Старійшина Лін зрештою пішов. У нього не було жодних шансів самотужки кинути виклик усьому Альпійському Університету. Директорка Перрі була готова на все, щоб захистити гідність своєї школи, і вже сама по собі була для нього складним супротивником. В Альпійському Університеті було ще кілька людей з видатною силою. Якби він дійсно їх розлютив, йому могло б бути непереливки повернутися до свого клану цілим!
Подальше протистояння між Альпійським Університетом і Касасами Мо Фаня вже не обходило. Вони вважали, що це правильне рішення...
Наступні кілька днів дівчата з Альпійського Університету приймали Мо Фаня вкрай тепло. Він почувався так, ніби постійно був оточений жіночою увагою, і не міг би бажати кращого. У нього навіть виникло бажання знайти вільне місце й побудувати собі будинок, щоб залишитися тут назавжди. Він би щоранку прокидався під чарівне, але стримане жіноче хихикання, а в кожному куточку школи бачив би вродливих студенток, серйозно зосереджених на культивації. А вночі якась сентиментальна красуня могла б зрідка завітати до нього на душевну розмову в ліжку...
Однак йому, на жаль, однаково доводилося їхати. Інакше Священний Суд міг би надіслати людей, щоб доставити його туди силоміць!
— Перепрошуємо за завданий клопіт, — сказала Сейлан, чиє обличчя тепер виглядало набагато м'якшим.
— Не варто й згадувати. Зрештою, ми стільки днів турбували вашу школу. Ми справді маємо якось віддячити, — усміхнувся у відповідь професор Лі.
— Не хвилюйтеся, ми безпечно доставимо її до Священного Суду, — запевнив професор Чжен.
Касаси знали, хто отруїв Герра Касаса. Вони зроблять усе можливе, щоб перехопити Едіт заради помсти.
Сейлан знала, що Мо Фань та інші далі вирушають до Священного Суду, тому сподівалася, що вони зможуть супроводити Едіт туди. Професор Лі радо погодився.
Едіт замаскували під студентку Університету Перлини. Касаси такого не очікуватимуть. Поки вони люто влаштовуватимуть хаос в Альпійському Університеті, Едіт уже прибуде до Священного Суду. А Священний Суд не дозволить Касасам влаштовувати істерики на своїй території!
— Зачекайте, поки снігопад трохи вщухне, перш ніж вирушати, — порадила Сейлан.
— Де Мо Фань? Чому його тут немає?
— Не знаю, може, досі прощається з дівчатами, — із заздрістю озвався Чжао Ман'янь.
Чжао Ман'янь завжди мав успіх у спробах підчепити дівчат, але в Альпійському Університеті йому не вдалося завоювати прихильність жодної студентки, незважаючи на те, що тут навчалися самі жінки. Учениці ставилися до нього надто обережно. Натомість Мо Фань раптом став їхнім єдиним кумиром...
Трохи згодом увійшли Мо Фань, Бріанка та Гайді. Бріанка й Гайді переодягнулися і тепер носили форму Університету Перлини. У групі з Університету Перлини було небагато людей, але Касасам від самого початку було на них начхати. Вони гадки не мали, скільки людей Університет Перлини привіз із собою.
— Ви двоє теж їдете з нами? — здивовано глянув Чжао Ман'янь на Гайді та Бріанку.
Бріанка і Гайді просто засліплювали. Обидві були розкішними жінками з привабливими та витонченими манерами. Вони мали світлу шкіру, схожий зріст і, стоячи поруч, скидалися на пару ангельських сестер-близнючок. Якби вони не приховували своїх облич, то точно б спровокували низку аварій, прогулюючись жвавою вулицею міста!
— Ну як? Одяг вибирав я! — Мо Фань був надзвичайно задоволений своєю блискучою роботою.
— У моєму смаку! — радісно заявив Чжао Ман'янь.
Гайді та Бріанка тривалий час носили лише форму Альпійського Університету. Вони почувалися трохи некомфортно у звичайному одязі, проте мусили змиритися з цим за нинішніх обставин.
Гайді переносила це легше. Вона не проводила весь свій час в Альпах і періодично бувала в місті. А от Бріанка рідко кудись виходила. Коли вузькі джинси щільно облягли її сідниці, їй здалося, що все настільки оголено, ніби вона взагалі без одягу. Джинси обтягували, мов гумка; їй було вкрай важко до цього звикнути.
— Час у дорогу!
— Рушаймо!
Професор Чжен був магом виклику, а шлях до Священного Суду виявився досить довгим. Подорож пішки була б надзвичайно виснажливою, тому він викликав свого Гірського Звіра Маншань. Група розмістилася на спині викликаної істоти й насолоджувалася вражаючими краєвидами дорогою, поки сніг падав їм на плечі. Вони ще й мали нагоду спілкуватися з розкішними красунями. Хіба могло їм це не подобатися?
Гірські стежки були вибоїстими, але Гірський Звір Маншань виявився напрочуд стабільним засобом пересування. Професор Чжен, певно, використовував його як свій особистий позашляховик. Дорогою їм трапилося кілька маленьких створінь, але одного дихання викликаного звіра вистачило, щоб їх налякати і прогнати.
Після півдня мандрівки вони нарешті побачили гірську браму Священного Суду. Було важко сказати, де саме в Альпах вони перебувають, але висота тут була значно більшою, оскільки все потопало в глибокому снігу. Білий сніг візуально розділяв гірські хребти на кілька рівнів, через що було важко розрізнити окремі вершини...
— Піднімайтеся цими сходами, і ви дістанетеся до Священного Суду, — Бріанка вказала вперед.
— Мгм, ходімо далі.
Коли група подолала довгі сходи й дісталася вершини, перед ними постала улоговина, утворена кількома гірськими хребтами. Вона нагадувала велетенську чашу, підняту горами високо в небо, яка вбирала в себе сутність сонця та місяця, водночас видихаючи містичну енергію Альп...
Сніг почав падати рясніше. Крізь хуртовину виднілися розмиті обриси середньовічних споруд, осяяних світлом священних свічок.
Група пішла нещодавно прокладеною стежкою в улоговину. Невдовзі з'явилося кілька магів Священного Суду в уніформі. Вони ширяли в повітрі, не маючи жодного наміру спускатися на землю для розмови з Мо Фанем та іншими.
Дізнавшись, хто перед ними, вони продовжили летіти, супроводжуючи Мо Фаня та його групу до Священного Суду.
Коли вони прибули до Зали Божеств Священного Суду, до них підійшли кілька служниць. Вони розвели членів групи по різних дерев'яних хатинах, щоб ті могли переодягнутися у відповідний одяг і не обморозитися. Сніг і холод Альп не варто було недооцінювати!
Бріанка і Гайді передали Едіт одному з магів Священного Суду й особисто супроводили її до в'язниці Священного Суду.
Проходячи повз Залу Божеств, вони помітили жінку, що сиділа в порожньому приміщенні. Поруч із нею стояла чашка чаю, від якої здіймалася пара, а за її спиною, мов статуя, стояв лицар.
Обличчя жінки приховувала вуаль. Вона недбало ковзнула поглядом по Гайді та Бріанці, не намагаючись завести розмову.
Бріанка та Гайді також не були говіркими. Вони пішли до своїх кімнат у супроводі служниць. З якоїсь причини ця жінка викликала в них дивне відчуття. Їм хотілося поглянути на неї ще раз, але щоразу, коли вони дивилися, то відчували, що роблять щось недозволене, і трохи лякалися.
Через деякий час після того, як Бріанка та Гайді пішли, Мо Фань переодягнувся і вже думав їх знайти, щоб дізнатися, як пройшла передача. Щойно він увійшов до Зали Божеств, чийсь погляд миттю зафіксувався на ньому. Мо Фань здригнувся і з цікавістю подивився на жінку під вуаллю.
— Жінка Білої Непостійності? — випалив Мо Фань, упізнавши її.
— Яке нещастя, — відповіла жінка. Здавалося, вона анітрохи не здивувалася, побачивши тут Мо Фаня.
Мо Фань не мав жодного бажання спілкуватися з цією огидною особою. Він уже збирався розвернутися і піти, коли вона хихикнула: — Ти мене боїшся?
— Чому б мені боятися живого мерця? — невдоволено відрізав Мо Фань і сів навпроти неї.
— Моє життя чисте, як сніг. Можеш підійти ближче і понюхати, чи тхне від мене гнилістю живого мерця, — промовила жінка.
— Може, від твого тіла й не тхне, але від твоєї душі — точно. Носом це відчути важко, але я маю проникливі очі, які здатні розпізнати будь-якого монстра, — відказав Мо Фань.
Поки вони розмовляли, з іншого входу до Зали Божеств зайшло кілька старійшин. Одним із них був поплічник Касасів у червоному вбранні, той самий, що відповідав за безпеку Герра Касаса. Він ішов за старим чоловіком, наче підлеглий.
Старий швидко підійшов до жінки, злегка вклонився і промовив: — Дякуємо Залі Богині за допомогу. Інакше життя мого племінника могло б досі бути в небезпеці!
— Не варто подяки, але нагадайте молодому герцогу бути обережнішим у своїх особистих справах. Нерозумно так легко підпускати до себе маленьке стерво з прихованими мотивами, — відповіла Ізіша.
— Звісно! Я чув, що Зала Богині прибула сюди, щоб домогтися справедливості для Лицаря Золотого Сонця з клану Рейн. Я теж терпіти не можу людей, які діють безжально і зневажають закони, тому, якщо вам знадобиться допомога, Касаси з радістю розділять із вами цей тягар, — шанобливо сказав старий.
Старий разом зі своїми людьми покинув Залу Божеств, залишивши в приміщенні лише Мо Фаня, Ізішу та її мовчазного тілоохоронця.
Мо Фань глибоко замислився, дивлячись услід старійшині Касасів. Трохи згодом він перевів погляд на Ізішу!
— Чому ти так на мене витріщаєшся? — всміхнулася Ізіша з ледь помітною ноткою лукавства.
— Едіт виконує твої накази! — випалив Мо Фань.
Ізіша не зронила й слова, але хитрий блиск у її очах дав Мо Фаню відповідь.
— То ти прибула сюди не для того, щоб притягнути мене до суду, тобі просто потрібен був вагомий привід бути тут, щоб врятувати життя Герру Касасу? — спитав Мо Фань.
— Я щиро сподіваюся, що ти понесеш покарання відповідно до своїх гріхів, — усмішка Ізіші залишилася незмінною.
Ця усмішка дала Мо Фаню всі відповіді, які він шукав!
То ось у чому була правда?...
Найжахливіше полягало в тому, що окрім нього, ніхто про це не знав!
Альпійський Університет, Касаси, навіть він сам — усі були лише пішаками в руках Ізіші...