— Пф, звідки взявся цей клоун? Ти справді думаєш, що влаштувавши шоу, ми повіримо, що ти справжній Салан? — Дуланк здавався досить спокійним, ніби чудово розумів справжні наміри цієї особи.
— Великий Суддя, ви натякаєте, що вона не Салан, а лише намагається відвернути нашу увагу, щоб Є Сінся могла втекти? — сказав інший Суддя.
— Саме так, як могла така хитра людина, як Салан, просто так зайти в пастку? — відповів Великий Суддя Дуланк.
Салан мав би бути дурнем, щоб з'явитися в Храмі Парфенону і ступити в магічну формацію на священній горі. Це було нічим іншим, як добровільним кроком у пастку!
Слова Дуланка звучали досить переконливо, але на превеликий подив усіх, жінка в капелюсі з мереживом раптом розреготалася. Її сміх різко різав їм слух.
— Вона і є Салан! — сказав Сун Цімін із довгим зітханням.
Сун Цімін колись був Кліриком Храму Парфенону. Він знав про минуле більше, ніж більшість присутніх. Власне кажучи, коли Пан Лай розповів йому про смерть Майстра Елементу Тіні, Ессендейла, Сун Цімін уже здогадався про справжню особистість Салана!
— Ти наважишся крапнути своєю кров'ю на цей камінь? — люто вигукнула Велика Муза Меллаура, тримаючи в руці Кривавий Камінь Кардинала.
Меллаура жбурнула Кривавий Камінь Кардинала вперед. Салан спіймала камінь і торкнулася прожилок на його поверхні...
— Верховний Понтифік має іншу половину Кривавих Каменів Кардинала, щоб контролювати сімох Червоних Кардиналів і гарантувати, що ті не зрадять Чорну Церкву. Я не могла не дивуватися, чому інша половина мого Кривавого Каменя Кардинала опинилася у ваших руках? — поцікавилася Салан, граючись із Кривавим Каменем Кардинала.
— Припини нас лякати, ми здобули його з головної штаб-квартири Чорної Церкви, пожертвувавши багатьма нашими людьми. Ти, дияволице, негайно віддай протиотруту, інакше ми тебе не відпустимо! — люто гаркнув Маг Священного Суду на ім'я Бол.
Жінка навіть не глянула на Бола. Вона повільно піднесла палець до губ і прокусила його.
Струмочок крові потік по її пальцю, а потім крапля крові впала на Кривавий Камінь Кардинала.
Кров, немов ключ, відкрила Кривавий Камінь Кардинала, який був запечатаний багато років. Руни на поверхні Кривавого Каменя Кардинала миттєво зникли, випромінюючи криваве світло, що огорнуло всю вершину гори!
Натовп був ошелешений!
Кривавий Камінь Кардинала лише слабко відреагував на кров Є Сінся, але цього було далеко не достатньо, щоб зняти печатку з Кривавого Каменя Кардинала. Жахливе червоне світло вирвалося з каменя, ніби щойно відчинилfся брама до Пекла. У повітрі завис стійкий запах смерті!
— Минуло так багато часу, — жінка дивилася на Кривавий Камінь Кардинала так, ніби мати дивилася на свою давно втрачену дитину, демонструючи дивну прихильність до каменя.
Люди незабаром помітили, що жінка тримає в руці ще один подібний камінь. Він ідеально підходив до Кривавого Каменя Кардинала. Коли вони з'єдналися, це нагадувало яскраво-червоне серце диявола. Люди ледь не задихалися, коли чули його биття!
— Це... — Судді просто втратили дар мови.
Меллаура стояла з порожнім виразом обличчя.
Жінка не лише пробудила Кривавий Камінь Кардинала, вона навіть дістала іншу його половину, яка могла бути лише в Червоного Кардинала. Коли два Криваві Камені Кардинала злилися в один, вони вивільнили неймовірно злу ауру!
Вона Пробудила Кривавий Камінь, та ще й володіла іншою його половиною!
Ця жінка була справжнім Саланом!
Кривавий Камінь Кардинала був тим доказом, який переконав усіх, що Є Сінся — це Салан, але тепер хтось інший повністю пробудив його. Це не лише доводило невинність Є Сінся, а й підтверджувало, що ця жінка була справжнім Червоним Кардиналом Чорної Церкви, тією самою, хто стояв за Святом Смерті у Стародавній Столиці — Саланом!
— Я прийшла по дві речі. По-перше, я заберу свій Кривавий Камінь, а по-друге, я заберу життя Дуланка. Розрубати Ідішу на шматки було просто спонтанним рішенням, не більше того. У мене ще багато часу, щоб звести з нею рахунки... — Салан визнала свою особистість, і навіть перебуваючи на самоті серед людей Храму Парфенону, вона, здавалося, зовсім не хвилювалася.
Людям Храму Парфенону здавалося, що їхні легені ось-ось вибухнуть, почувши її слова.
Ідіша була їхньою попередньою Богинею, джерелом віри Храму Парфенону, проте ця жінка порубала її останки на шматки. Це було гірше за вбивство, а до того ж вона ще й описала це так, ніби це була дрібниця, не варта уваги.
Просто спонтанне рішення, не більше того!
— Схопити її! — Мати Храму більше не могла цього терпіти.
Чорний Тотемний Змій з Китаю дав збройним силам Храму Парфенону дзвінкий ляпас, а тепер дії Салана повністю знищили гідність Храму Парфенону. Як Храм Парфенону міг зберегти свій авторитет, якби їм не вдалося знищити цих двох єретиків!?
— Так точно! — Семеро Лицарів Золотого Сонця, які стояли поруч із Матір'ю Храму, негайно вийшли вперед.
Ці семеро Лицарів Золотого Сонця відповідали за безпеку майбутньої Богині Храму Парфенону. Вони не вступали в бій, коли з'явився Чорний Тотемний Змій, оскільки відповідали за безпеку Матері Храму та Великої Музи.
Семеро Лицарів Золотого Сонця були зобов'язані підкорятися наказам Матері Храму, поки Богиню ще не було обрано. Зі своїми чотирма повністю розвиненими Елементами вони могли б легко знищити цілу країну!
Навіть якщо Салан була могутньою, у неї не було шансів проти сімох Лицарів Золотого Сонця.
Семеро Лицарів Золотого Сонця стрімко пішли в атаку, проте Салан не збиралася тікати. Вона несподівано розкинула руки, ніби чекала арешту. Однак усмішка на її обличчі чітко вказувала на те, що вона задумала щось інше!
Семеро Лицарів Золотого Сонця миттєво схопили Салана, але розлючена Мати Храму раптом виблювала повним ротом чорної крові просто на Велику Музу Меллауру.
Вираз обличчя Меллаури змінився, коли вона відчула запах гнилої крові.
Лицарів миттєво охопила паніка. Разом із Музами та служницями вони швидко оточили Матір Храму.
— Як... як ти це зробила? Це неможливо! — Рот Матері Храму був укритий чорною кров'ю. Вона тремтячим пальцем з недовірою вказала на Салана.
Вона була Матір'ю Храму Зали Богині. Вона володіла найсильнішою Магією Зцілення, не рахуючи самої Богині. Вона була практично невразливою до будь-яких отрут, неможливо, щоб отрута Чорної Церкви могла загрожувати їй!
— Тепер ви можете мене вбити, я не чинитиму опору, але якщо я помру тут, ваша Мати Храму піде зі мною! — спокійно сказала Салан.
— Дияволице, чого ти хочеш!? — люто гаркнула Меллаура.
Усі вважали, що лише Судді були отруєні, і їхні життя зараз перебували в руках Салана. На превеликий подив, навіть Мати Храму стала жертвою цього. Культивація Матері Храму була видатною, проте отрута її повністю проігнорувала. Навіть Магія Зцілення була проти неї безсила!
Як Салан це зробила? Невже Чорна Церква проникла й до Храму Парфенону!?
Якщо так, то вплив Чорної Церкви був просто страхітливим!
Салан не відповіла. Вона поглянула на величезного змія, який майже прорвав магічну формацію.
— Сун Цімін, ти знайомий із цією отрутою. Чому б тобі не пояснити їм? — сказала Салан.
Здавалося, Старого Бао зовсім не здивувало те, що Салан знала його ім'я. Він зітхнув і пояснив:
— Це різновид паразитичної отрути. Отрута може довго ховатися в тілі людини, а створіння, яке називають Королевою Отрути Раптової Смерті, слугує для неї тригером. Це створіння, мабуть, у неї із собою, і якщо Королева Отрути Раптової Смерті помре, отрута пошириться до серця жертви вдесятеро швидше. Від неї немає ліків, окрім Закляття Воскресіння.
Королева Отрути Раптової Смерті, яку мав Синій Диякон Фан Шаолі, була лише прототипом. Старий Бао дізнався, наскільки жахливою була Королева Отрути Раптової Смерті, після того, як провів додаткові експерименти над істотою. Спочатку Старий Бао вважав, що Чорна Церква все ще не може повністю контролювати істоту, але виявилося, що Салан уже мала Королеву Отрути Раптової Смерті, яка була набагато сильнішою.
Королева Отрути Раптової Смерті відрізнялася від тієї, на яку натрапив Мо Фань. Якщо королева помре, усі отруєні опиняться в небезпеці!
Очевидно, що Салан добре підготувалася, перш ніж наважилася з'явитися в Храмі Парфенону; люди й гадки не мали, скільки з них уже отруєно!
— Памізо, ти готова померти зі мною? — усміхнулася Салан. Здавалося, вона була досить добре знайома з Памізою. Звучало так, ніби вона розмовляє зі старою подругою.
Обличчя Матері Храму було вкрай блідим. Вона більше не могла нормально розмовляти, оскільки кров продовжувала виливатися з її горла...
Салан пильно подивилася на Памізу. Вона теж почала блювати чорною кров'ю!
З рота Салана виливалося все більше чорної крові, і її життя стрімко згасало.
І Суддя Леонард, і Мати Храму Паміза виблювали повним ротом чорної крові. Гидкий сморід рознісся в повітрі.
— Мати Храму!
— Мати Храму!
— Судде!
Музи та Маги Священного Суду миттєво запанікували, але нічого не могли вдіяти. Їм залишалося лише стояти і спостерігати.
— Зупинись... припини це... — випалила Мати Храму. Поки Салан накладала на себе руки, Мати Храму відчувала, як отрута ще швидше поширюється в її тілі!
Отрута не була невиліковною. Мати Храму вірила, що зможе зцілити себе, якщо матиме достатньо часу, але Салан погрожувала вчинити самогубство в обмін на життя Матері Храму! У Матері Храму точно не було б шансів, якби отрута почала поширюватися вдесятеро швидше!