Група продовжувала підніматися по стовбуру Священної Гігантської Фіолетової Липи. Невдовзі вони помітили, що головний стовбур розгалужується на кілька менших. Але навіть ці гілки мали неймовірну товщину, і їхнім верхівкам не було видно кінця.
— Головний стовбур розділився на п'ять гілок. Яким шляхом підемо? — запитала Лань Луо.
— Давайте по центральній, — вказав Мо Фань.
Кожен зі стовбурів мав трохи інший відтінок. Вони вирішили підніматися тим, що мав синьо-жовту поверхню.
Вітер м'яко торкався їхніх облич. Мо Фань уперше почувався так, ніби піднімається стрімкою гірською скелею, хоча насправді він просто ліз на дерево. Він глянув униз і зміг побачити всю долину Трави Юй. Вона нагадувала безмежний океан!
— Якого дідька, що це за хрінь?! — раптом заверещав Чжао Ман'янь. Просто перед ними з'явилася істота з сегментованим тілом. Вона повільно повзла по стовбуру хвилеподібними рухами.
— Схоже на гусеницю, — зауважила Чень Ї.
Створіння справді нагадувало гусеницю: із химерною головою та зеленим тілом, укритим шипами. Проте повірити в це було вкрай важко — переважно через її неймовірні розміри!
— Тут що, звірів гормонами годують?! Звідки взялася така здоздоровенна гусениця?! — не міг угамуватися Чжао Ман'янь.
— Гігантські Фіолетові Липи справді багаті на поживні речовини для інших живих істот. А ця Священна Гігантська Фіолетова Липа містить у собі просто незліченну їх кількість, — спокійно пояснила Лінлін.
— Ви впевнені, що нам варто йти далі? — тривожно запитала Лю Сяоцзя.
Хтозна, які ще жахіття чекали на них вище. Від самої думки про те, що може ховатися серед гілок, Лю Сяоцзя ставало моторошно.
— Мо Фань ще не повністю відновився. Спускатися вниз — це вірна смерть, — відповіла Лінлін.
Вони продовжували свій підйом. Тепер земля була дуже далеко внизу. Озирнувшись, вони помітили хмари, що пропливали на одному рівні з ними. Вітер був настільки сильним, що міг легко здути людину...
— Я бачу гілки! — вигукнула Гуань Сісі.
Як з'ясувалося, лізти на це дерево було куди важче, ніж підкорювати гору. Вони нарешті піднялися достатньо високо, щоб побачити перші гілки.
Ці гілки теж вражали своїми розмірами. Вони були настільки широкими, що люди могли вільно по них бігати і стрибати. Довгі гілки тягнулися вдалину в хаотичному порядку, ніби вулиці міста, що вели в невідомість.
Листя росло не надто густо, інакше сонячне світло просто не змогло б пробитися крізь нього. Сонячні промені, що проникали крізь крону, створювали заворожливе видовище в цьому напівтемному світі серед гілок.
Раптом вони почули стукіт по листю, але, придивившись, нікого не помітили.
Листя Священної Гігантської Фіолетової Липи було більшим за пальмове. Хтось такий легенький, як Лінлін, міг би навіть стрибати по ньому. Воно було достатньо міцним, щоб витримати її вагу, якби вона не намагалася пробити його навмисно.
Звук стукоту по листю тривав. Це точно не був вітер. Усі були напоготові.
Раптом пролунав химерний крик. Здавалося, він долинав десь згори або з інших гілок, що відходили від головного стовбура.
Зрештою, вони майже нічого не знали про це місце. Навіть шелест листя змушував їх нервувати. Чжао Ман'янь поглянув на Мо Фаня, який усе ще виглядав виснаженим, і сказав:
— Тобі краще пошвидше одужувати. Якщо з'явиться якийсь могутній демонічний звір, без тебе ми приречені.
Мо Фань лише скривився. Він і так робив усе можливе, щоб відновитися. Елемент зцілення Лю Сяоцзя був не таким ефективним, як магія зцілення Храму Парфенону. Якби поруч була Є Сінся, йому б вистачило всього кількох заклять для повного відновлення.
— Мені постійно здається, ніби за нами хтось стежить, — нервово мовила Лю Сяоцзя.
— Ми на чужій території. Було б дивно, якби за нами ніхто не спостерігав. Залишається сподіватися, що це не якісь дикуни, — пробурмотів Чжао Ман'янь.
Крик пролунав знову. Цього разу звук був значно ближчим. Від його пронизливості всім стало не по собі.
Листя навколо несподівано голосно зашаруділо, а слідом почулося шалене тріпотіння крил і гострі пронизливі крики. Тиша вмить змінилася оглушливим галасом!
З-під листя та гілки, якою вони йшли, виринули біло-блакитні силуети. Деякі з них закружляли в темних закутках неподалік...
— Це демонічні горобці! — вигукнула Лінлін.
— Тікайте! — скомандував Мо Фань.
Чжао Ман'янь миттю застосував закляття води та світла, щоб захистити решту групи від гострих пазурів птахів.
Проте пазурі демонічних горобців швидко залишили тріщини на світловому бар'єрі. Навіть із посиленням від Тотемної Печатки захист Чжао Ман'яня руйнувався з лякаючою швидкістю.
Якби йому потрібно було захистити лише одну людину, демонічні горобці не стали б проблемою. Але зараз йому доводилося розтягувати бар'єри на всю групу, через що вони були далеко не такими міцними, як зазвичай.
Лань Луо швидко застосувала закляття вітру, щоб прискорити всіх. Очевидно, вони вторглися на територію демонічних горобців. І ці птахи були страшенно розлючені!
— Водяна Завіса!
Чжао Ман'янь безперервно застосовував просунуті закляття. Це вимагало колосальних витрат енергії, але це був єдиний спосіб захистити групу від лютих атак демонічних горобців!
— Сюди! — гукнула Лінлін, вказуючи шлях зі спини Снігового Вовка Летючого Струмка.
Вовк стрибав між гілками та листям, просуваючись усе вище. Демонічних горобців навколо ставало менше. Схоже, вони нарешті покинули їхню територію.
Чжао Ман'янь прикривав групу, поки вони піднімалися. Незабаром демонічні горобці припинили погоню. Виявляється, вони мешкали лише на висоті від півтори до двох тисяч метрів на Священній Гігантській Фіолетовій Липі.
— Демонічні горобці — це ж рядові створіння, але тут вони значно сильніші! — помітив Мо Фань.
Демонічні горобці були досить поширеним видом. Вони швидко розмножувалися і мешкали в більшості джунглів. І хоча вони знаходилися на самісінькому дні харчового ланцюга, їхня неймовірна кількість усе одно робила їх небезпечними...
Як виявилося, висота від півтори до двох тисяч метрів була лише найнижчим рівнем Священного Гігантського Фіолетового Дерева. Демонічні горобці були лише мешканцями нижніх ярусів, але навіть вони добряче налякали групу. Вони ще ніколи не бачили настільки агресивних демонічних горобців!
— Гірські Люди, мабуть, захопили Трав'яне море і коріння. Думаю, види, що живуть на самій Священній Гігантській Фіолетовій Липі, не надто змінилися, — додала Лінлін.
— Дерево просто величезне. Якщо умовно поділити його на яруси, то навіть важко уявити, скільки їх тут узагалі. Якщо ці люті горобці — це лише найнижчий рівень, то хто ж тоді мешкає на самій верхівці? — Лань Луо підняла погляд, але кінця дерева так і не побачила.
Мо Фань і Лінлін обмінялися значущими поглядами. Священна Гігантська Фіолетова Липа явно стояла тут уже цілу вічність. Цілком можливо, що на її верхівці було гніздо самого Тотемного Звіра Яньтай!
— Не думаю, що нам варто лізти ще вище. Хіба ми не прийшли сюди, щоб розібратися з Гірськими Людьми? — боязко запитала Лю Сяоцзя.
— Вона має рацію, краще не підніматися вище. Ми ще можемо відбитися від цих демонічних горобців, але чим вище ми підемо, тим більше шансів натрапити на сильніших монстрів, — підтримала її Лінлін.
Хоч їй і було страшенно цікаво, що ховається на вершині Священної Гігантської Фіолетової Липи, зараз їм доводилося зосередитися на виживанні.
Вони знайшли дупло в стовбурі. Чжао Ман'янь встановив бар'єр, щоб ніхто не напав на них зненацька, поки вони відпочиватимуть.
Дупло було не в головному стовбурі. Але навіть гілки, що відходили від нього, були товстішими за столітні дерева. У них було чимало таких отворів. Деякі з них були сухими — ідеальне місце для перепочинку, навіть незважаючи на легкий запах крові всередині.
Чжао Ман'янь майже вичерпав свою енергію. Йому конче був потрібен відпочинок. Рани Мо Фаня теж усе ще гоїлися. Він знову почувався бадьорим, але стикнувся з тією ж проблемою, що й Чжао Ман'янь: для відновлення витраченої енергії був потрібен час!
Мо Фань уже збирався задрімати, коли раптом почув тихий шурхіт знадвору.
Він миттю розплющив очі. Вони хижо зблиснули в темряві.
Бар'єр, який захищав вхід, було прорвано без жодного звуку. Темний силует повільно заповз у дупло. Його очі оглянули присутніх, після чого його лапи потягнулися до Лань Луо...
Лань Луо була доволі тендітною. Потвора планувала схопити її і втекти!
— Сам напросився! — холодно посміхнувся Мо Фань. Його очі зблиснули, і потужна сила вдарила по хитрому Гірському Чоловіку, який намагався викрасти дівчину.
З гучним хрускотом кісток підступну потвору викинуло з дупла. Вона полетіла вниз і з розмаху гепнулася на нижню гілку, перетворившись на криваве місиво!
Звідусіль почулися огидні крики, розбудивши решту групи. Визирнувши з дупла, вони жахнулися: на гілці зібралася ціла юрба Гірських Людей. Їхні очі світилися в темряві червоним, наче зорі в нічному небі... тільки набагато страшніше!
— Якого дідька! Ці демонічні горобці що, зовсім страх втратили? Вони просто взяли і пропустили Гірських Людей через свою територію?! — вилаявся Чжао Ман'янь.
Вони спеціально пройшли через територію демонічних птахів, сподіваючись, що Гірські Люди не наважаться їх переслідувати. Вони думали, що потвори двічі подумають, перш ніж порушувати кордони іншого виду. Вони й уявити не могли, що демонічні горобці виявляться настільки жалюгідними, що просто мовчки дозволять Гірським Людям пройти!
— Час іти! — Мо Фань добре відпочив. Він одразу ж повів групу з дупла.
Він кинув погляд униз і побачив безліч чорних тіней, що снували по нижніх гілках. Вони рухалися між листям і гілками так само спритно, як мавпи. По деревах ці тварюки лазили куди швидше за магів!