Бар на станції був напрочуд переповненим. Багато чоловіків, які приїхали сюди на заробітки здалеку, не могли встояти перед спокусою розділити важко зароблені гроші з незнайомими, але такими привітними дівчатами в барі.
Му Бай почувався вкрай некомфортно на своєму місці. У нього виникало непереборне бажання піти геть, але дівчина, що сиділа поруч, постійно намагалася зав'язати з ним розмову. Побачивши його холодний вираз обличчя, вона похмуро запитала:
— Ти що, зневажаєш таких, як я?
— Ні, зовсім ні; просто я не звик бувати в подібних закладах, — швидко пояснив Му Бай.
— Тоді чому ти не п'єш? Я вже тричі пропонувала тост. Подивись, як їм весело, — сказала дівчина з підведеними очима.
Вона була зовсім молодою, ледь за двадцять. Макіяж був дещо незграбним, злегка псуючи її доволі симпатичне личко. Му Бай більшість свого часу присвячував культивації і рідко ходив на побачення. Він абсолютно губився, коли жінка так відкрито проявляла ініціативу.
Тим часом Мо Фань і Чжао Ман'янь поводилися так, ніби були постійними клієнтами цього бару. Вони безупинно пили, грали в кості і голосно вигукували числа. Му Бай навіть не знав правил цієї гри. Він зрозумів лише одне: той, хто програє, мусить залпом випити келих пива. Пили вони з шаленою швидкістю.
У них же завтра важлива місія! Хіба вони не переймаються, що все зіпсують, якщо нап'ються? Дві дівчини, що склали їм компанію, спершу здавалися трохи сором'язливими, але вже хвилин за десять голосно реготали, обіймаючись із хлопцями. Збоку це виглядало так, ніби просто четверо мужиків п'ють пиво.
Му Бай із зусиллям намагався розслабитися, але все одно тримався на відстані від дівчини поруч. Він ретельно підбирав слова. На його полегшення, дівчина й сама зрозуміла, що Му Бай походить із вищого, міського товариства, адже його манери кардинально відрізнялися від манер тих, хто виріс у горах, як вона. Вона не могла позбутися почуття меншовартості поруч із ним. Звісно, їй і раніше траплялися такі клієнти, але більшість із них ставилися до неї як до інструмента для задоволення власних потреб. Вони просто платили і йшли, не сприймаючи її як особистість.
Раптом Мо Фань обернувся і з серйозним виглядом запитав:
— Му Баю, тільки не кажи, що ти досі цнотливий?
Дві інші дівчини пирснули сміхом, а Му Бай густо почервонів. Йому стало настільки ніяково, що він втратив дар мови.
Навіть він сам не очікував, що залишиться самотнім стільки років. Переважно це було пов'язано з тим, що після всього пережитого він втратив будь-який інтерес і бажання до сексу. Усю свою енергію він спрямував на те, щоб стати сильнішим, ніби намагаючись утекти від чогось.
Колись він зверхньо ставився до Мо Фаня, вважаючи його вульгарним і ницим. Але тепер, бачачи, як невимушено вони розважаються з жінками, він відчув легку заздрість до їхньої свободи та розкутості.
— Може, краще пройдемося? Я знаю тут одне гарне місце. У горах, звісно, не так багато цікавого, але там принаймні свіже повітря, — запропонувала хостес із підведеними очима.
— Угу, звісно, — миттєво погодився Му Бай. Йому було некомфортно в барі, адже він ніколи раніше не бував у таких закладах.
Місто Бо теж було збудоване в горах, але там рельєф був значно м'якшим, не таким крутим і порізаним, як скелі Куньлуня...
Му Бай пішов за дівчиною, поки та забирала свою сумочку, і вони вийшли з бару. Краєм ока він помітив знайоме обличчя в невеликій кабінці за фіранками. Він не зміг розгледіти людину через тьмяне освітлення. Швидше за все, цей чоловік ховався там саме для того, щоб його ніхто не впізнав.
Дівчина вивела Му Бая на околицю станції. Очевидно, вона виросла в цих краях, адже вела його гірською стежкою, про існування якої більшість людей навіть не підозрювала. Пройшовши вузькою, вкритою мохом стежиною, вони опинилися на просторій вершині гори з чудовим краєвидом. Це була дика місцевість, неторкнута забудовою чи заводами. Зробивши глибокий вдих, Му Бай відчув, як зникає ком у горлі. Повітря було прохолодним і свіжим. Здавалося, воно очищає самі легені.
— У дитинстві, коли мені було сумно, я завжди приходила сюди. Вид на долину, яскраві зорі в небі, аромат квітів і скрекіт комах допомагали забути про всі тривоги, — сказала дівчина.
— Так, тут дуже приємно, — нічний вітерець підняв чубчик Му Бая, відкривши його обличчя. Зазвичай він волів носити довгий чубчик, що ховав брови й лоб. Так він почувався захищенішим.
Дівчина зачаровано задивилася на нього. Трохи помовчавши, вона сказала:
— Ти дуже красивий.
— Красивий? Хіба так зазвичай не кажуть про дівчат? — здивувався Му Бай.
— Мм... але чоловіки теж бувають красивими, як ти — охайними та привабливими, — відповіла вона.
Му Бай усміхнувся. Комплімент припав йому до душі. Давненько ніхто не говорив про нього нічого подібного. Останніми роками всі описували його лише як похмурого та мовчазного.
— Тебе щось турбує? Чому ти завжди так супиш брови? — дівчина зробила крок уперед і ніжно провела рукою по його лобі. — Поглянь, у тебе вже зморшки з'явилися.
Му Бай відступив на крок. Він не звик до такої близькості. Йому було звично завжди бути насторожі.
Проте, помітивши розчарування на її обличчі, він поспішно перепросив:
— Вибач, це просто рефлекс...
— Тобі так важко довіряти людям? Чи тобі просто неприємно, коли до тебе торкається така дівчина, як я? — запитала вона.
— Сталося дещо... через що я втратив здатність довіряти комусь, навіть найближчим людям, — зізнався Му Бай.
— О? Можна спитати, що саме? — поцікавилася дівчина.
— Краще не треба, — похитав головою Му Бай.
— Тебе покинули близькі люди? Я звернула увагу на браслет у тебе на руці. Він дуже старомодний, але ти весь час боявся забруднити його в барі, — сказала дівчина.
— Його носила моя мама. Вона відійшла у вічність два роки тому, — відповів Му Бай.
Він рідко з кимось ділився цим, але з якоїсь причини захотів розповісти все цій дівчині. Можливо, це було через те, що вони опинилися в такому віддаленому місці, де всі були один одному чужими. Навіть якщо він і розповість, це все одно не передасть тієї скорботи, що розривала його серце.
Після Катастрофи в Стародавній Столиці Му Хе був засуджений до страти, а його матір загинула від горя. Він раптово залишився зовсім один у всьому світі. Щоразу, заплющуючи очі, він бачив закривавленy голову, що котиться сходами. Вона поверталася до нього, люто витріщалася і хрипіла: «Я ставився до тебе як до рідного сина; як ти міг мене зрадити?!»
Навіть його мати до останнього подиху відмовлялася прийняти гірку правду. Тепер він був один; йому не було куди йти, і культивація стала для нього єдиним сенсом існування, єдиним джерелом кисню.
Му Бай був упевнений, що Му Хе і є Великим Дияконом Хуцзінем, але він також знав, що цей чоловік ніколи не намагався його підставити. Інакше Му Хе не відправив би Юй Ана до Му Чжуоюня, а пожертвував би ним самим!
— Ти коли-небудь бачив справжні зорі? — спитала дівчина.
— Так, бачив, — відповів Му Бай.
— Я маю на увазі, коли зорі всіюють усе небо, ніби стиглі грона винограду, що звисають просто над головою. Я бувала в містах, але там ніколи не буває стільки зірок. Це невимовно гарно; здається, ніби ти лежиш просто серед них, — мрійливо промовила дівчина, здійнявши погляд.
Му Бай теж подивився вгору, але, на жаль, через хмари не побачив жодної зірочки. Йому було важко навіть уявити те, про що вона розповідала.
— Від твоїх друзів я чула, що ви збираєтеся в дуже небезпечне місце. Ви ж можете там навіть загинyти, — сказала вона.
— Угу, там і справді доволі небезпечно, — кивнув Му Бай.
— Тоді ти мусиш обов'язково повернутися. Кажуть, післязавтра вночі підніметься сильний вітер. Він розжене всі хмари та куряву, і небо стане кришталево чистим. Якщо прийдеш сюди ще раз, то побачиш ті самі зорі, про які я казала, — з надією в голосі сказала дівчина.
— Схоже, ти дуже добре знаєш ці місця, — зауважив Му Бай.
— Ще б пак, я ж тут виросла, — відповіла дівчина.
— То чому ти обрала таку роботу? Тебе хтось змусив? Вибач, я не хотів тебе образити, — запитав Му Бай.
— Та ні. Я просто хочу смачно їсти, жити краще і носити гарний одяг. До того ж, замість того щоб постійно остерігатися людей із брудними намірами, хіба не краще змусити їх за це платити... — з усмішкою відповіла дівчина.
Му Бай раптом не знайшов що відповісти. Він завжди вважав, що жінки, які стають ескортницями, йдуть на це від безвиході, просто щоб вижити, але, схоже, він усе занадто ускладнював. Та й аргументів проти її логіки він не знайшов.
— Мені час іти, завтра ми вирушаємо в гори, — сказав Му Бай.
— Угу, я проведу тебе. Гадки не маю, доки вони ще збираються пити. Чесно кажучи, мені набагато приємніше проводити час із такими клієнтами, як ти та твої друзі. Ви просто хочете випити і поговорити. Ми можемо обговорити місцеві плітки чи просто потеревенити про те-се, щоб згаяти час. І неважливо, чи дійде до "справжньої" справи, це залежить лише від того, наскільки ви тверезі. Нам теж хочеться відпочити. Я вже давненько не бачила, щоб сестра Лі та сестра Сан так щиро сміялися, — зізналася дівчина.
— Угу, видно, що ти вмієш підтримати розмову, — кивнув Му Бай.
— Це ж основа нашої професії... ну, звісно, усе залежить від клієнтів.
Повернувшись до їхнього місця ночівлі, Му Бай одразу ж помітив Мо Фаня та Чжао Ман'яня, які міцно спали в смердючому коридорі. Якби Му Бай не знав їх особисто, він би ніколи не повірив, що ці двоє були членами національної збірної. Яка ганьба для країни!
— О, пане Му, ви вже повернулися. Ну як там із Сяо Чжоу? — з усмішкою запитала жінка на ім'я Сестра Сан, побачивши, що Му Бай повернувся сам. Її це зовсім не здивувало.
З іншого боку, Сестра Лі глянула на Мо Фаня та Чжао Ман'яня, які хропіли як убиті, і хихикнула:
— Вони так вихвалялися, що навіть після ящика пива в них на обличчі жодної почервонілої жилки не з'явиться, а самі вирубилися, не подужавши й половини. Оскільки ви повернулися, не могли б ви відтягнути їх по кімнатах? У нас уже просто немає сил.
— О, з Сяо Чжоу все чудово, я сам про них подбаю. Ви двоє можете йти додому і відпочивати, — сказав Му Бай.
— Сяо Чжоу не дуже говірка, тож сподіваюся, вам було не надто нудно... хай там як, заходьте до нас іще! — Сестра Сан, здавалося, дуже переймалася репутацією Сяо Чжоу.
— Угу, я зрозумів, можете йти, — Му Баю кортіло якнайшвидше позбутися їх, щоб ніхто більше не бачив цього сорому. Він швидко розтягнув Мо Фаня та Чжао Ман'яня по їхніх кімнатах.
— Пане Му, ваші друзі ще не заплатили, — гукнула йому вслід Сестра Лі.
Обличчя Му Бая миттєво потемніло.
Дідько, вони не лише потягли його за собою на пошуки ескортниць, так іще й не заплатили! Ох уж ці двоє сучих синів!