— Інша теорія щодо Елементу Простору — це так званий просторовий вузол ретрансляції. Уявіть світ як кулю; ми живемо на її оболонці, тобто на поверхні Землі. Ця куля пронизана незліченною кількістю осей, що проходять крізь її центр. Знову ж таки, візьмемо для прикладу Миттєвий Стрибок: коли маг застосовує це закляття, воно обертає кут осі, на якій він перебуває, на певну величину. Зсув може бути крихітним, але навіть незначна зміна кута дорівнює кільком сотням кілометрів на поверхні, — продовжувала Лінлін.
— Якого біса я ніколи про таке не чув, хоча сам маг простору? — пробурчав Мо Фань.
Лінлін закотила очі, ігноруючи неосвіченого Мо Фаня, і додала:
— Центр кулі — це точка перетину всіх осей. Вона залишається незмінною повсякчас. Ця точка і називається просторовим вузлом ретрансляції, бо хоч би де ви були, якщо знайдете спосіб проникнути всередину кулі й дістатися перетину, ви опинитеся саме там!
— То виходить, Сонячний Хребет і пустельна долина Перу симетричні? — запитала Му Цін, усвідомивши дещо.
— Ні, сфера Елементу Простору і Земля — це різні речі. Якщо друга теорія правильна, це означає, що наше поточне місце на Сонячному Хребті гори Куньлунь та епіцентр шторму в пустельній долині Перу просторово симетричні. Штормовий бар'єр і завіса Білої Лави — це брами, що ведуть до просторового вузла ретрансляції. Звісно, можете уявити це так, ніби ми пройшли крізь землю і виринули на іншому боці планети за відповідними координатами. Просторовий вузол ретрансляції нагадує земне ядро, відносно якого Арктика та Антарктика перебувають у симетрії, — відповіла Лінлін.
Чжао Ман’янь повернувся до Мо Фаня зі спантеличеним виразом обличчя. Мо Фань ніяково відрізав:
— Не дивися на мене, я взагалі ні дідька не розумію з того, що вона верзе.
— Ти така обізнана! — захоплено промовила Му Цін.
— Дозвольте запитати, чи є якийсь спосіб переміститися на інший кінець осі, наприклад, до Перу? Хіба це не означає, що ми врятовані?! — наполіг Чжао Ман’янь.
— Теоретично це можливо, але доведеться знайти іншу браму. Інакше ми зможемо вийти лише через ту, в яку увійшли, — пояснила Лінлін.
За розмовою вони зайшли до руїн стародавнього міста. Мо Фань крокував вулицею, такою ж чистою, як і під час його першого візиту. Він міркував над тим, щоб оглянути статую.
— Це місце напрочуд добре збереглося! — вигукнула Му Цін.
Зовнішня частина міста лежала в руїнах, але що глибше вони просувалися, то більше здавалося, ніби стародавнє місто застигло в якомусь моменті, наче витончена юна дівчина, яка поринула в глибокий сон у іншому вимірі. Її обличчя залишалося незмінним попри плин часу...
— Усе виглядає точнісінько так само, як минулого разу. Нічого не змінилося, — озвався Чжао Ман’янь.
— Подейкують, що час у просторовому вузлі ретрансляції статичний, — додала Лінлін.
— Час статичний?
В інших очі полізли на лоба від подиву, але невдовзі Чжао Ман’янь і Мо Фань згідно закивали. Чжао Ман’янь заговорив першим:
— Тепер, коли ти про це сказала, я теж так вважаю. Це місце абсолютно таке ж, яким було під час нашого візиту два роки тому.
— Це місце є точкою перетину всіх часових осей. Плин часу відображає зміни в просторі, але тут взагалі нічого не змінюватиметься, — роз’яснила Лінлін.
Почувши пояснення Лінлін, Мо Фань і Чжао Ман’янь переконалися у цьому ще більше.
Проте виникало питання: чи справді можливо, щоб час у цьому світі стояв на місці?
Чи міг час і справді зупинитися певного дня, точнісінько як це стародавнє місто, що поринуло у вічний сон якогось пообіддя і не змінилося ані на крихту за кілька сотень років?
Просуваючись далі, Мо Фань почав упізнавати навколишні краєвиди. Він пам’ятав, що бачив фонтан і прекрасну священну статую привабливої жіночої фігури в кінці вулиці.
Однак, коли він підійшов до фонтану, його ніби струмом ударило.
— Статуя... — промовив Мо Фань, вказуючи пальцем уперед. Він надовго поринув у роздуми.
— А що з нею не так? Вона доволі гарна, — примружився Чжао Ман’янь, милуючись фігурою. Статуя не мала одягу. Голе тіло вкривала тонка вуаль, але священні форми молодої жінки все одно проглядалися крізь неї. Йому було вкрай важко відвести погляд.
— Ти впевнена, що час тут статичний? — спитав Мо Фань.
— Чому ти питаєш? — озвалася Лінлін.
— Саме тут я знайшов Рідину Часу, але тоді статуя перетворилася на пісок і розвіялася в повітрі. Якого біса зараз вона абсолютно ціла?! — Мо Фань витріщився на яскраву і реалістичну статую дівчини. Він був страшенно спантеличений, намагаючись збагнути, що тут у біса коїться!
Слова, які Чжао Ман’янь вирізав на стіні, досі були там, то як же статуя відновилася сама собою? Мо Фань чітко пам’ятав, як вона перетворилася на пил, який розвіяв вітер...
— Час повернувся назад? — пробурмотіла Лінлін, уважніше придивившись до скульптури.
— Не може бути, як взагалі можливо повернути час назад? — заперечила Му Цін.
— Хто знає? Ви всі вважаєте, що це місце ізольоване від зовнішнього світу, але, можливо, тут увесь час щось було — щось, що відновило статую, — припустив Му Бай.
Йому було важко повірити у статичність часу або можливість повернути його назад. Час не був тим, чим могла маніпулювати магія; багато їхніх предків довели, що це неможливо!
Мо Фань підійшов ближче. Він простягнув руку, щоб торкнутися статуї і перевірити, чи не відбудували її нещодавно. Проте тієї ж миті він відчув пекучий жар, що наближався з-за спини з шаленою швидкістю.
— Стережіться! — вигукнув Мо Фань і миттю обернувся. Полум'я Палаючого Заходу Сонця вибухнуло на його правому кулаці, і він вдарив ним по вогняній кулі, що летіла просто на них!
Вогняний Кулак зіткнувся зі снарядом, яким їх намагалися атакувати із засідки, і вибухнув, наче феєрверк. Полум'я злетіло в повітря, а потім линуло на будівлі, підпалюючи все довкола.
Решта, вражені до глибини душі, швидко обернулися.
На свій подив, вони побачили жінку на срібних підборах, яка стояла на одній із дерев'яних хатин. Вона була оповита синім полум'ям і байдуже дивилася на них.
— Які вражаючі рефлекси! — зневажливо пирхнула жінка.
— Му Сюймянь! — погляд Му Бая загострився.
Мо Фань також закляк від здивування, побачивши її.
Як ця жінка потрапила сюди? Біла Лава тут що, лише для прикраси?
— Ви не єдині, хто прийшов сюди підготовленим. Я вже казала раніше: ненавиджу, коли люди марнують мій час. Спершу я думала зберегти ваші життя, але оскільки ви не цінуєте моєї доброти, у мене не залишається іншого вибору, окрім як поховати вас усіх тут!