Три вибухи пролунали одночасно, підкинувши пісок високо в повітря. Піщаний дощ, що обрушився вниз, також був украй небезпечним!
Щойно маг на ім'я Дацзянь відійшов на двісті метрів від групи, три велетенські Нічні Жахливі Псевдоморфні Демони раптово вирвалися з-під землі й оточили його. Пісок, під яким вони маскувалися, повністю зник, оголивши незліченне коріння навколо Дацзяня, що звивалося під його ногами, мов зграя зголоднілих червів!
Дацзянь стояв посеред цього жахіття абсолютно приголомшений. Він ніколи в житті не бачив нічого страшнішого!
У пастці, в яку потрапив Фейшу, ще залишалися шпарини і простір для маневру. Ґе Мін зміг би врятувати його, навіть якби того затягнуло під землю. Але Дацзянь фактично ступив просто у браму Пекла. Навіть у Ґе Міна не було жодного шансу його витягнути!
— Миттєвий... ех... — Срібне сяйво спалахнуло навколо Мо Фаня, але він скасував закляття просто під час побудови.
Зона, де опинився Дацзянь, уже кишіла корінням і гілками. Там просто не залишилося вільного місця, куди Мо Фань міг би переміститися, щоб урятувати чоловіка. На душі в Мо Фаня стало неймовірно паскудно, коли він упіймав останній погляд Дацзяня — погляд, сповнений невіри та жаху.
Упередження справді здатні вбити людину. Мо Фань із самого початку намагався уникати конфліктів із Мисливцями Золотої Битви, але зрештою все одно дійшло до такого фіналу.
— Сюди, швидше! — крикнула Му Нуцзяо. Команда миттю зосередилася.
— Там теж є псевдоморфний демон! — у паніці запротестував Сюй Піндун.
Дацзянь точно був мертвий. Пастка складалася з трьох демонів, і жоден просунутий маг не мав шансів вижити в ній. Сюй Піндуна з головою накрило почуття провини, але він не міг з цим змиритися, тому одразу ж спрямував свою ненависть на Му Нуцзяо.
Дівчина, здавалося, зовсім на це не зважала.
— Йдемо.
— Але...
— Він мертвий! Ми вже нічого не можемо зробити!
Решта команди перебралася на позицію Му Нуцзяо. Вона залишалася неушкодженою, що означало, що її зона поки що була безпечною.
Щойно група об'єдналася біля неї, пісок під ними неспокійно заворушився. Усі здригнулися, але в ту ж мить, коли їхні серця скував страх, Му Нуцзяо почала випромінювати темно-зелене світло.
Коріння псевдоморфного демона вирвалося з піску. Його гілки несамовито розмахували, намагаючись затягнути команду під землю.
Проте раптом з'явилося темно-зелене Демонічне Дерево. Його гілки сплелися з гілками та корінням псевдоморфного демона, не даючи потворі атакувати групу. Демонічне Дерево поступалося кількістю гілок, але вони були неймовірно міцними. Команда без проблем змогла рухатися далі, потрібно було лише бути обережними.
— Попереду безпечно! — Му Нуцзяо залишалася на місці. Вона керувала Демонічним Деревом, стримуючи монстра, і при цьому виглядала суворою та незворушною. Інші легко могли зрозуміти, що вона розлючена, але не втратила самовладання!
Група рушила вперед. Поки що їхній шлях був безпечним!
Невдовзі команда дісталася пункту призначення.
Більшість із них залишилися неушкодженими, але на всіх обличчях читалася пригніченість і тривога.
Му Нуцзяо та Чжан Сяохоу приєдналися до групи. З ними теж усе було гаразд, вони лише потребували невеликої обробки подряпин.
Трохи згодом Ґе Мін силоміць прорубав собі шлях крізь незліченне коріння, що блокувало йому дорогу, несучи на плечі закривавленого чоловіка. Будучи верховним магом, він був єдиним, хто міг пробитися крізь псевдоморфних демонів.
Він виглядав трохи виснаженим, але в його очах світилося полегшення. Фейшу був живий — Ґе Міну вдалося витягти його з пащі смерті.
— Яке полегшення, мені вдалося його врятувати, — Ґе Мін поклав Фейшу на землю, дозволивши цілителю команди зайнятися його ранами.
Фейшу дістав переважно фізичні травми, його життю нічого не загрожувало. З цілителем у команді він легко відновиться вже за годину.
Ґе Мін озирнувся і з усмішкою сказав:
— Чого це ви всі такі похмурі? Хіба я не зміг урятувати Фейшу? Так, ця ситуація висіла на волосині, але ж ми всі цілі, чи не так? Попереду ще довгий шлях, ми не маємо права здаватися так легко.
— Лі... лідере, Дацзянь... — тремтячим голосом вимовив Лу Фан.
— Лідере, це все провина цієї дівчинки! Вона повела нас просто на псевдоморфного демона, хоча чудово знала про його присутність. Я запідозрив недобре і попросив Дацзяня перевірити інший напрямок, але... — Сюй Піндун підвівся і люто глянув на Му Нуцзяо.
Обличчя Ґе Міна миттю потемніло.
Дацзянь мав надзвичайне почуття відповідальності. Ґе Мін покладав на нього великі надії. Може, він і не був би гарним лідером, але він був саме тією правою рукою, яку цінував би будь-який командир.
Ґе Мін навіть подумати не міг, що поки він з усіх сил намагався врятувати одного свого побратима, інший загине.
Він ні на кого не злився. Йому було просто до болю шкода втратити людину!
— Ти знала, що там є псевдоморфний демон, так? — Ґе Мін подивився на Му Нуцзяо.
Вона кивнула. Їй було огидно дивитися, як Сюй Піндун намагається перекласти провину на інших. Вона спокійно відповіла:
— Шлях, яким ми йшли, був оточений псевдоморфними демонами. Ми б у будь-якому разі натрапили на пастку, хоч би який напрямок обрали. Але на моєму шляху був лише один демон, тоді як в інших їх було декілька. Використовуючи своє Демонічне Дерево, щоб стримувати монстра, я могла гарантувати безпеку команди...
Сюй Піндун закляк від шоку!
Він витріщився на Му Нуцзяо. Його обличчя вкрилося холодним потом. У паніці він випалив:
— Чому... чому ти не сказала цього раніше?!
— А в мене був час на пояснення? Вам не варто бути такими самовпевненими. Байдуже, що ви Майстер-мисливець — у цій пустелі ми всі новачки! — холодно відрізала Му Нуцзяо.
— Старина Сюй, не треба було тобі приймати рішення за всю команду... — зітхнув Лу Фан.
Решті групи було зовсім нескладно зрозуміти, чия це провина. Вони чудово усвідомлювали, що Му Нуцзяо зробила правильний вибір, обравши найбезпечніший шлях. Саме Сюй Піндун мав нести відповідальність за смерть Дацзяня. Чоловік загинув лише через його упереджене ставлення до Му Нуцзяо!
Дізнавшись правду, Ґе Мін ще більше спохмурнів.
Він нічого не сказав і не став відчитувати групу, але це мовчання стало для команди ще гіршим катуванням.
— Відпочиньмо і підготуймося до подальшого шляху, — через якийсь час сказав Ґе Мін.
— Лідере, родина Дацзяня... Я подбаю про них... — Очі Сюй Піндуна наповнилися сльозами, що врешті покотилися його щоками. Він був переповнений почуттям провини та каяття!
— Це не твоя провина, ти не штовхав його на смерть. Він сам обрав цей шлях, — сказав Ґе Мін.
— Але ж, лідере...
— Просто надалі будь більш обачним і мисли раціонально. Усі, хто сюди прийшов, ризикують життям. Ніхто не хоче помирати, тому не дивись на інших зверхньо. Коли ти був у їхньому віці, ти навіть за межі безпечної зони боявся вийти, а в них вистачило сміливості вирушити в одне з найнебезпечніших місць у країні! У тебе немає жодного права недооцінювати їх через їхній вік! — твердо заявив Ґе Мін.
— Я... я розумію, вибачте!
У першу ж ніч у пустелі команда вже втратила людину. Вони навіть не могли забрати останки Дацзяня, тож їм нічого не залишалося, окрім як покинути його під пісками.
Вночі пустеля була неймовірно холодною, що різко контрастувало з денною спекою.
Чисте небо всіяли яскраві зорі. Мо Фань підійшов до Цзян Шаосюй. Дівчина дивилася на нічне небо, занурена у свої думки.
— Навіщо ти тут? Ти вже бачила, наскільки небезпечне це місце. Навіть я не зможу гарантувати тобі безпеку, — сказав Мо Фань.
Він хотів урятувати того мисливця на ім'я Дацзянь. На відміну від інших, той не задирав носа. На жаль, псевдоморфні демони виявилися занадто швидкими. У Мо Фаня не було жодного шансу врятувати його.
— Просто прийшла відчути атмосферу пустелі, — відповіла Цзян Шаосюй.
— Відчути атмосферу пустелі? Для тебе життя — це жарт? — пирхнув Мо Фань.
Під час подорожей по світу для тренувань національна збірна обирала відносно безпечні маршрути. Але пустеля Такла-Макан була набагато небезпечнішою. Тут навіть Майстер-мисливець міг загинути за лічені секунди!
— У мене був брат, який обожнював пригоди. Він мав якусь дивну пристрасть до стародавніх руїн. Я досі не розумію, чому гострі відчуття від ходіння по лезу ножа для когось кращі за спокійне життя з родиною в місті! — зітхнула Цзян Шаосюй.
— То ти теж прийшла по гострі відчуття? Досить наївно з твого боку... Всі люди різні. Для декого життя на межі — це як перше кохання. Захоплення, яке вони отримують від цього, приємніше за секс. Цілком очевидно, що твій брат був саме таким, але ти — ні, — сказав Мо Фань.
Цзян Шаосюй хіхікнула і штовхнула Мо Фаня ліктем:
— Можеш трохи слідкувати за словами? Я взагалі-то про сумне розповідаю.
— Якщо тобі сумно, це не означає, що ти маєш ходити з кислою міною. Ти все одно можеш жартувати і сміятися, — відповів Мо Фань.
— До речі, ти іноді нагадуєш мені мого брата, — Цзян Шаосюй відчула себе набагато краще.
— То ось чому я тобі так подобаюся...
— Я маю на увазі твою впертість лізти в небезпеку і жити на межі. Мій брат був точнісінько таким.
— А взагалі-то, я дуже ціную своє життя.
— Але ж ти можеш пожертвувати ним заради чогось більш важливого, хіба ні? — засміялася Цзян Шаосюй.
— Можливо.
— Життя і справді безцінне...
— Де саме твій брат успішно знайшов свою смерть?
— Я ще шукаю. Це має бути десь у пустелі, або, може, в іншому місці. Коли я бачила його востаннє, він казав щось про те, що знайшов руїни, пов'язані з наймогутнішим Тотемним Звіром, — розповіла Цзян Шаосюй.