Старий повільно підвівся з сидіння. Він обережно заховав мандарини за спинку крісла і прикрив їх старою сорочкою — наче боявся, що хтось поцупить. Потім поплентався до туалету в хвості автобуса. Довго вагався, але все ж вирішив зайти — до сина їхати ще більше години.
— О, і ви тут їдете, яка зустріч! — старий одразу впізнав Чен Їн, що сиділа в останньому ряду, і привітно всміхнувся, явно радіючи нагоді поговорити. — Люди нині стали такі неввічливі. Рідко зустрінеш когось, хто поступиться місцем старому. Мандарин, що я вам дав, солодкий був? Сам виростив. Синові в дитинстві дуже подобалися — завжди везу йому, як їду до міста. — Він зітхнув. — А сам він рідко додому навідується, відколи влаштувався на роботу. Ми вже не такі близькі, як раніше. Іноді думаю: може, я йому в тягар зі своїми приїздами...
Чен Їн мовчки дивилася на нього. Вона ще раніше помітила, що старий їде в тому ж напрямку.
Він, мабуть, вирішив, що вона хоче слухати — і продовжив:
— З ногами щось стало. Більше не можу жити в горах і доглядати за садом. Лікар сказав переїжджати до міста — у горах холодно, шкідливо. Але невістка, здається, не дуже мені рада. Та й самому важко пересуватися. Боюся, що стану їм тягарем. Не хотілося б заважати...
— Я можу допомогти, якщо це вас справді турбує, — озвалася Чен Їн.
— Справді? Та будь ласка! — старий аж просвітлів.
— Якщо ви помрете прямо зараз — більше нічого не турбуватиме.
Голос її змінився — став холодним, як лезо. З нізвідки в руці матеріалізувалась гостра крижана бурулька. Вона встромила її старому просто в серце — без попередження, без вагань.
Болю той спершу не відчув. Лише холод — глибокий, пронизливий, прямо в груди. Крові не було: рана замерзла миттю.
Навіть видих перетворився на хмаринку пари. Старий дивився на жінку широко розплющеними очима.
Він думав, що вона добра. Вона допомогла йому спуститися зі сходів, і він подарував їй мандарин — на знак вдячності. Та маленька зустріч зігріла йому душу: якщо навіть чужа людина така привітна, то й синова родина не вважатиме його тягарем.
Він не міг і уявити, що ця лагідна жінка виявиться холоднокровною вбивцею.
— Ваші мандарини були огидні. Синові вони, певно, просто подобалися, бо не хотів ображати такого нікчему, як ви! — Чен Їн криво всміхнулася і відштовхнула старого.
Той повільно сповзав на підлогу, а перед очима промайнуло обличчя сина — зморщене від огиди.
Невже це правда?
Невже все було саме так?
Невже він справді нікчема?
Тіло пронизав біль, але з якоїсь причини той, що розривав серце зсередини, був нестерпнішим за той, що був від крижаної бурульки.
— АААА! — решта пасажирів, побачивши все це, закричали від жаху. — Рятуйте, вона вбила людину!
Водій різко натиснув на гальма, щоб пасажири могли вибратися, але якийсь чужий голос раптом увірвався в його свідомість — і змусив зачинити двері й продовжувати їхати.
Паніка охопила автобус миттєво. Ніхто й гадки не мав, що на борту їдуть одразу двоє холоднокровних вбивць.
— Союз Примусу нам не загроза. Вбити людину — просто, а от врятувати в десять разів важче. Перевірити, чи йдуть вони за нами по п'ятах — теж нескладно: досить почати вбивати беззахисних. Якщо вони поруч — неодмінно вилізуть, — Пастух позіхнув.
Кожен член Чорної Церкви, якого переправляли, був ниткою, що могла привести Союз Примусу до самої організації. Тому Пастух завжди використовував цей простий і надійний метод.
Убивати.
Убивати без розбору.
Що невинніша жертва — то краще.
Якщо карателі поруч — вони не витримають і втрутяться. А немає — теж не біда. Хоч повеселимось. Людей на світі стільки, що вбивай хоч від світанку до темряви — різниці не відчуєш.
— Продовжуй. Не поспішай. Нехай ті, хто нас переслідує, трохи помучаться, — сказав Пастух.
— Я так довго чекала на цей момент! — Чен Їн засміялася і повела поглядом по переляканих пасажирах, що тулилися по кутках і кричали.
Пара золотих крил рассікала небо над горами. Чжао Ман'янь тримався по той бік хребта, щоб його не помітили з автобуса.
— Всратися можна, вони там людей вбивають! — вигукнув він.
— Падлюки з Чорної Церкви! — серце Мо Фаня спалахнуло лютю.
— Що ти робиш?! — Ці Ян із Превентивного Комітету різко схопив його за руку.
— Йду рятувати людей, що ж іще! — відрізав Мо Фань.
— Якщо ми зараз засвітимося, вони зрозуміють, що ми за ними стежимо. Це стандартна тактика Чорної Церкви при переправленні важливих осіб. Якщо хочемо дістатися до верхівки — мусимо це ігнорувати. Рятування людей — обов'язок карателів, а наш — стежити. Якщо всі поводитимуться, як ти, ми ніколи не вийдемо на синіх дияконів і червоних кардиналів! — Ці Ян тримав Мо Фаня міцно, не збираючись відпускати.
Ці Ян давно полював на Чорну Церкву. Вони раз по раз водили Союз Примусу за носа — і жодного результату. Саме тому й обрали інший підхід: тільки стеження, ніякого втручання.
З такою організацією, як Чорна Церква, стандартні методи не працюють.
— Ти пропонуєш мені просто дивитися, як вони вмирають? — Мо Фань глянув на Ці Яна.
— Якщо справді хочеш вийти на червоного кардинала — доведеться змиритися з тим, що совість гризтиме. Чен Їн — синій диякон. Той, хто її переправляє, один із найкращих у Чорній Церкві — він надзвичайно сильний і має прямий вихід на верхівку. Є реальний шанс встановити особу головного перевізника, а то й самого кардинала. В автобусі п'ятнадцять осіб. Якщо це допоможе запобігти чомусь подібному до Інциденту Червоного Середземного Моря — воно того варте, — відрізав Ці Ян.
Мо Фань сидів у машині прямо за автобусом. Він глибоко вдихнув — і підвівся. Срібні Зірки спалахнули навколо нього самі собою — злилися в Зоряні Орбіти, сплелися в зоряні візерунки і розгорнулися в Зоряну Галактику.
— Боюся, я з тобою не згоден. Я не слідчий, як ти, і мені байдуже до «великої картини». Інший спосіб знайдеться завжди. А мертві не повертаються. Я не хочу нести цей тягар усе життя, — промовив він.
Поки він говорив, кількість Зірок навколо нього сягнула трьохсот сорока трьох.
Їхнє сяйво досягло межі — і розсипалося, зникаючи в повітрі.
Наступної миті Мо Фань стояв на даху автобуса.
Ці Ян дивився на його постать у потоці вітру і мовчав.
У кожного свій вибір. І не факт, що Мо Фань помиляється. Ці Ян добре знав: серце найсильнішого учасника Світового студентського турніру — це вогонь, якому не звикати горіти без меж.
— Дідько, я теж більше не можу на це дивитися. Я уб'ю цих двох покидьків! — Чжао Ман'янь знявся з місця і важко гепнувся на дах автобуса.
Удар пробив діру в даху. Мо Фань і Чжао Ман'янь разом пірнули всередину.
Автобус був великий, з широким проходом посередині. Водій досі лишався під ментальним контролем — машина набирала швидкість на трасі. Крізь пробоїну в даху хлюпонув різкий вітер, змітаючи все, що погано лежало.
— Рятуй людей, — крикнув Мо Фань Чжао Ман'яню.
— Зрозумів! — той мав чудовий захист — пасажирам із ним нічого не загрожувало.
Він миттю огорнув людей Водяним Бар'єром. Золотий Вал розітнув автобус надвоє, відрізавши пасажирів від небезпеки.
Мо Фань переконався, що всі вони в передній частині, і без вагань вдарив блискавкою.
Блискавка вдарила рівно по лінії Валу — і розрубала автобус навпіл.
Задня частина автобусу почала гальмувати, передня рвонула вперед і відірвалася.
Мо Фань лишився в задній. Він стояв на краю розрубу й холодно дивився на Пастуха і Чен Їн. При погляді на мертвого старого в грудях спалахнула темна, пекуча злість.
— Не витримали навіть після однієї жертви, — Пастух зітхнув. — Мабуть, зелений каратель... В автобусі було п'ятнадцять осіб. Якби ти не втрутився — загинули б п'ятнадцять. Тепер їх сімнадцять — разом із тобою і твоїм приятелем. — Він навіть не встав — сидів собі спокійно, поки задня частина автобуса ходила ходором.
— Перевізнику, це не каратель. Це Мо Фань! — Чен Їн впізнала його одразу.
І тут же зрозуміла: за нею справді стежили. Значить, вона вбила Су Цінцін даремно. Її особу розкрито.
— Мо Фань? А, пригадую — це ж той, що завдав Салану стільки головного болю! Кажуть, ще й найсильніший учасник Світового студентського турніру... — Пастух нарешті підвівся й уважно подивився на Мо Фаня. — Виходить, головний перевізник не збрехав. Ця робота і справді обіцяє бути цікавою.