди від самого початку, вона б ніколи про нього не дізналась. Навіщо йому було все це робити?..