У Гізі височіли три найбільші піраміди: Велика Піраміда Гізи, Піраміда Хафри та Піраміда Менкаура.
Розташовані неподалік Каїра, вони навіть без міражів могли дотягуватись Потойбічним Світлом до околиць міста через заломлення в певні години. Саме заради захисту від них і звели колись Фортецю Каїр.
Вторгнення з Піраміди Хафри розгорталось у чотири етапи. Спершу — набіги зміїних та скорпіонячих демонів. Щойно їхні лави рідшали до певної межі, на передовій з'являлась нежить. Що довше Потойбічне Світло падало на землі мертвих і гробниці, то більше нежиті прокидалось, живлячись цим сяйвом, наче власним сонцем. Пробуджені мерці, дикі й нестримно люті, кидались на живих без жодного вагання — то був уже другий етап.
Зі збільшенням тривалості опромінення на світло виповзали дедалі могутніші створіння, а самі мерці еволюціонували, стаючи сильнішими. Такі високорангові мерці й мумії з'являлись у битвах усе частіше.
За кожним потужним мерцем зазвичай тягнулась ціла зграя підлеглих — особливо це стосувалось мумій.
Колись мумії були володарями рабів і мали неабиякий статус, тож поруч з ними ховали незліченну кількість слуг. Саме ці мумії разом зі своїми мертвими рабами становили справжню загрозу для міста — не якісь безцільно блукаючі гулі чи зомбі, а вишколені загони, що знали, як завдати людям найбільшої шкоди. Справжнісінька елітна армія мерців...
Коли пробуджувалась критична кількість мумій, починалась справжня різанина, і жертв ставало дедалі більше в геометричній прогресії. У ці миті фортеця опинялась під суцільним натиском нежиті, а мерці кишіли навіть на околицях самого Каїра.
Бої тягнулись довго, земля просякала кров'ю. Ситуація ставала гіршою за будь-які найтемніші сподівання.
Та найгіршим лишався не третій етап. Оборонцям загрожувала справжня загибель, коли настане четвертий, огорнутий суцільним мороком...
Нежить черпала силу насамперед від мертвих. А де ж знайти найбільше мертвих і найгустішу ауру смерті?
На полі бою, звісно ж!
Тож на четвертому етапі солдати, маги й мисливці, ще не встигнувши перевести дух після виснажливого бою, раптом бачили, як полеглі побратими, з якими щойно билися пліч-о-пліч, оберталися на кровожерливих чудовиськ і кидались на них самих!
Чим довше поле бою купалося в Потойбічному Світлі, тим імовірніше воно перетворювалось на справжню колиску нежиті. Не подбай хтось про тіла вчасно — залиш їх хоча б на одну ніч — і наступного дня вони самі поповнять армію мерців, що штурмуватиме місто!
Не готуйся город до четвертого етапу — і він міг би впасти під натиском нежиті цілком!
Мо Фань чудово розумів: убивство молодої Медузи неминуче накличе на фортецю справжню біду.
Щойно чутка про смерть молодої Медузи долетить до зміїних і скорпіонячих демонів, ті повернуться і вдарять разом із нежиттю, пробудженою на другому етапі.
Мо Фань твердо вирішив нести відповідальність за власні вчинки. Хай Ітан і виявився покидьком, та Мо Фань не міг наражати на небезпеку армію, мисливців і всіх інших магів лише через власне рішення. Тож зміїних і скорпіонячих демонів треба було змусити відступити!
Він вирішив вдатися до Демонічного Елемента. Єдиний спосіб змусити відступити ціле плем'я — це добряче їх провчити!
Смерть молодої Медузи в найгіршому разі приведе сюди хіба Володарку Скорпіонів Медузу чи щось подібне. А якщо Мо Фань упорається з нею — решта демонічного кодла розсиплеться, наче пісок під вітром!
От тільки вдаватися до Демонічного Елемента так рано він аж ніяк не планував, бо не встиг навіть наповнити Сферу Есенції.
Незаповнена Сфера означала подвійну небезпеку: Елемент міг вирватись з-під контролю, а побічні ефекти від його застосування обіцяли бути вкрай серйозними. Зрештою, він міг узагалі втратити шанс відкрити Браму Потойбіччя.
Та вибору не лишалось. Доводилось діяти крок за кроком, як вийде.
— По-моєму, нехай Хакен сам за них хвилюється. Він же, зрештою, один із головнокомандувачів — не може просто сидіти склавши руки! Ми ризикуємо власними шкурами, щоб відкинути армію нежиті назад, поки вони зручно вмостились у кріслах і чекають на результат? Якщо ми всі здохнемо в піраміді — вони й пальцем не поворухнуть, а якщо виграємо — то знімемо весь тягар з їхніх плечей задарма! — виголосив Чжао Ман'янь.
— Але ж це я вбив молоду Медузу... — стривожено відповів Мо Фань.
Впевненості, що вдасться відкрити Браму, використавши Демонічний Елемент так рано, у нього зовсім не було.
— Та годі тобі, ми ж мало не рознесли Велику Піраміду Гізи вщент! Не розберись ми з нею в Бейцзяні — хіба вони зараз сиділи б у такому зручному кріслі? Кому яке діло, вбив ти цю Медузу чи ні — ці недоумки навіть за своєю ж власною країною не встежили, і вона приперлася до нас наводити лад! Ми ще й милосердні, що не притягуємо їх до відповіді за це! — не вгавав Чжао Ман'янь.
— Хм, саме про це я й думав, але з твоїх вуст воно звучить набагато переконливіше, ХА-ХА-ХА! — розреготався Мо Фань.
Медузу він таки прикінчив. Тепер армії доведеться самій морочити голову зі зміями та скорпіонами. Чого йому ще й собі нерви тріпати через це?
Поки вони теревенили, до них підійшов Му Бай зі спантеличеним виразом обличчя, тримаючи в руках якийсь клаптик паперу.
— Мо Фаню, якась жінка просила передати тобі оце... — простягнув він записку.
— Я ж не вмію читати єгипетською... Трясця, а чого це написано нашою старовинною мовою? — приголомшено пробурмотів Мо Фань.
Записка й справді була нашкрябана давньокитайським письмом. Ієрогліфи виглядали доволі незвично, та сенс усе одно вдавалось вловити.
— Я допоможу тобі розгребти цей безлад, тільки зосередься нарешті й тягни свою дупу в піраміду швидше. Не відкриєш Браму Потойбіччя — не кажи потім, що я не попереджала: мої піддані можуть завітати й спорожнити ваші міста дощенту! — Чжао Ман'янь з натугою розбирав кожен ієрогліф, перекладаючи їх сучасною мовою.
Мо Фань на мить розгубився.
— Це вона про те, що сама розбереться зі зміїними демонами? — в один голос запитали Чжао Ман'янь та Му Бай.
— Схоже на те, — кивнув Мо Фань.
— А хто вона взагалі така? Якась суперагентка з нашої країни? Мати цієї Медузи ж, здається, не слабша за рівень Великого Правителя? Вона точно з нею впорається? — засумнівався Чжао Ман'янь.
— Якщо це справді вона — то так, вірю беззастережно, — відрубав Мо Фань.
Єдиною, хто міг залишити записку давньокитайським письмом, була Королева Потойбічного Світу!
Вісім володарів нежиті з королівства мертвих Стародавньої Столиці — найсильніші істоти рівня Правителя, яких він коли-небудь бачив на власні очі. Він особисто спостерігав їхню приголомшливу міць у битві зі Сфінксом перед самою Великою Пірамідою Гізи!
Королева вміла Вселятися в чужі тіла, і вистежити її не міг ніхто. Мо Фань уже було втратив надію, що вона з'явиться, коли та вийшла з тіні саме вчасно, щоб прибрати за ним увесь безлад. Це неабияк його зворушило.
— Мо Фаню, тут ідеться про Медузу рівня Правителя. Твоїй подрузі варто поставитись до цього серйозніше, — обережно застерегла Фенна.
— Не хвилюйся. Якщо вона каже, що впорається — значить, упорається, а нам залишається зосередитись на власному плані проникнення в піраміду, — впевнено відповів Мо Фань.
Силою Королева поступалась хіба Колосальному Зомбі, тоді як Володарка Змій Медуза дотягувала щонайбільше до рівня Великого Правителя. Заведись між ними бійка — Володарці Змій добряче перепало б на горіхи...
Яке ж полегшення — знати, що є на кого покластись... якась надійна жінка-примара, готова прикрити спину після того, як він тут добряче наварив каші. Була б така змога — позичив би одного з восьми володарів нежиті прямісінько в Чжань Куна. Колосального Зомбі, може, й не дали б, а от Багряного Кістяного Правителя як особистого тілоохоронця — оце була б справді блискуча ідея!
— До речі, якщо Королева буде зайнята розбірками зі зміями та скорпіонами, виходить, усередині піраміди нам доведеться сподіватись лише на власні сили? — раптом дійшло до Мо Фаня.
А небезпека там на них чекала неабияка. Мало хто взагалі повертався з піраміди живим!
Жаби-Монархи Потойбіччя, Темні Зміїні Фараони, Темні Майстри Меча, Рогаті Генерали, Володарки Скорпіонів Медузи, Володарки Змій Медузи, Червоні Скорпіонові Горгони, Червоні Зміїні Горгони... будь-кого з них вистачило б із головою, щоб покласти всю компанію Мо Фаня одним ударом!
На щастя, у рукаві досі лишався козир — Елемент Демонізації. Піди щось не так — і він без вагань скористається ним заради власного порятунку.
— Ваша команда не найпотужніша, зате це обертається неабиякою перевагою. Вам буде легше проминути магічні формації, що для нас узагалі неприступні. Більшість Формацій чинить тим сильніший опір, чим вищий рівень культивації в загарбника. Усередині Великої Піраміди Гізи таких пасток безліч, тож ми б не змогли туди прокрастись, навіть якби Потойбічне Світло погасло взагалі, — пояснювала Фенна всій четвірці.
Захисні формації Піраміди діяли за тим самим принципом, що й у Храмі Парфенону. Здебільшого це були Формації Елемента Хаосу, найефективніші проти найсильніших магів: що вищою була культивація загарбника, то потужнішим ставав опір. По суті, вони унеможливлювали проникнення Магів Забороненого Прокляття — навіть Верховні маги там ледве могли розкрити свій повний потенціал!
Ці формації вкотре доводили: між стародавніми цивілізаціями Єгипту та Греції існував якийсь прихований зв'язок.
Саме тому Фенна й наголошувала: без мага Елемента Хаосу проникнути в Піраміду просто неможливо!
Без нього кожен крок ризикував увімкнути якусь із незліченних пасток.
Гробниці стародавніх імператорів завжди ховали в собі просто-таки божевільні механізми та капкани. Мо Фань і досі пам'ятав кожну мить сходження до гробниці Стародавнього Імператора, а надто Дев'ять Мостів Смерті та Єдиний Міст Життя... Жодного шансу на порятунок ті пастки не залишали. Не май він Демонічного Елемента — давно перетворився б на купу голих кісток!