— Спершу замкнімо цього недоумкуватого наставника, — Сакс повільно підняв руку, подаючи знак кільком магам Ментального Елемента та Тіні.
Раптом почулися квапливі кроки. Чоловік у піщано-білій формі підбіг просто до Сакса й Гангми.
— Генерал-майоре, троє порушників прослизнули в місто з півдня. Їх бачили — прямують сюди! — доповів він, ледве переводячи дух.
— Якраз вчасно! Сплачу йому сторицею за все, що довелося пережити! Фелтоне, зберіть тут мої елітні війська! — гаркнув Гангма.
— Генерал-майоре, ваші елітні війська вже в бою. Та й більшість армії кинута на передову. На базі майже нікого не лишилось, — відповів чоловік. — Мумії Хафри вже тут, а світло Вежі досі на перезарядці. Не можна дозволити нежиті ступити бодай крок у безпечну зону! Навіть Головнокомандувач подався на передову особисто. Він командує всією битвою і наказав вам залагодити справи якомога швидше — інакше поблажливості не чекайте! — додав солдат.
— Дідько, дідько! — заревів Гангма, розмахуючи кулаками навсібіч, наче розлючена горила.
Якби керівник командував битвою особисто, він, як підлеглий, легко міг би відзначитися на передовій і отримати шанс на звання повного генерала, обійшовши суперників. Але цю нагоду він проґавив, поки сидів заручником у Мо Фаня. А чекав же на неї так довго!
— Цьому виродку я не пробачу! — очі Гангми палали ненавистю.
— Людей у нас обмаль. Ці юні маги досить сильні, особливо той вогняний, — зауважив Сакс, і в голосі його бринів страх перед Мо Фанем — попри те, що сам він був верховним магом!
— Хм, байдуже, скільки нас — необов'язково стикатися з ними напряму, — Гангма був химерним типом. Ще мить тому він трусив кулаками, наче в істериці, а тепер його обличчя враз затьмарилось похмурим розрахунком.
Сакс розгубився. Без достатньої кількості людей проти таких ворогів годі й сподіватися на перемогу. А солдати інших фракцій навряд чи схочуть підставляти плече!
Гангма підійшов до наставника Вані й спокійно, майже приязно поплескав його по плечу.
— Генерал-майоре Гангма, чи не час уже відпустити моїх учнів? Присягаюся, ми забудемо все, що сталося в Єгипті, — благав Вані. Йому кров з носа треба було вибратися з цього місця!
— Пане Вані, ми й самі раді б відпустити вас із учнями, та моє начальство досі непокоїться. Розумієте, є ще троє, кому відомий наш маленький секрет, і вони, схоже, не збираються йти нам назустріч... правду кажучи, кривдити вас ми не хотіли — інакше ваші учні вже давно не були б цілі. Розвідка доповіла: троє ваших супутників прямують сюди, і навряд чи заради мирної бесіди, — повідомив Гангма.
— Я ж уже привів вас назад, як ви й просили, а ви обіцяли мені натомість... — почав Вані.
— Так, обіцяв, але майте на увазі й наше становище. Якщо ці троє наробить лиха, начальство спитає з мене одного! Я генерал-майор, тож самі здогадайтеся, який чин у людини, здатної знищити мою кар'єру одним лише словом! — пробурмотів Гангма.
— Я не з ними. Генерал-майоре Гангма, просто відпустіть нас — ми ані слова не скажемо, до цих трьох нам жодного діла. Робіть з ними що завгодно, лише відпустіть моїх учнів, — знову і знову повторював Вані.
— Я теж так гадаю... а ось що я вам запропоную. Якщо слова ваші щирі — допоможіть мені зловити тих трьох. Європейському Університету я вірю: зрештою, ви ж привели мене назад цілим. А от щодо решти — сумніваюся, що вони готові до мирних перемовин, тож панькатися з ними ми не станемо, — виклав свою пропозицію Гангма.
— Ми справді не маємо до них жодного стосунку, але... — зам'явся Вані.
— Тоді допоможіть нам їх здолати. Не хвилюйтесь, розберемося з ними самі, без вашого університету. Допоможете спіймати цю трійцю — і клянуся Елементом Прокляття, що виведу вас з усіма учнями з Єгипту цілими й неушкодженими! — пообіцяв Гангма.
— Пане Вані, це через них ми й опинилися в цій халепі. Я давно хотів провчити цих типів! — жваво озвався Гальба.
— Генерал-майоре Гангма, усе це просто непорозуміння. Ми ніколи не хотіли зв'язуватися з вашою армією. Оті хлопці, і ось цей теж, — жодного стосунку до нас не мають! — Ферреро тицьнув пальцем на Чжао Ман'яня.
Той аж скипів від зради:
— Пішов ти в сраку!
— Ой? — Гангма звів брови, зирнувши на Чжао Ман'яня з дивною посмішкою. — То він з тими трьома?
— Ферреро! — Зої обпалила товариша лютим поглядом.
Той усвідомив, що бовкнув зайве, та згадавши всі проблеми, що звалилися на них через цих людей, і те, що власне життя досі висіло на волосині, стиснув зуби й додав:
— Так, він із ними. Саме вони й підбили нас іти шукати Сльозу Медузи.
— От тобі й маєш, ХА-ХА-ХА! — розреготався Гангма.
Оце сюрприз — а він же спершу гадав, що всі вони з Європейського Університету!..
— Замкнути його в іншій камері й переламати всі кістки! — Гангма вказав на Чжао Ман'яня. — Маєш хоч якесь уявлення, як твої дружки повелися зі мною?
— Виглядаєш ти якось непогано, як на це, — зауважив Чжао Ман'янь.
— Не переймайся, скоро й ти виглядатимеш так само! — усміхнувся Гангма.
Кілька солдатів поволокли Чжао Ман'яня геть і замкнули в сусідній камері. Невдовзі звідти долинув брязкіт крижаних ланцюгів, якими його сковували.
— Генерал-майоре Гангма, будь ласка, не треба... — зі стурбованим виразом почала Зої.
— Зої, стули пельку. Хіба не бачиш, у якому ми становищі? — гримнув наставник Вані.
Зої аж підскочила з переляку від такого тону і язика більше не розтуляла. Тюрма на мить поринула в тишу, аж поки з камери Чжао Ман'яня не долинув тріск — щось трощили на друзки. Звук моторошний, та жодного крику болю чутно не було.
— Ви наважились? — запитав Гангма.
— Приймаємо умови, тільки нехай і генерал-майор дотримає слова! — кивнув Вані.
Краще вже стикнутися з Мо Фанем, Му Баєм та Гайді, ніж із цілою єгипетською армією, — особливо коли власне життя досі в чужих руках!
— Жодних проблем! Щойно розберетеся з ними, я особисто Сльозою Медузи зніму з вас Прокляття Очей Помсти, — усміхнувся Гангма.
— Прокляття... по руках! — при самій згадці про Прокляття Вані ще міцніше утвердився у своєму рішенні.
Саме Прокляття не давало їм спокійно покинути Каїр та Землі Барго. Тепер, коли Гангма пообіцяв і волю, і зцілення від нього, тривожитися більше не було про що!
— Вони мені вже давно кісткою в горлі стоять! — Ферреро підскочив на ноги.
— А надто цей Мо Фань, страшенно пихатий тип. Треба показати йому, чого варта наша альма-матер, — сердито буркнув Гальба.
— А з цими двома що робити? — Сакс кивнув на старого найманця Чада та його брата Бенца, що досі лежали непритомні в кутку.
— Ці... до них нам байдуже, чиніть як забажаєте, — відмахнувся Вані.
— Хе-хе, чудово!
Більшість споруд військової бази являли собою міцні фортеці. Сталеві будівлі височіли в темряві сурово й велично. Згори вони складались у чіткий трикутник, розсічений мережею доріг!
Та й саме містечко мало форму трикутника, оточеного каламутною рікою, з трьома входами по периметру.
Основні сили армії билися на передовій, що розгорнулася величезною дугою з базою в самому центрі. Демонічним звірам довелося б спершу прорвати цю лінію, перш ніж дістатись бази, тож захисників тут лишили небагато. Згори вся територія здавалась напрочуд спорожнілою.
Спробуй Мо Фань з компанією штурмувати цю базу до початку битви — їх би розірвало на клапті за лічені хвилини, наштовхнувшись на бойових магів набагато сильніших за них. А тепер прослизнути сюди виявилось до смішного просто. Жоден вартовий навіть не завдав собі клопоту вийти й зупинити їх, поки вони йшли собі головною вулицею.
Ця порожнеча промовисто свідчила, під яким шаленим тиском опинився Каїр через вторгнення Хафри. Мало не всіх до єдиного кинули на передову!
— Таке відчуття, наче тут узагалі нема живої душі, — вразилась Гайді. Та попри цю моторошну тишу, пасткою тут і не пахло.
Пастки й справді не було — просто нікого не лишилось. Обладнання, солдати, командування — усе перекинули в зону бойових дій. Сама база перетворилась на порожню шкаралупу. Командири зможуть повернутися сюди хіба перепочити й обміркувати наступні кроки, коли загрозу місту буде остаточно усунено!
— Хафра — друга за величиною Піраміда. Не дивно, що армія зараз під таким тиском, — розмірковував Мо Фань уголос.
— Відчуваєш, де вони? — спитала Гайді.
— Просто попереду, у тій високій сірій фортеці... але, боюсь, спершу доведеться розібратися з парою покидьків, — Мо Фань примружився, вдивляючись крізь серпанок туману в кілька постатей на мурах фортеці.
Пройшовши трохи вперед, Гайді нарешті розгледіла тих, про кого говорив Мо Фань.
Спершу вона подумала на людей Гангми та Сакса, та завмерла, впізнавши Вані, Ферреро, Гальбу, Софію та Зої!
— Невже Гангма й справді їх відпустив? — здивовано вихопилось у Гайді.
— Виключено. Невже не відчуваєш ауру, що йде від них? — озвався Мо Фань.
— Яку ще ауру? — не зрозуміла вона.
— Ворожу, — коротко відрубав він.
До ворожості Мо Фань мав особливе чуття — вбивства й бої давно стали для нього буденністю!