— Нескінченні крики болю, що лунають у небі, стануть нам обрядами та музикою!
— Свіжа кров, що тече з їхніх тіл, стане нам ароматним вином!
— Кінцівки, органи і черепи, розкидані по землі, стануть нам найблагороднішим килимом!
Старечий голос лунав із піраміди. Він промовляв стародавньою єгипетською мовою, але кожен, хто його чув, чудово розумів сенс сказаного. Цей голос проникав просто в душі людей і луною відбивався в їхніх розумах. Навіть через довгий час страх, який він посіяв, нікуди не зникав!
Хто це говорив?!
Невже він використовував живих як фундамент для розкішної церемонії свого прибуття?!
Голос рознісся над безкрайньою рівниною. Зрештою він стих, але Степи Мандрівників навколо Великої Піраміди Гізи раптом закипіли життям!
Наскільки жахливим може бути видовище, коли рівнина площею понад сто квадратних кілометрів починає несамовито здригатися? З тріщин і товстого шару піску виповзали фігури, оповиті смертоносними аурами. Вони купалися у примарному світлі піраміди, що надавало їм абсолютно зловісного й моторошного вигляду!
Кількість нежиті продовжувала зростати. Чорні кільця, що оточували велетенську піраміду, безперервно розширювалися. Вони нагадували вируючі чорні припливи, що стікалися до споруди, змагаючись за почесне місце якомога ближче до неї, щоб висловити свою повагу та покірність. Їхній фанатизм переходив усі межі божевілля!
— Я обожнюю пустелю. Ідіть, розітріть кістки кожної живої істоти на цій землі в пісок, і створіть для мене пустелю!
Той самий голос пролунав знову. Старечий, владний і сповнений зневаги голос миттєво довів до божевілля кожного мерця, що прокинувся!
— Саме так, наш король любить пустелю. Цього місця недостатньо. Нам потрібно більше кісток і більше крові, і після років роботи вона нарешті перетвориться на сліпуче золото.
Земля і небо люто здригнулися. Створіння з Потойбіччя поглинули долину і почали наступ на південь!
Але найстрашнішим було те, що тріщини, яри і розломи по всій долині, утворені вагою піраміди, знову зрівнялися з землею. Нежить використовувала власні тіла, щоб їх заповнити! Їхні брудні, покручені і мерзенні тіла спліталися воєдино, поки інші просто йшли по них, розчавлюючи їхні голови і сплющуючи руки...
Це виглядало як безкрайня чорна земля, що невпинно звивалася!
Неважко було уявити, що станеться, якщо жива істота випадково туди впаде...
На горі Холодний Принц продовжував голосно реготати. Його фіолетові очі хижо виблискували, точнісінько як у створінь із Потойбіччя, керованих сильною жагою крові!
— Цей день нарешті настав! — Унас стояла трохи позаду Холодного Принца. Вона з божевільною відданістю дивилася на Велику Піраміду Гізи.
Здоровило Високий Горобець стояв збоку. Навіть будучи верховним магом, він відчував страх, бачачи, як створіння з Потойбіччя сунуть у їхньому напрямку.
— Ми точно тут у безпеці? — запитав Високий Горобець.
— Не хвилюйся, я уклав з ним угоду! — усміхнувся Холодний Принц.
— Угу, та й ми не підвели його, як Ізіша, — додала Унас.
— Підведіть голови і подивіться на це! — милостиво дозволив Холодний Принц своїм послідовникам, що стояли навколішки позаду нього.
Унас і Високий Горобець знаходилися всього за крок позаду Холодного Принца. Вони, безперечно, були його найдовіренішими підлеглими.
За кілька кроків від них стояли Сім Привидів, у порядку від помаранчевого до фіолетового.
Головний Екстрадитор, Багряний Демон, був відсутній. За звичайних обставин він нізащо не пропустив би таку церемонію. Статус Головного Екстрадитора в Чорній Церкві був не набагато нижчим за статус Червоного Кардинала.
За Сімома Привидами стояли Сині Диякони!
Кожен Синій Диякон, включно з Мо Фанем, стояв навколішки за двісті метрів від Холодного Принца. Їх було понад сотню.
Далеко не всі Сині Диякони брали участь у церемонії, хоча тут їх явно зібралося більше, ніж зазвичай буває під командуванням одного Червоного Кардинала.
Решта членів евакуювалася в безпечне місце. Якби їх тут зібралося занадто багато, вони не могли б гарантувати, що створіння з Потойбіччя зможуть стримати своє бажання накинутися на них і розірвати на шматки. Тому тут залишилися лише понад сотня Синіх Дияконів, Сім Привидів, двоє Екзархів і сам Червоний Кардинал — Холодний Принц!
Ці люди були ядром фракції Холодного Принца!
Мо Фань повільно підвів погляд. Він дивився крізь ряди Синіх Дияконів, крізь Сім Привидів, повз двох Екзархів і пильно вдивлявся у спину Холодного Принца!
На здивування Мо Фаня, Принц виявився худорлявим і мініатюрним. Якби він пройшов повз нього на вулиці у звичайний день, йому б і на думку не спало, що це Червоний Кардинал Чорної Церкви.
Мо Фань не бачив обличчя Холодного Принца, але його вразило те, наскільки молодим здавався голос Червоного Кардинала.
Невже можливо, щоб Червоний Кардинал справді був таким юним?
Непереборна присутність нежиті накрила їх, мов важка ковдра. Вони миттєво відчули задуху. Мо Фань уже бачив подібну сцену, коли небо тьмяніло, але йому все одно здавалося, що голова от-от вибухне, переживаючи це знову!
Посеред хвилі мерців, що стрімко сунула вперед, велично височіла священна піраміда, опинившись у самісінькому центрі уваги!
Неминуче сталося, але воно виявилося в сотні, в тисячі разів страшнішим, ніж він уявляв. Яким же жахливим буде видовище, коли ці створіння з Потойбіччя вторгнуться в людські міста?
А тим часом ті, хто викликав цих істот, палко святкували ідеальність своєї церемонії, надзвичайно пишаючись своєю роботою. Вони могли мати людську подобу, але вже давно втратили свою людяність. Варто було б зняти з них шкіру, і вони б виявилися бруднішими, потворнішими та гіршими за тих створінь із Потойбіччя!
Видовище нежиті, що насувалася, немов приливна хвиля, стало важким ударом для серця Мо Фаня. Раніше його переповнював смуток від усвідомлення того, що має статися. Але коли його віра в людську природу була вкотре розтоптана, усі його емоції перетворилися на незгасиму лють, що палала і ширилася в його грудях...
У нього з'явилося непереборне бажання відправити їх усіх до Пекла, бо лише там було їхнє справжнє місце!