Мо Фань залишив Лінлін та Чжао Ман'яня в Бейцзяні, а сам вирушив до Стародавньої Столиці.
Тієї ж ночі він прибув до Магічної Асоціації Башти Дзвону і знайшов Хань Цзі. Старий якраз заглибився у вивчення минулих інцидентів. Він був вельми здивований раптовим візитом Мо Фаня.
До речі, Мо Фань не бував у Стародавній Столиці з часів тієї самої Катастрофи. З того часу місто активно відбудовувалося, намагаючись повернути собі колишню велич. Тутешні люди були надзвичайно сильними духом. Вони вирішили залишитися, але все одно відчувалося, що чогось бракує. Їм знадобиться ще багато часу, щоб оговтатися від пережитого і забути про минуле.
— Щось сталося? — запитав Хань Цзі.
— Ви ж постійно відстежуєте місцезнаходження Темної Безодні, правильно? — запитав Мо Фань.
Відколи Хань Цзі дізнався, що Темна Безодня — це вхід до імператорської гробниці Стародавнього Короля, він наказав своїм людям пильно за нею стежити. Старий маг нізащо не хотів повторення тієї трагедії!
— Угу, так і є, — кивнув Хань Цзі.
— Де вона зараз? — серйозно запитав Мо Фань.
— Дай мені секунду.
Хань Цзі ненадовго вийшов і повернувся з товстезною книгою, супроводжуваний науковцем, який, вочевидь, був експертом з Елемента Простору. Хань Цзі уважно вислухав його доповідь.
— Завтра, після заходу сонця, Темна Безодня переміститься... ось сюди, — Хань Цзі вказав на карту.
Хань Цзі був єдиним, хто мав доступ до координат Темної Безодні. Він нікому не дозволяв дізнатися закономірність її переміщень, але без вагань поділився цією інформацією з Мо Фанем.
— Я збираюся навідатися туди, — сказав Мо Фань.
— Навідатися? Ти маєш на увазі спуститися в Темну Безодню? Навіщо? — стривожено запитав Хань Цзі.
— Є дещо, що я маю спитати в них особисто. Я йду. Угу, це зовсім недалеко від міста Ганьсі. Туди можна долетіти літаком, це не займе багато часу, — відповів Мо Фань.
Мо Фань не затримався в Стародавній Столиці надовго і сів на літак до міста Ганьсі. Наступне відкриття Темної Безодні мало відбутися приблизно за двісті кілометрів від міста.
Коли наступного дня Мо Фань дістався безлюдної жовтої пустки, Темна Безодня була вже там. Її темна аура слугувала зловісним знаком того, що ось-ось з'явиться король демонів. Жодна людина при здоровому глузді не наважилася б навіть наблизитися до неї.
Навколо Темної Безодні не було жодних ознак нежиті. Було вкрай незвично бачити нежить на територіях, де живуть люди. Крихітна фігура Мо Фаня повільно зникла у вході в цю непроглядну чорну піч потойбіччя, коли він ступив у цей таємничий і страхітливий світ!
Мо Фань стояв на краю Темної Безодні і глибоко дихав. Подивившись униз, він побачив саме те, чого й очікував — обличчя, спотворені ненавистю, голодом і люттю. Ці обличчя зливалися в одне ціле, поки Темна Безодня повільно оберталася, наче безкрайній океан нескінченного болю.
Мо Фань уже одного разу стрибав у Темну Безодню. Він знав, що сяйво Маленького Кулона-Вугра допоможе йому безпечно дістатися дна. Проте йому страшенно не хотілося знову переживати цей жах.
Юнак заплющив очі. Темна аура була такою ж потужною, як і завжди.
Мо Фань стрибнув у безодню і розчинився в морі нежиті...
Приземлившись у темному просторі, Мо Фань рушив стежкою все глибше. Як завжди, незліченні мерці звивалися над ним, наче повільні хмари. Трупи падали на землю, мов дощ, але ті, що приземлялися поблизу Мо Фаня, миттєво перетворювалися на калюжі кривавого місива.
Мо Фань продовжував іти вперед, аж поки не дістався білої гробниці. Імператорська усипальниця, що простояла понад кілька тисяч років, була точнісінько такою ж, як і раніше. Від одного погляду на неї по спині Мо Фаня пробіг мороз.
Ті самі моторошні очі все ще стежили за ним!
Мо Фань увійшов до коридору. Жодного опору не було. Він без перешкод дійшов до самого кінця.
Вічного Злого Лотоса там більше не було. Мо Фань без проблем увійшов до наступної зали, оскільки двері зникли.
Він просто обрав один із Дев'яти Мостів Смерті і Одного Мосту Життя. Цей міст не привів його до Простору Смерті. Натомість він вивів Мо Фаня просто до Кривавого Вівтаря, до Кривавого Трону...
Минулого разу Мо Фань не дійшов до Кривавого Вівтаря, тож бачив його вперше. Підлога була чорною і настільки гладенькою, що в ній можна було побачити власне відображення. Усе навколо потопало в темряві, наче холодна, порожня, вічна галактика...
Кривавий Вівтар повільно обертався, зависнувши в порожнечі. Проте ті, хто стояв на ньому, цього не відчували. Визначити тут напрямок було просто неможливо.
На Кривавому Троні сиділи чорні обладунки. Всередині них було порожньо, але вони зберігали певну позу, ніби всередині хтось глибоко замислився чи спав, немов статуя. І все ж, від них віяло такою аурою, що просто перехоплювало подих!
— Головний Інструктор, — промовив Мо Фань, відчуваючи, як у ньому здіймається буря емоцій.
— Ти не мій нащадок, — відповів голос Чжань Куна, хоча всередині обладунків нікого не було. Проте всередині шолома раптом спалахнули очі.
— Я, може, й не чистокровний нащадок з міста Бо, але я ваш учень! — відповів Мо Фань.
Стародавній Король промовчав.
Мо Фань знав, що "людина" в чорних обладунках — це вже не просто дикий і величний король нежиті. Він усе ще зберігав душу і пам'ять Головного Інструктора, який колись поклявся захищати місто Бо ціною власного життя.
Він вирушив на гору Тяньшань, щоб урятувати Цінь Юйер. Лише один цей вчинок доводив, що він усе ще був тим самим Чжань Куном, якого знав Мо Фань!
До того ж, Дев'ять Мостів Смерті і Один Міст Життя не привели Мо Фаня до Простору Смерті. Це означало, що Стародавній Король виявив до нього милосердя.
— Містечко в Бейцзяні було стерте з лиця землі нежиттю. Усі його жителі загинули і перетворилися на мерців... це справа рук ваших підлеглих? — прямо запитав Мо Фань.
"Людина" перед Мо Фанем була правителем Королівства Нежиті. Навіть Хань Цзі не очікував би, що Мо Фань спуститься в Темну Безодню, щоб запитати в нього, чи не він за цим стоїть!
Доля якогось маленького містечка здавалася незначною на тлі великих катастроф минулого, але для Мо Фаня це було серйозніше за будь-яке лихо...
Якщо за цим стояла нежить зі Стародавньої Столиці, це означало, що нинішній мир знову буде порушено. Мерці більше не залишатимуться у своїх гробницях, а почнуть знову вторгатися на людські території. Це також означало б, що Стародавній Король оголосив війну людству як правитель Нежиті і має намір затягнути всіх живих у безодню смерті!
Цього Мо Фань категорично не хотів бачити!
Він страшенно боявся почути від Стародавнього Короля "Так!".
Це означало б, що йому доведеться оголосити війну Стародавньому Королю, незважаючи на те, що в цій сутності все ще жила частинка людини, яку він поважав понад усе. Як жива людина, Мо Фань був би змушений битися з правителем Нежиті на смерть!
— Ні, — відповів Стародавній Король.
Мо Фань нарешті повернув свій звичний вираз обличчя і з полегшенням зітхнув.
Він боявся почути ствердну відповідь, але мусив запитати. У нього не було б іншого вибору, окрім як використати Елемент Демонізації. Насправді, навіть Мо Фань не був упевнений, що зможе здолати Стародавнього Короля, навіть із цією силою!
— Вона хоче вас бачити. Їй байдуже, ким ви стали, — сказав Мо Фань.
Цінь Юйер повернулася до власного життя, але продовжувала самотньо чекати на нього. Му Нінсюе час від часу провідувала її і розмовляла з нею, і це було видно неозброєним оком...
Обличчя Стародавнього Короля повільно проступило під порожнім шоломом. Це було обличчя Чжань Куна, але його шкіра стала сірою і настільки прозорою, що під нею було видно сплетіння вен.
Проте за мить обличчя знову зникло, залишивши лише пару холодних очей.
Згодом зникли й очі. Залишилися лише чорні обладунки, що велично сиділи на Кривавому Троні. Від них не віяло життям, але їхня присутність була такою ж непохитною і важкою, як гора!
— Головний Інструкторе... — промовив Мо Фань. Його голос злегка тремтів від емоцій.
Відповіді не було. У Кривавому Вівтарі відлунював лише голос самого Мо Фаня.
— Дякую вам за те, що багато чому мене навчили, — Мо Фань відступив на крок. Він віддав шану чорним обладункам так само, як робив це під час тренувань на Горі Снігового Піку. — Я казав Чжану Сяохоу, що в кожного в серці є хтось, хто слугує духовною опорою. Навіть у найскрутнішій ситуації ми не панікуватимемо, поки ця опора з нами, бо ця людина підтримає нас, навіть якщо впаде саме небо... Чжан Сяохоу сказав, що я для нього саме така людина. Він запитав, чи є хтось такий у мене, але я відповів, що ні...
Чорні обладунки залишалися нерухомими. Здавалося, Мо Фань розмовляв сам із собою...
Після того як усе затихло, Мо Фань із самоіронічною усмішкою продовжив:
— Насправді я йому збрехав. Дуже часто саме я тремчу від страху, усвідомлюючи власну безпорадність.