Генерал Ітан стояв у скляному коридорі за межами командного залу Квадратної Вежі. Усе поле бою рясніло спалахами руйнівних заклять. Бойовищем гуляв сильний вітер із доволі специфічним запахом.
Минув лише перший день. Армія на передовій втримає позиції без жодних проблем, якщо війська чітко слідуватимуть його вказівкам. Битва щойно розпочалась, і чимало генералів наразі перебували на лінії вогню. Йому лишалось тільки обрати найменш симпатичного з них і призначити головним на передовій...
— Гангмо, твоє обличчя — єдине, яке впізнають зміїні демони. Відпочинь поки що, а щойно зійде сонце, поверни молоду Медузу до Храму Заходу Сонця. Це усуне загрозу з боку цих потвор. Час дати нежиті добрячий урок! — розпорядився Ітан.
Генерал-майор Гангма миттю віддав честь, підтверджуючи наказ.
— А що з тим хлопцем? — насмішкувато поцікавився він.
— Убивство — не єдиний спосіб позбутися людини. Дехто нагадує горобців. Коли орел розправляє крила й показує гострі кігті, тямущий горобець перестає скакати по гілках і крутитись на орлиній території. Жоден юнак не оговтається, дізнавшись про справжню міць цієї країни й про те, хто я є насправді! — твердо заявив Ітан.
— Командир, як завжди, вражає. Ви ідеально владнали проблему, не пожертвувавши жодним солдатом, — підлеслився Гангма до начальника.
— Я надто добре знаю таких людей. Замолоду я й сам був точнісінько таким. У них є одна велика слабкість: їм завжди важко проковтнути жорстоку правду. Коли я розкрив йому переконання більшості й зіставив із його наївними ідеалами, це неминуче розтрощило власні уявлення хлопця вщент. Зрештою, навіть люди з героїчними амбіціями мають слабке серце! Здаються сильними й рішучими лише доти, доки не зіткнуться зі справжньою бурею — тією, що змушує тікати рятувати власну шкуру навіть орлів, без жодних вагань, — упевнено пояснив Ітан.
Ітан не тиснув на Мо Фаня своєю владою чи силою, не виганяв юнака стусанами. Він просто виклав правду й показав самий кінчик айсберга — затишшя перед бурею, що от-от мала обрушитись на Єгипет. Усе виявилось до смішного просто. Самого лиш усвідомлення власної нікчемності вистачило, щоб зламати хлопця!
Цей юнак просто не знав свого місця!
А найсмішніше — хлопчисько щиро вірив, ніби такій людині, як Ітан, не місце в цьому світі. Хай би пішов та розпитав мешканців Каїра. Нехай подивиться, скільки з них благають богів, щоб Ітан прожив ще тисячу років — заради того самого миру, який панував у місті за його правління, заради розкоші, спокою й безпеки, якими насолоджуються вони самі та їхні нащадки!
— Командире, я щиро вами захоплююсь. Однак трохи муляє те, що він так і не поніс кари за свої вчинки, — очі Гангми зблиснули недобрим вогником. — Я вже намірявся звинуватити їх у зв'язках з Чорною Церквою, аби змусити замовкнути.
— Гангмо, у твоїх здібностях я не сумніваюся, а от твоя впертість щодо помсти мені зовсім не до вподоби. Забудь про це і більше не чіпай хлопця, бо накличеш на нас купу проблем, — застеріг Ітан.
— У нього такі впливові покровителі? — з цікавістю спитав генерал-майор.
— Річ не стільки в покровителях, усе значно заплутаніше. Просто викинь його з голови, він більше не наш клопіт. Не варто марнувати на нього час — зрештою, Каїр потребує саме нас, чи не так? — усміхнувся Ітан.
— Ваша правда, командире. Особисто супроводжу молоду Медузу до Храму Заходу Сонця, — кивнув Гангма.
Гангма покинув коридор, у душі досі плекаючи глибоку образу.
Невже й справді просто забути?
Хоч генерал-майор гадки не мав, чому Ітан більше не хотів зв'язуватися з тим шмаркачем на ім'я Мо Фань, сам він так легко здаватись не збирався. Провчити цього вискочня — то було питання честі!
Гангма все ще міркував, як найкраще помститись, і навіть не помітив Саєда, що саме проходив повз. Коли їхні тіні зіткнулись, щось чорне, наче примара, підкралось до нього ззаду...
На тілі Гангми вже осіла Темна Матерія. Щойно додалась нова порція, тінь за спиною раптом почала поводитись моторошно.
Поки генерал-майор виношував свій задум, з-під землі повільно піднялась Повстала Тінь. Раптом у голові Гангми промайнула та красуня, Гайді. Він вирішив відігратися саме на ній. Жоден чоловік не витримає, коли з тим, хто йому дорогий, поводяться грубо, лишаючи брудні сліди...
— Того хлопця чіпати заборонили, а от накласти лапи на ту блакитнооку красуню мені ніхто не завадить! — хижо вишкірився Гангма, смакуючи темні задуми.
Раптом тіло сіпнулось. Крижаний холод пронизав потилицю і блискавично розлився по венах, м'язах, шкірі!
Очі Гангми полізли на лоба. Темна субстанція заповнювала прожилки в його зіницях — видовище моторошне до нудоти!
Він заціпеніло обернувся, шукаючи нападника, та не побачив нічого, крім суцільної пітьми. Матерія Темряви забрала в нього зір. Ледве розрізняв перед собою власний чорний обрис — наче дивився в дзеркало, тільки відображення чорніло темніше за саму ніч. І це відображення приставило чорний кинджал просто йому до горлянки...
В'янення Темряви!
Тіло всихало, наче в жилах розлилась смертельна отрута. Життєво важливі органи, серце передусім, відмовляли одне за одним. Життя витікало з нього стрімким потоком.
— Гангмо... чого ти так дивишся на мене?
— Гангмо? Гангмо!
— Рятуйте, тут убивця! — несамовитий крик Саєда розлігся коридорами будівлі.
Гангма мертвою хваткою вчепився в сорочку Саєда. Відчував, як життя витікає з нього краплина за краплиною, і досі не міг у це повірити. Стискав Саєда щосили, свято переконаний, що саме цей маг намагається його вбити!
Саєда охопила паніка. Секунду тому Гангма проходив повз нього цілком здоровий — і от, за якусь мить, перетворився на це!
Вигляд Гангми жахав. Довкола порожніх зіниць розповзались чорні прожилки, наче павутиння. Шкіра тріскалась, а тіло випромінювало їдкий сморід, ніби вже почало гнити заживо!
Невдовзі прибіг патруль. Метались, наче мухи без голови, шукаючи вбивцю — та обшук нічого не дав.
Ніякого вбивці там і близько не було. Справжній винуватець перебував за багато кроків від місця події. Ці зелені солдати та незграбний Саєд навіть уявити собі не могли, на що здатна Диявольська Ніч — вбивати жертву, наче безтілесний привид!
Важкий стукіт чобіт розтявся коридором. На крик прибіг генерал Ітан у розкішному плащі, гаптованому білим і золотим шовком. Слідом за ним крокували четверо генерал-майорів, з якими він щойно обговорював план прийдешньої битви.
Ітан крижаним поглядом обвів Гангму, що лежав на підлозі. Обличчя ледь помітно сіпнулось.
Гангма був одним із найулюбленіших підлеглих Ітана — виконував усі ті доручення, про які краще не знати нікому. Так, маніяк, що й казати, та саме такі люди й потрібні були Ітану, щоб виграти цю війну!
Гангма, здавалось, відчув присутність начальника. З останніх сил він видихнув:
— Допо... допоможіть...
Ітан навіть не ворухнувся. Мовчки дивився на чоловіка біля своїх ніг.
В'янення Темряви... ця магія страшніша за багато Прокльонів. Жертві не лишалось жодного шансу вижити, хіба поруч виявилась би Муза чи хтось вищого рангу з Храму Парфенону!
Гангма міг звинувачувати тільки самого себе. Знав же, що той хлопчисько — Маг Тіні, а от очистити власне тіло не потурбувався, дозволивши Темній Матерії забрати своє життя без перешкод!
Досвідчений Ітан миттю розпізнав силу, що стояла за цією смертю.
Правду кажучи, смерть Гангми анітрохи не засмутила Ітана. Іншого маніяка на заміну знайти — не проблема. Але терпіти горобця, що насмілився дражнити самого орла, — це вже було занадто!
Цей шмаркач так і не втямив свого місця. Пропустив повз вуха геть усе, що йому казали!
Звідки взагалі беруться такі йолопи? Як таким узагалі вдається протриматись на цьому світі так довго, де виживає лише найсильніший?
— Схоже, сам Бог доручив мені розібратися з цим дивним створінням, що відмовляється грати за правилами! — крижаним тоном промовив Ітан.
Мо Фань багато в чому нагадував самого Ітана. Влада покладала на нього великі сподівання, попри юний вік. Ітан не чіпав хлопця, бо знав — той завдасть купу клопоту. До того ж, дивлячись на нього, мимоволі згадував себе замолоду.
Ітан вірив: засвой Мо Фань правила гри — і легко забезпечив би собі гідне місце на батьківщині. Могли б навіть попрацювати разом. Шмаркач ще й дякував би за такий цінний життєвий урок!
Та зрештою хлопець уперто обрав власний шлях — той, що йшов проти цілого світу!
Ким він себе уявив?! Героєм? Рятівником?
Розпалював війну з цілою расою заради того, щоб урятувати життя якогось дівчиська! Може, її рідня й буде йому вдячна, зате десятки тисяч мешканців Каїра проклянуть його ім'я!
Нічогісінько він не розумів. Ізіша мала цілковиту рацію — цей хлопець сам по собі суцільне лихо! Слід було за будь-яку ціну не пустити його до Єгипту взагалі. Стерти на порох одним рухом руки, поки була така змога!..
— Командире... — до Ітана підбіг капітан і, помітивши стільки свідків навколо, зашепотів щось йому на вухо.
— Оце дурня! Як вони взагалі могли погодитись на такий безглуздий план? Старий геть з глузду з'їхав?! — вилаявся Ітан не на жарт.
Своїми діями Мо Фань нажив собі найлютішого ворога, тож тепер про поблажливість годі було й думати. Подумати тільки — хлопчисько сам обрав дорогу, що веде просто в безодню... Та найбільше вразило Ітана інше: навіть Хакен погодився на план Мо Фаня. А це могло означати лише одне — старий явно взявся захищати цього шибеника!