Мо Фань гадки не мав, що робити з Юй Шиши. У нього не було жодних інших зачіпок, за якими можна було б піти. Блукати, мов муха без голови, не знаючи, що саме шукаєш, було страшенно дратівливо.
На щастя, враховуючи все те, що Мо Фаню довелося пережити в минулому, він усе ще міг зберігати спокій. Проте його студенти дуже хвилювалися за хворих дітей і боялися, що їхня місія може закінчитися провалом.
— Повертайтеся і відпочивайте. Від того, що ви тут стовбичите, користі не буде, — сказав Мо Фань студентам.
Була вже пізня ніч. Студенти пішли відпочивати. Було очевидно, що Міські Мисливці не спускатимуть очей з Юй Шиши, тож зайве турбуватися про неї не варто було.
Щойно Мо Фань зібрався вийти з лікарні, до нього підбігла Цао Ціньцінь. Вона схопила його за рукав і вигукнула:
— Наставнику, наставнику, Бай Хунфей отямився!
— Справді? — зрадів Мо Фань.
Він швидко попрямував до палати і побачив, що Бай Хунфей дійсно прийшов до тями. Окрім трохи блідого обличчя, він здавався цілком нормальним.
— Наставнику, вибачте, що змусив вас хвилюватися, — з винуватим виглядом сказав Бай Хунфей.
— Головне, що ти живий-здоровий. До речі, що ти бачив біля озера Цін'ї? — запитав Мо Фань.
— Безліч молі! Вона була розкидана по всій поверхні озера. Саме через неї вода й перестала текти, — миттю відповів Бай Хунфей.
— От воно що! — очі Мо Фаня зблиснули.
Міль зупиняла потік води, вкриваючи всю поверхню озера. Але коли студенти приходили перевіряти водостік, вона розліталася, тому їм здавалося, що все абсолютно нормально.
— Отже, за всім цим справді стоїть Юй Шиши. Ми будемо чергувати біля води по черзі; так Магічна Формація Циркуляції Води зможе працювати як треба! — сказав Мо Фань.
— Так! Нарешті ми зможемо відзвітувати про виконання місії!
— Мгм, молодець, Бай Хунфею!
Бай Хунфей усміхнувся, але його усмішка миттю згасла, коли він почув, що Юй Шиши заарештували.
Мо Фань вирушив у гори з рештою студентів, щоб забезпечити безперебійний потік води, і Магічна Формація Циркуляції Води декана Сяо знову запрацювала.
Цао Ціньцінь не пішла з ними. Вона залишилася в лікарні, щоб доглядати за Бай Хунфеєм.
Але Бай Хунфей не хотів, щоб Цао Ціньцінь сиділа з ним допізна. Він сказав:
— Тобі варто піти відпочити, зі мною вже все гаразд.
— Наставник попросив мене наглядати за тобою, — заперечила Цао Ціньцінь.
— Я просто заснув. Тут справді немає про що хвилюватися. Щиро кажучи, я не думаю, що Жінка-міль намагалася мені нашкодити. Інакше вона могла б просто кинути мене в лісі на поталу демонічним звірам, хіба ні? — зауважив Бай Хунфей.
— Може, й так, але всі кажуть, що вона монстр-людожер, — зітхнула дівчина.
— Тобі справді треба йти відпочивати. Я просто помедитую тут. Я ж знаю, що ти не спала з учорашнього вечора, поки ви з наставником мене шукали. Подивися на ці темні кола під своїми очима, — наполягав Бай Хунфей.
— Га? Справді? Але... але ж наставник просив наглядати... — завагалася Цао Ціньцінь.
— Усе буде добре, йди. Можеш поспати в сусідній кімнаті. Не варто просиджувати тут усю ніч, — переконував її Бай Хунфей.
— Гаразд.
Після того як Цао Ціньцінь пішла, думки Бай Хунфея знову повернулися до Юй Шиши.
Він дочекався, поки дівчина точно засне. Потім швидко переодягнувся і пізно вночі попрямував до міської ради.
Будівля посилено охоронялася. Бай Хунфей показав своє посвідчення, і Міські Мисливці не стали його зупиняти.
Попри те, що вони схопили Жінку-міль, яка стояла за всім цим, вони не просунулися в розслідуванні ані на крок. Вони сподівалися, що Бай Хунфей зможе витягнути з Юй Шиши хоч якусь інформацію.
Бай Хунфей зупинився перед Юй Шиши. Йому стало шкода її, коли він побачив її виснажене обличчя.
— Це ти, — першою озвалася Юй Шиши, побачивши хлопця.
Бай Хунфей справив на неї гарне враження. Він не був таким хитрим і брехливим, як Мо Фань. Вона приспала його лише тому, що сподівалася зберегти його відкриття в таємниці.
— Ти ж не маєш ніякого стосунку до хвороби цих дітей, правда? Інакше б я зараз із тобою не розмовляв, — щиро запитав Бай Хунфей.
Юй Шиши опустила голову і прикусила губу.
За її реакцією Бай Хунфей одразу зрозумів, що щось не так.
— Якщо ти мені довіряєш, скажи правду. Ти ж не хочеш, щоб ці бідні діти теж померли, правда? — додав він.
— Я не хочу нікому шкодити, — тихо відповіла Юй Шиши.
— Тоді скажи мені, чому вони захворіли і чому ти зупиняєш потік води? Це через те, що ця вода становить загрозу для Тунсяна та жителів міста? — запитав Бай Хунфей.
Юй Шиши підняла погляд на юнака. Вираз її очей змінився.
— Дякую. Усі підозрюють мене і називають монстром, а ти готовий довіряти мені, хоча я тебе й приспала, — сказала Юй Шиши.
— То розкажи мені правду. Не хвилюйся, я зроблю все можливе, щоб допомогти, — усміхнувся Бай Хунфей.
— Діти захворіли через воду. Біля самого джерела сидить Сердолікоголовий Павук. Його отрута має паралітичний ефект. Я бачила, як він упорскує її просто у воду. Ця отрута надзвичайно сильна. І хоча вона розбавляється водою у водостоку, вона все одно залишається небезпечною для людей. Жителі міста п'ють цю воду, і з часом їхні тіла сильно виснажуються. Діти захворіли першими, бо їхні організми слабші, — пояснила Юй Шиши.
— Хочеш сказати, що отруєні всі жителі міста, просто дорослі поки що не відчувають симптомів, бо вони міцніші? — жахнувся Бай Хунфей.
— Саме так. Цей Сердолікоголовий Павук — мій природний ворог. Я намагалася знайти спосіб його знищити, але він обплів павутинням увесь ліс. Моя міль не може пролетіти глибше. Інакше я б уже давно його позбулася... — сказала Юй Шиши.
— Виходить, що циркуляція води, яку декан Сяо спрямував до Тунсяна, лише погіршує ситуацію, ще більше отруюючи дітей і жителів! Я мушу негайно повідомити про це наставнику! — вигукнув Бай Хунфей.
Він і подумати не міг, що все настільки серйозно. Як добре, що його інтуїція підштовхнула його прийти і запитати правду в Юй Шиши. Інакше ця таємниця так і залишилася б нерозкритою.
— До речі, а чому ти не розповіла про це моєму наставнику? — раптом запитав він.
— Він не здається мені надійним. До того ж, усі ставляться до мене як до монстра, бо я Жінка-міль. Хто мені повірить? Жінки в цьому місті давно шукали нагоди мене підставити. Вони сплять і бачать, як би вигнати мене звідси. Якщо я скажу їм, що з водою щось не так, вони просто звинуватять у цьому мене, — зітхнула Юй Шиши.
— Твоя правда, я краще повідомлю декану Сяо... — сказав Бай Хунфей.
Юй Шиши похитала головою і сказала:
— Я рада, що ти мені віриш, але боюсь, вони все одно перекладуть провину на мене, поки я не знайду доказів своєї невинуватості. Крім того, я хвилююся за дітей. До того часу може бути запізно.
— Що ж мені тоді робити? — запитав Бай Хунфей.
— Йди в гори і рушай на північ. Там ти знайдеш величезний темно-червоний ліс, суцільно вкритий павутинням. Тобі треба лише розчистити павутиння, а моя міль подбає про Сердолікоголового Павука, — сказала Юй Шиши.
— Але хіба він не твій природний ворог? Багато твоєї молі загине, — зауважив Бай Хунфей.
— Іншого виходу немає. Спершу ми маємо знищити Сердолікоголового Павука, — відповіла Юй Шиши.
Серце Бай Хунфея стислося, коли він побачив рішучість на обличчі Юй Шиши:
— Ти все ще готова допомагати цьому місту, хоча ці люди ставляться до тебе з такою жорстокістю. Очевидно, ці створіння дуже дорогі для тебе.
Юй Шиши лише мовчки опустила голову.
Побачивши її реакцію, Бай Хунфей відчув спалах гніву. Чому жителі міста та Міські Мисливці звинуватили її, навіть не спробувавши розібратися в ситуації? Юй Шиши виявилася набагато милосерднішою за цих черствих і безглуздих людей.
Проте він нічого не міг із цим удіяти. Небажання зрозуміти іншого завжди було величезною проблемою для багатьох!
— І обов'язково перекрий потік води до Тунсяна! — нагадала йому Юй Шиши.
— Зрозумів... до речі, давай-но я тебе спершу розв'яжу, — сказав Бай Хунфей.
Юй Шиши похитала головою:
— Якщо ти зараз мене звільниш, усі вирішать, що я і є головна винуватиця. Тобі треба лише розірвати павутиння в лісі. Я нікуди звідси не втечу, навіть якщо люди мене ненавидять або бояться. Це мій дім, і я просто хочу його захистити.
Бай Хунфей перейнявся до неї глибоким співчуттям. Зараз він був єдиним, хто міг допомогти Юй Шиши.
— Обіцяю, я допоможу тобі.
— Дякую.
Бай Хунфей негайно вирушив у гори. Дотримуючись вказівок Юй Шиши, він заглибився в хащі.
Невдовзі він помітив зловісний темно-червоний ліс, про який вона згадувала. Щойно він ступив туди, як одразу відчув щось липке на своєму обличчі.
Він провів рукою по обличчю і зрозумів, що це було липке павутиння!
Бай Хунфей зрадів. Схоже, Юй Шиши йому не збрехала!
Зробивши ще кілька кроків, він побачив безліч блакитної молі, яка прилипла до павутиння. Зайшовши глибше, він побачив цілі скупчення молі. Більшість із них уже висохли, нагадуючи музейні експонати.
У Бай Хунфея стислося серце від цього видовища.
Цілком імовірно, що Юй Шиши намагалася прорвати павутиння силою своєї молі, але в підсумку пожертвувала величезною її кількістю.
— Виродку, присягаюся, сьогодні я тебе прикінчу! — з убивчим поглядом промовив Бай Хунфей, розчищаючи павутиння!
Міль, яка намагалася пробитися крізь ці тенета, нагадувала метеликів, що летять у вогонь. Було очевидно, що багато хто з них загине. Бай Хунфей не хотів, щоб Юй Шиши пожертвувала занадто багатьом заради цього міста. Він вирішив убити Сердолікоголового Павука власноруч.
Попри це, він не забував про прохання розчистити павутиння. Так міль зможе перекрити воду і не дати їй текти до Тунсяна.
Тим часом Мо Фань прихилився спиною до дерева, не зводячи очей з озера Цін'ї. Він глибоко замислився. Щось у цій ситуації постійно не давало йому спокою.
— Наставнику, наставнику! Бай Хунфей знову зник! — пролунав стурбований голос Цао Ціньцінь у слухавці.
— Трясця, і чого йому на місці не сидиться?! — вилаявся Мо Фань.
— Я боялася, що він знову кудись утече, тому поклала йому в рюкзак маячок. Наставнику, здається, він зараз десь глибоко в лісі. Вам варто туди навідатися, — сказала Цао Ціньцінь.
— Молодець, добре придумала. Вирушаю прямо зараз, — відповів Мо Фань.