Мо Фань міг би піти, якби захотів, але оскільки Елементам Простору та Виклику було потрібно більше часу для закріплення, а він також планував покращити свої Елементи Вогню та Блискавки, одного місяця медитації було недостатньо. До того ж, на горі було тихо, що робило її ще більш придатною для культивації в усамітненні.
Хоча Мо Фань і отримав відбиток, який подвоював базову силу його Заклять Блискавки, він не поспішав іти. Він вирішив залишитися тут ще на місяць і очистити свою магію.
Гора була закритою для всіх інших, що гарантувало національній збірній, яка посіла перше місце на турнірі, можливість спокійно культивувати тут.
Шлях культивації завжди вимагав багато часу і був нудним. Після всіх цих років Мо Фань більше не відчував потреби хизуватися своїми досягненнями перед оточуючими. Якщо людина не могла культивувати зі спокійним розумом, її досягнення напевно були б обмеженими.
Він уже випереджав інших. Якщо він працюватиме ще старанніше, це буде лише питанням часу, коли він підкорить світ!
Свято Летючих Квітів було святом священної гори Храму Парфенону, але воно якимось чином перетворилося на відомий фестиваль для всієї Греції.
Коли настав цей день, тонкі жовті пелюстки та блакитно-зелене листя на священній горі піднімалися в повітря щоразу, коли дмухав вітер із Середземного моря. Вони кружляли над вершиною і схилами священної гори, перш ніж повільно опуститися на Цитадель Афін, укриваючи будинки та вулиці, підкреслюючи неповторний шарм усього міста!
Цього дня віряни Храму Парфенону з усього світу збиралися тут. Зазвичай тиха Цитадель Афін наповнювалася галасом. Люди шикувалися в чергу ще з вечора напередодні, сподіваючись стати першими, хто увійде до Зали Віри, щоб вислухати молитви і розповісти про свої бажання...
— Попереду мене ще є люди. Я думав, що потраплю в першу тисячу, але подивіться на цю кількість людей! Черга тягнеться аж до Десяти Тисяч Сходинок... — зітхнув якийсь старий.
— Завжди є люди, які відданіші за нас. Га? Що там відбувається попереду? Здається, щось сталося... — Літня жінка стала навшпиньки, намагаючись розгледіти щось попереду.
Люди в голові черги метушилися, тоді як люди позаду заповнили весь простір, через що комусь було вкрай важко проштовхнутися крізь натовп. Люди спереду невдоволено бурчали, ніби щойно почули якусь погану новину.
— Час повертатися, священна гора сьогодні закрита!
— Закрита? Ви жартуєте? Ми ж подолали такий шлях! Ми чекаємо ще з минулої ночі, — поскаржився хтось.
— Такий наказ. Якщо вам це не подобається, можете поскаржитися Магам Віри.
— Серйозно, чому б гору раптом ні з того ні з сього закрили?
— Хто знає, можливо, сталося щось серйозне... гадаю, доведеться прийти завтра або післязавтра.
— Ходімо, час іти... о матінко, позаду нас стільки людей. Як ми маємо звідси вибратися?
Натовпу було важко пересуватися. Люди, які почули новину, намагалися піти, але все, що вони могли зробити, це просто розвернутися.
На щастя, уряд від імені Храму Парфенону взяв на себе відповідальність за підтримання порядку в натовпі. Незважаючи на величезні розміри натовпу, люди змогли повільно повернутися в місто за допомогою влади.
Однак вони досі не розуміли, чому Храм Парфенону раптово закрив гору. Свято Летючих Квітів завжди було грандіозним фестивалем. Гора могла бути закритою лише в тому разі, якби сталося щось украй серйозне. На жаль, Храм Парфенону не зробив жодних заяв, і людям залишалося лише губитися в здогадках.
Мозок Є Сінся злегка болів. Цей біль не відпускав її вже досить довго. Вона не розуміла, чому її тіло таке кволе, навіть попри те, що вона вже була магесою. Здавалося, ніби вона не може користуватися силою свого тіла, наче щойно прокинулася від глибокого сну.
Вона розплющила очі й зрозуміла, що знаходиться не в ліжку, а у своєму візку. Є Сінся нарешті згадала, що читала книгу до пізньої ночі і врешті-решт заснула у візку.
Однак вона миттєво відчула різкий запах, який остаточно розбудив її. Вона здивувалася, побачивши навколо себе людей. Вони витріщалися на неї широко розплющеними очима і виглядали досить стривоженими!
— Твої слова нас глибоко розчарували, — зітхнула Мати Храму.
— Яка жорстокість! Невже людські життя настільки нічого не варті у твоїх очах, що тобі доводиться використовувати такі методи для усунення кожного, хто заважає тобі стати Богинею? — Велика Муза Сінсія люто глянула на неї і різко відрізала.
— У її жилах тече кров демона!
Є Сінся озирнулася і виявила, що всі представники влади Храму Парфенону оточили її.
Вона була напрочуд спокійною. З якоїсь причини вона могла зберігати спокій, незважаючи на ситуацію, в якій опинилася. Це було схоже на сон, і вона ніби перетворилася на жінку, позбавлену будь-яких емоцій.
Вона опустила голову, шукаючи джерело різкого запаху.
Як вона й гадала, це був запах крові.
Її руки, рукави та сукня були заплямовані кров'ю. Знайома жінка спиралася на колесо її візка. Мертва жінка витріщалася на неї широко розплющеними очима, ніби їй було важко в щось повірити.
— Це... це я її вбила? — пробурмотіла Є Сінся.
З якоїсь причини в неї було відчуття, що саме вона вбила цю жінку, але вона не мала жодного уявлення, навіщо вона це зробила. Вона з усіх сил намагалася пригадати сцену вбивства цієї жінки.
— Невже ти й справді забула, що накоїла!? — люто сказав Гейлон.
— Паніцзя? — Є Сінся придивилася до обличчя жінки ближче. Воно явно належало Паніцзя, наймилосерднішій і найдобрішій Святій!
Є Сінся глибоко вдихнула. Їй потрібен був час, щоб зібратися з думками.
— Паніцзя пожертвувала своїм життям, щоб викрити тебе. Це також допомогло Храму Парфенону запобігти великій катастрофі!
— Якими ж катастрофічними були ці вибори...
Аша’руя також була серед натовпу, під охороною кількох Лицарів Золотого Сонця.
Аша’руя повільно підійшла ближче й уважно подивилася на Є Сінся.
Є Сінся підняла погляд і запитала:
— Це теж твоїх рук справа? Мені радіти, що ти теж вважаєш мене гідною конкуренткою?
Аша’руя похитала головою і сказала:
— Ти Є Сінся?
Є Сінся не розуміла, чому вона поставила це запитання.
Аша’руя додала:
— Ти ніколи не знала про свою іншу особистість, чи не так?
Є Сінся дивилася на Аша’рую, не розуміючи, що та хоче сказати.
— Схоже, ти справді ні про що не здогадуєшся. Твоя душа невинна, але твоя інша душа не заслуговує на прощення! — холодно заявила Аша’руя.
Мо Фань повернувся до своєї країни після двох місяців культивації в усамітненні.
Мо Фань знав, що вибори все ще тривають. Він вирушив до Пагоди Трьох Кроків в Університеті Перлини, щоб досягти другого рівня своїх Просунутих Заклять Вогню та Блискавки, оскільки його культивація значно покращилася за останні два місяці.
Він міг культивувати в Пагоді Трьох Кроків лише обмежений час. Йому успішно вдалося покращити Просунуте Закляття Вогню до другого рівня, що дозволило йому застосовувати Небесне Вогняне Поховання: Пекельне Полум'я.
Коли Мо Фань нарешті повернувся до Мисливської Агенції «Чисте Небо», він одразу ж пішов до Лінлін, щоб подивитися, наскільки вона підросла.
Лінлін, здавалося, увійшла в ранній пубертат. Вона сильно виросла, майже досягаючи плеча Мо Фаня, і її статура теж стала більш жіночною.
— Лінлін, давай знайдемо якусь роботу. Я думаю купити магічний Щит. Мій Щит Відходу в Пітьму вже зламаний. — Сила Мо Фаня останнім часом значно зросла, тому йому не терпілося її випробувати. Він вірив, що тепер може братися за завдання з величезними винагородами!
Лінлін лежала на барній стійці. Вона повільно підняла погляд.
У неї був дивний вираз обличчя. Мо Фаню було важко його описати, але здавалося, що сталося щось серйозне.
— Що таке? — запитав Мо Фань.
— Я не знаю, як тобі це сказати... моя сестра пояснить тобі, коли прийде, — відповіла Лінлін.
— З чого б ти так подумала? Тільки не кажи мені, що це твої перші місячні? ХА-ХА-ХА, ти тепер офіційно жінка, Лінлін... — Мо Фань розреготався.
Лінлін ніяк не відреагувала на жарт Мо Фаня і навіть не подивилася на нього зневажливо, як вона це зазвичай робила.
Мо Фань швидко перестав усміхатися, побачивши реакцію Лінлін. Здавалося, справді сталося щось серйозне...
— Тобі краще підготуватися до цього, — сказала Лінлін.
— Мені? — Мо Фань здригнувся.
Лен Цін прийшла, поки вони ще розмовляли.
Разом із нею були Тан'юе та Старійшина Магічного Суду Тан Чжун. Усі троє миттєво зніяковіли, побачивши Мо Фаня.
— Щось трапилося? — запитав Мо Фань.
Тан'юе кивнула і сіла поруч із Мо Фанем.
Лен Цін продовжувала мовчати.
Атмосфера була вкрай дивною. Ніхто не наважувався сказати правду.
— Ви всі так і будете мовчати? — запитав Мо Фань.
— Мо Фаню, ми справді не знаємо, як тобі це сказати. Нам теж спочатку було важко в це повірити. Це звучало дуже абсурдно, але коли нам показали докази, у нас не залишилося іншого вибору, окрім як прийняти це, — сказав Тан Чжун.
— Просто кажіть, хіба є щось у цьому світі, що може мене налякати? — зажадав Мо Фань.
— Салана спіймали, — сказала Лен Цін.
Мо Фань здригнувся.
Його першою реакцією, коли він почув новину, була думка про те, що це неможливо.
Він вірив, що Салан не з тих людей, яких так легко зловити. Жінка була настільки розумною, що вона здавалася майже не людиною!
— Де? — запитав Мо Фань.
— У Храмі Парфенону, — відповіла Лен Цін.
Мо Фань розреготався. Салан ховався в Храмі Парфенону?
Завжди казали, що найнебезпечніше місце насправді є найбезпечнішим, але як вони її знайшли?
— Хіба ти не хочеш знати, хто вона? — тихо запитала Тан'юе.
— А ким іще вона може бути? Вона Салан. Добре, що її спіймали, але мені здається, Храму Парфенону не варто було так швидко робити висновки, бо ця людина може і не бути Саланом. Ніхто не бачив її справжнього обличчя... я справді чув її голос раніше, але існують способи змінити голос людини. Навіть зовнішність можна змінити, — сказав Мо Фань.
Мо Фаня не надто схвилювала ця новина, оскільки неможливо було точно сказати, чи справді ця людина була Саланом.
— Є вагомі докази того, що це вона.
— Які докази? А, спершу скажіть мені, хто вона, — попросив Мо Фань.
Трійця миттєво замовкла. Вони перезирнулися, але ніхто не наважувався розкрити таємницю.
Поведінка цих трьох почала розважати Мо Фаня.
— Це... це Є Сінся, — нарешті зібравшись із духом, вимовив Тан Чжун.
Усмішка на обличчі Мо Фаня миттєво зникла!
Ці троє раптом відчули дику ауру від крові, що текла в жилах Мо Фаня. Його темперамент раптово став надзвичайно жахливим!