Метеорит врізався в морську воду за якихось два кілометри від півострова. Хвиля, яку він підняв, невдовзі докотилася до берега разом із потужним потоком розпеченого повітря — така висока, що перекотилася через дерева на поверхні моря. Але, на превелике здивування Му Нінсюе, ці прекрасні рослини виявилися напрочуд міцними: навіть не зігнулися під натиском бурхливої води.
— Ця штука схожа на навичку нашого Бойового Офіцера Золотого Сонця — Нормана. Я бачив, як він застосовував її ще замолоду... Відтоді не перестаю ним захоплюватися, — вигукнув Кріс.
— Норман? І що він тут робить? Вирішив похизуватися трюками? Якого біса він отак пірнає в океан? Може, далі злетить прямо в космос? Круто виглядає! — зауважив Мо Фань.
— Я... я не знаю, — зізнався Кріс.
Слова Мо Фаня переконали решту, що Норман, певно, просто відпрацьовує якусь екстремальну здатність. Мало хто здатен промчати небом, наче метеорит, — його швидкість була просто шаленою, легко переважаючи відстань, яку долає Миттєвий Стрибок. Зрештою, той потребує часу на формування закляття!
— До речі, чому він досі не виринув? Минуло вже чимало часу, — зауважив Мо Фань.
— Може, щось пішло не так? — стривожено промовила Гайді.
— Я так і знав, що тут щось не чисто.
— Ходімо перевіримо!
Відпливши далі в море, вони знайшли місце, де впав метеорит. Навколо плавали уламки розбитих рифів — знак того, що чоловік пірнув значно глибше.
— Старий Чжао, пірни-но глянь, — штовхнув друга Мо Фань.
Чжао Ман'янь не горів бажанням, та вибору не мав і стрибнув у воду. Решта чекала на човні.
За хвилину голова Чжао Ман'яня виринула на поверхню.
— Нічого не бачу. Мабуть, він уже поплив геть. Чого ми тут взагалі час марнуємо? — байдуже спитав він.
— Пошукай краще, раптом із ним щось лихе сталося, — наполіг Мо Фань.
— Чому б тобі самому не пірнути? — огризнувся Чжао Ман'янь.
— Я не дуже добре плаваю, — спокійно відповів Мо Фань.
Чжао Ман'янь лише закотив очі й знову зник під водою.
— Дивно, чому мені здається, ніби ми вже це проходили? Я не дуже добре плаваю... я не дуже добре плаваю... — пробурмотів собі під ніс Мо Фань.
Цього разу Чжао Ман'янь не показувався значно довше. Лише через десять хвилин під водою помітили якийсь рух, і невдовзі на поверхні з'явилася голова зі скуйовдженим волоссям. Мо Фань, подумавши, що це друг, нахилився вперед запитати, чи знайшов той щось, — та назустріч виринуло чуже бліде обличчя, поцятковане тріщинами. Він ледь не влупив по ньому Вогняним Кулаком з переляку!
— Фух, як же виснажливо! — Чжао Ман'янь затягнув чоловіка на човен і важко запихтів, жадібно ковтаючи свіже повітря.
— Старий Чжао, навіщо ти притягнув сюди водяного утопленика? У тебе що, новий фетиш? — спантеличено запитав Мо Фань.
— Який, у біса, утопленик, це людина! Якась химерна рибина із зубами, наче пилка, вже намірялася його зжерти, поки я був на дні. Не врятуй я його — точно став би її вечерею. Слів немає: уперше бачу, щоб хтось ледь не вкоротив собі віку, повипендрювавшись акробатичними трюками в небі, — випалив Чжао Ман'янь.
Кріс підійшов ближче й відгорнув волосся з обличчя врятованого. Придивившись, отетерів:
— Це Майстер Норман! Боже милостивий, це справді Майстер Норман!
— І як ти взагалі його впізнав? — Мо Фань подивився на обличчя, покалічене до невпізнання, щиро вражений здатністю Кріса розпізнати цього чоловіка.
— У нього дуже тяжкі поранення, більшість завдана Елементальними Закляттями. Певно, пройшов через жорстоку битву! — зауважила Му Нінсюе.
— Жорстоку битву? Цей тип прикінчив Титана-Тирана Срібного Місяця за одну мить! Скільки людей у світі взагалі здатні його здолати, не кажучи вже про те, щоб отак пошматувати! — вигукнув Мо Фань.
Мо Фань на власні очі бачив міць Нормана — той міг би дати йому гідну відсіч, навіть якби Мо Фань вдався до Елемента Демонізації! Один із найсильніших Верховних магів, здатний вільно прогулюватися крізь орди демонів... як хтось настільки могутній міг опинитися в такому стані? Невже й йому подобалося гратися зі смертю, як самому Мо Фаню?
— Він усе ще дихає, — сказала Гайді.
— Як таке взагалі могло статися? Майстер Норман легко входить до п'ятірки найсильніших у Храмі Парфенону! Це неможливо, просто неймовірно! — Кріс геть розгубився, ніби це його самого щойно принизливо розбили.
— До речі, хіба він не летів із боку Гори Тирана? Він що, бився з Чорним Драконом? — припустив Чжао Ман'янь.
— Більшість його поранень — від Елементальних Заклять. Якщо він утік із тієї гори, то, найімовірніше, бився з людьми, які там були, а не з Чорним Драконом... Невже?.. — очі Му Нінсюе розширилися.
— То виходить, він і справді покалічився, виконуючи трюк? — Кріс усе ще тримався за початкову версію Мо Фаня.
Мо Фань, Чжао Ман'янь, Гайді та Му Нінсюе одночасно втупилися на Кріса. Той миттю усвідомив, наскільки по-ідіотськи прозвучали його слова, і швидко стулив пельку.
— Б'юся об заклад, це робота Су Лу та його посіпак. Якщо подумати, лише вони й могли завдати йому таких тяжких поранень, — обличчя Мо Фаня стало суворим.
Він ніяк не очікував, що Норман якось пов'язаний із Чорним Драконом, і не міг збагнути, навіщо той намагався зупинити Су Лу та його людей. План захоплення Чорного Дракона взагалі не мав би обходити Храм Парфенону!
— Хай там як, відвезімо його до Храму Парфенону — нехай вилікують його рани. Поранення надто серйозні; якщо йому терміново не допомогти, він може не дожити до ранку, — сказала Му Нінсюе.
— Та потвора відгризла йому чималий шмат плоті. Якби Мо Фань не переконав нас, що це просто трюк, ми знайшли б його раніше — і йому було б значно краще, — пробурмотів Чжао Ман'янь, та ніхто не звернув на нього уваги.
Вони підпливли човном назад до пляжу. Саме тоді з лісу вийшов Му Бай. Побачивши, як Чжао Ман'янь тягне тіло, вкрите тріщинами й водоростями, той миттю підколов його:
— Старий Чжао, кого це ти виловив — морського привида? Це він чи вона?
— Який, у біса, привид, це людина! Давай швидше лікуй йому рани. Цей тип — Верховний маг, його життя безцінне! — невдоволено буркнув Чжао Ман'янь.
Му Бай саме збирався обговорити з Му Нінсюе фрукти, та, побачивши, наскільки тяжко поранений чоловік, швидко дістав медикаменти, які завжди носив із собою про всяк випадок.
— Усі його рани — від Верховних Заклять! — насупився Му Бай.
На спині Нормана виднілися два опіки, явно залишені Світловим Закляттям Святе Винищення — найсмертоноснішим одиночним атакувальним закляттям Верховного рівня. Му Бай не міг повірити, що хтось узагалі вижив після двох таких ударів!
Що ще важливіше, окрім ран на спині, усе тіло чоловіка вкривали сліди від Верховних Заклять. Судячи з ушкоджень, Му Бай прикинув: понад двадцять Верховних Заклять!
Двадцяти Верховних Заклять вистачило б, щоб зрівняти із землею середнє місто. Ця людина, якщо досі дихала, мабуть, справді була Діамантовим Священним Воїном Храму Парфенону!
— Я можу лише зупинити погіршення. Якщо він хоче жити, його треба доправити до Храму Парфенону, і для лікування знадобиться щонайменше Муза, — сказав Му Бай.
— Залиште це мені, я завжди захоплювався Майстром Норманом! Доправлю його до Храму якнайшвидше! — присягнувся Кріс.
Поки він це казав, поривчастий вітер пронісся нічним небом. Блакитні Океанічні Дерева дико загойдалися, а по морю покотилися величезні хвилі.
Птах із синьою лускою, змахуючи крилами, завис під хмарами в нічному небі. Його гострі очі сканували непроглядно-чорне море внизу, ніби вишукуючи щось.
— Він має бути десь тут. Якою ж швидкістю він володіє? Якби ми не чергували поблизу й не помітили слід, він міг би втекти, — сказав Цзу Куанлі.
— До речі, а нам взагалі вистачить сил упоратися з цим типом? Він виглядає дуже могутнім, — стурбовано озвався Чжао Лівань.
— Чого ти боїшся? Він тяжко поранений. Зараз, мабуть, слабший за Просунутого мага...
— Прокляття, тут скрізь саме лише море. Навіть оку зачепитися ні за що. Гадки не маємо, де він, — роздратовано кинув Цзу Куанлі.
Він поглянув униз — крім води, нічого не було видно. Навіть знаючи, що ціль десь у цьому районі, шукати її в морі було вкрай важко!
— Дивіться, там щось схоже на півострів. Перевіримо, — запропонував Чжао Лівань.
Трійця на Синьолусковому Яструбі полетіла до півострова і, промайнувши над Блакитними Океанічними Деревами, помітила кілька фігур на пляжі.
Цзу Куанлі зверхньо зиркнув на них і крикнув:
— Гей, ви, чи не бачив хтось тут чоловіка, огорнутого полум'ям?
Цзу Куанлі вважав себе експертом і не сприймав усерйоз селян та туристів із такої глушини.
— Дивно, чому цей голос, схожий на голос жиголо, здається мені таким знайомим? — раптом озвався хтось із групи на пляжі.
— На смерть напрошуєшся?! — оскаженів Цзу Куанлі й наказав Синьолусковому Яструбу спікірувати на пляж. Потужний вітер від крил здійняв хмару піску під час приземлення, випромінюючи агресивну ауру.
— У мене зараз кепський настрій. Шукаєш бійки — давай, нападай. Приїхав сюди провести спокійний вечір із дружиною, а тут доводиться терпіти таких набридливих виродків, як ти! — чоловік на пляжі виявився запальним і, здавалося, готовий був миттю кинутися в бій із Цзу Куанлі.
Цзу Куанлі теж трохи остовпів. Звідки в цій глушині взявся такий гарячковий тип? Придивившись ближче, він водночас здивувався й відчув глибоку огиду.
— Це ти! — Цзу Куанлі нарешті впізнав Мо Фаня, і його переповнила лють.