Вир продовжував розростатися, завдаючи непоправної шкоди іншому світу. Два імператори всередині нього на мить зникли, перемістивши свою битву в інше місце.
Тим часом Правитель Червоних Скелетів від імені Короля Нежиті командував армією мерців.
Сердоліковий Зомбі-Правитель, Дракон Потойбічних Кісток і Туманний Фантомний Командир під проводом Колосального Зомбі також почали наступ, відтісняючи армію Потойбіччя до серйозно пошкоджених Степів Мандрівників. Важка аура смерті зависла в повітрі через густий туман мерців, що накрив землю. Сила армії нежиті зростала з кожною хвилиною бою. Лідери армії Потойбіччя, включно зі Сфінксом, Темним Фараоном Змієм та Володаркою Скорпіонів Медузою, опинилися в явно невигідному становищі.
Сфінкс довго бився з Мо Фанем. Володарка Скорпіонів Медуза отримала від нього важкі рани. Як наслідок, армія нежиті здобула абсолютну перевагу, коли ініціативу перехопили Колосальний Зомбі, Дракон Потойбічних Кісток і Туманний Фантомний Командир. Не кажучи вже про те, що море зомбі, скелетів і фантомів у середньому було сильнішим за створінь із єгипетського Потойбіччя...
Смертельне світло Великої Піраміди Гізи поступово зменшувалося, тепер обмежуючись територією в тридцять кілометрів у Степах Мандрівників. Яри, провалля, розломи та долини були вщент завалені останками, більшість із яких належала створінням Потойбіччя.
Колосальний Зомбі нарешті використав усю свою силу. Він підняв Сфінкса високо в повітря і з усієї сили вгатив ним об Піраміду.
Сфінкс не міг нічого вдіяти. Він пролетів величезну відстань і зупинився лише після того, як важко врізався в підніжжя піраміди. Його боєздатність значно впала через рани, тому йому було вкрай важко протистояти Колосальному Зомбі.
Сфінкс звівся на ноги і люто заревів на Мо Фаня. Він би нізащо не програв так легко, якби не витратив стільки енергії на цього хлопчиська!...
Правителі армії Потойбіччя були вже на межі. Єдиним, хто продовжував битися на їхньому боці, залишався їхній лідер — Осіріс.
Вони не відступлять, поки Осіріс з ними. Сфінкс міг бути полководцем армії, але Осіріс був їхньою вірою!
Вони мали перетворити останки та попіл своїх ворогів на прекрасну пустелю, але результат виявився абсолютно протилежним їхнім бажанням. Навіть Сфінкс і Темний Фараон Змій не очікували, що скуштують гіркоту поразки замість того, щоб завоювати цю східну землю після того, як нарешті знайшли спосіб сюди вторгнутися!
Чорні пориви вітру, схожі на драконів, вирвалися з гігантського виру, що продовжував рости. Енергія невідомих Елементів набула форми сотень драконів, що звивалися в небі. Вони кружляли навколо Короля Нежиті, наче покірні слуги. І раптом, перетворившись на лютих звірів, несамовито кинулися на білого Фараона!
Чорні вітряні дракони володіли нищівною силою. Один із них випадково потрапив у Степи Мандрівників і миттєво знищив величезний загін створінь Потойбіччя. Цей нестримний дракон ще довго вирував у тій місцевості після того, як розправився з ворогами. Решта армії Потойбіччя завмерла, наче статуї. Вони повністю втратили волю до подальшої боротьби.
Більше сотні чорних вітряних драконів зібралися у вирі нагорі. Вони кинулися навздогін за Фараоном. Фараон використовував свій жезл влади, щоб нейтралізувати ці жахливі пориви, водночас безперервно від них ухиляючись!
Створення чорних вітряних драконів явно вимагало від Короля Нежиті колосальних витрат енергії. Випустивши їх, Король Нежиті завмер, щоб відновити сили. Фараон нарешті впорався з драконами, отримавши можливість для контратаки.
Однак Фараон не став бити у відповідь. Натомість він кинув погляд на армію Потойбіччя, яка була змушена відступити в радіус двадцяти кілометрів від Піраміди...
Його армія вже програвала. Його жезл почав тріскатися, поки він відбивався від вітряних драконів. Але найголовніше — він не був упевнений, чи його супротивник справді виснажений і дає йому шанс для контратаки, чи це просто хитра приманка!
Хуфу бачив упевненість в очах Короля Нежиті. Він теж прожив тисячі років і був свідком неперевершеної магії цього правителя. Він не вірив, що Король Нежиті просто стоїть і намагається перевести подих...
Але його армія явно була в невигідному становищі. Якщо він не здолає стародавнього правителя Китаю, його війська просто розчавлять!
Дідько, як той дурний смертний посмів сказати йому, що Китай слабкий і вразливий? Як він наважився стверджувати, що армія Потойбіччя легко завоює їхні землі? Подумати тільки, що він зіткнувся зі стародавньою цивілізацією, яка наважилася кинути виклик його королівству, і це призвело до таких колосальних втрат. Навіть Осіріс почав перейматися через втрату такої кількості сил.
Ще двадцять кілометрів — і його мавзолей опиниться під ударом!
Нежить могла жити так довго переважно завдяки своїм мавзолеям. Фараон був певен, що в Короля Нежиті теж є розкішний палац. Якби йому вдалося захопити його, він міг би стати справжнім Богом Потойбіччя і отримати абсолютний контроль над світом мертвих... він би навіть міг кинути виклик Богу Темряви!
— У Потойбіччі може бути лише один Король! — холодним голосом заявив Хуфу Королю Нежиті.
Стародавній Король знав, що Хуфу мав на увазі не лише своє королівство нежиті, коли говорив про Потойбіччя.
Увесь світ нежиті можна було назвати Потойбіччям. Фараон керував Потойбіччям Єгипту, а Стародавній Король — Потойбіччям Китаю. Інші країни теж мали свої Потойбіччя, але вони не були варті уваги. Будь-хто з них міг би легко підкорити їх!
Стародавній Король давно втратив інтерес до завоювання та панування над іншими Потойбіччями. Минули тисячі років відтоді, як він увійшов до свого мавзолею. Його амбіції щодо світового панування померли разом із його плоттю.
Світ живих більше не належав йому. Тому, навіть маючи шанс повернути свою столицю, він вирішив розвернутися і залишитися на самоті під землею.
Проте, навіть якщо створіння, народжені для битв, втратили свою плоть, коли лунають бойові кличі і б'ють барабани війни, вони знову візьмуть до рук зброю і битимyться, доки в них ще є душі!
Вони могли втратити амбіції змагатися з живими, але Потойбіччю справді був потрібен справжній правитель, щоб наглядати за мерцями, які блукають у світі живих, не бажаючи відходити у вічність!
— Є ще багато таких, як ми, тому мені потрібно, щоб усі вони скорилися мені! — проголосив Фараон.
Об'єднання Потойбіччя було необхідним. Інакше вони ніколи не мали б шансів проти таких сутностей, як Бог Темряви, і не змогли б конкурувати з Володарем Океану.
Король Нежиті не відповів.
Хуфу потребував більше людей, які б поклонялися йому. Він жадав більшої влади, але Стародавній Король досяг цього вже дуже давно. За життя він був імператором цілої нації, незрівнянним правителем. Його Магія була настільки могутньою, що ніхто не міг з ним зрівнятися. Він був творцем Елемента Нежиті та найсильнішим майстром Елемента Землі. Навіть наймогутніші Тотемні Звірі перебували в глибокому сні на його території... Що ще йому було завойовувати?
Нічого. У світі не було нічого, що вартувало б його уваги!
Однак Хуфу мав рацію в одному. Потойбіччю потрібен правитель, і в Потойбіччі міг бути лише один Король!
Він не мав наміру змагатися з живими, але панування над світом мертвих дійсно було необхідним...
— То що, битимешся чи втечеш? — запитав Король Нежиті.
Обличчя Хуфу скривилося. Єгипетська техніка збереження трyпів явно була найкращою у світі. Він виглядав точнісінько так само, як і за життя.
Короля Нежиті це неабияк зацікавило. Йому не подобалося його нинішнє обличчя, вкрите зморшками мерця. Він хотів виглядати так, як за життя, тому техніка Хуфу його дуже зацікавила.
Хуфу кортіло вдарити у відповідь. Якби йому вдалося перемогти Стародавнього Короля, армія Потойбіччя змогла б розгромити і армію нежиті! Ситуація б кардинально змінилася, але тепер це вже не мало значення, адже це не було його головною метою.
— Я радий дізнатися, що ще один такий самий старий монстр, як і я, досі живий. Ця загадкова земля на сході... я радий, що не змарнував часу, прийшовши сюди, — проголосив Хуфу.
— То ти вирішив утекти? — холодно кинув Король Нежиті. Він був настільки прямолінійним, що Хуфу ледь не жбурнув у нього свій зламаний жезл!
— Війна завжди вимагає часу. Ця родюча земля, земля, повна героїчних духів, зрештою належатиме мені, Хуфу! — заявив Хуфу.
Король Нежиті залишився байдужим, лише зневажливо вишкірився.
Він спочатку думав, що цей Хуфу — відважний лідер, який вирішив зійтися з ним у фінальному двобої після обміну думками та переконаннями, але виявилося, що він просто планує відступити!
Хуфу викликав свою золоту колісницю і повернувся до Піраміди.
Він навмисно обернувся і подивився на Короля Нежиті.
Він хотів переконатися, чи правильний вибір він робить. Він хотів побачити, чи справді Король Нежиті був у скрутному становищі. Він хотів знати, чи виграв би битву, якби вирішив битися далі.
Але він помітив, що Король Нежиті перестав відновлювати енергію тієї ж миті, як він пішов. По спині Хуфу миттєво пробіг мороз.
Хитрий виродок і справді влаштував йому пастку. Добре, що він не клюнув!
Відступ і справді був мудрішим рішенням!
Золота колісниця піднялася на вершину Піраміди. Смертельне світло значно потьмяніло після рішення Фараона відступити. Хуфу нізащо не зізнався б своїм підданим, що відступив з власної волі. Він переконував їх, що одного дня вони обов'язково повернуться!
Армія Потойбіччя почала відходити. Вони виринули з Піраміди, наче приплив, і так само повернулися назад. Обриси величної Піраміди поступово тьмяніли, аж поки повністю не зникли.