Група все ще чула завивання піщаної бурі, схоже на плач, крізь товстий піщаний бар'єр. Ніхто не знав, скільки це триватиме.
— Мо Фаню, ти з глузду з'їхав, що взяв із собою карти? Ми заблукали в пустелі, і Нань Юй теж зникла. Ми застрягли під піском, а в тебе все ще є настрій грати? — серйозно сказав Цзян Юй Мо Фаню.
— То ти впевнений, що не будеш продовжувати? — запитав Мо Фань.
— Так, — серйозно кивнув Цзян Юй, — я пас, твоя рука точно сильніша за мою.
Цзян Юй скинув карти. Хоча йому було шкода викидати високоякісний Шматок Насіння Душі, Мо Фань підняв ставку аж на пів Насіння Душі. Якби Цзян Юй продовжив, він втратив би ще більше.
Щойно Цзян Юй скинув карти, Мо Фань виграв раунд. Він швидко згріб Шматки Насіння Душі, загальною вартістю близько восьми мільйонів. Це було пів банки сухої суміші для його Маленької Полум'яної Белль!
— Гей, не забирай гроші, покажи нам свої карти.
— Король — це найбільша карта, що в мене є! — відповів Мо Фань, усміхаючись.
— Трясця!
— Дідько, я скинув пару. Мо Фаню, ти засранцю!
— До речі, здається, піщана буря слабшає.
— Тільки не смій тікати після виграшу! Роздавай карти, я збираюся відігратися!
Піщана буря справді слабшала. Враховуючи, що Нань Юй могла повернутися на свою позицію, група не стала грати ще один раунд.
Їм знадобилося чимало часу, щоб розчистити пісок, що навалився на них зверху. Вони були здивовані, побачивши, що місце, де вони перебували, перетворилося на високу піщану дюну.
— Це божевілля, висота тут раптом стала понад десять метрів, — Чжао Ман’янь оглядав місцевість. Він більше не впізнавав це місце.
Дивлячись на рельєф, що змінився до невпізнання, якби вони не наполягали на тому, щоб залишатися на одному місці, то подумали б, що піщана буря занесла їх в іншу пустелю!
Місцевість перетворилася з рівнини на горбистий ландшафт із піщаними дюнами; це було неймовірно!
Жовтий піщаний пил все ще висів у повітрі. Минуло кілька годин, перш ніж він нарешті розсіявся. Група сподівалася, що Нань Юй стоятиме десь за кілометр і подаватиме сигнал, але територія була абсолютно порожньою, без жодних ознак Нань Юй.
— Ми ж не збираємося чекати тут? — Цзян Юй був стривожений. Він глянув на піщані дюни поблизу і сказав: — Ви знаєте, якою сильною була піщана буря. Вона повністю змінила рельєф. Це місце виглядає зовсім інакше, ніж раніше. Можливо, ми не просто за кілометр від виходу, і, можливо, Нань Юй ніколи не покидала свого місця, просто ми не стоїмо там, де мали б бути.
— Це теж можливо, інакше чому ми не бачимо її, якщо вона всього за кілометр. Я не бачу її навіть у радіусі п'яти кілометрів! — сказав Чжао Ман’янь.
— Дозвольте вас запевнити, що багато команд, які зникли в пустелі, думали так само. Вони починали вважати, що безглуздо чекати на тому самому місці через таких людей, як ви. Зрештою, вони губилися ще більше. Я чула чутки про пустелю Сахара, і єдиний спосіб, як інші можуть вас знайти, — це якщо ви залишаєтеся на тому самому місці. Поки ви не рухаєтеся, ви все ще на тому самому місці, але щойно ви почнете відходити, пустеля зрештою заведе вас у Пустелю Смерті. Тоді навіть Верховні Маги не наважаться вас рятувати. Ви будете поховані під піском назавжди, — дуже серйозним голосом заявила Цзян Шаосюй.
Вони не повинні рухатися, ні на крок, поки не знатимуть, що йдуть у правильному напрямку. Інакше вони лише заглибляться в пустелю. Цзян Шаосюй не могла дозволити, щоб їхні слова вплинули на групу. Це були не жарти, адже малоймовірно, що хтось, хто заблукав у пустелі, вижив би!
— Просто почекаймо тут, ми не повинні рухатися, навіть якщо йтиме дощ, град або почнеться гроза. Ми просто втратимо наш шанс на порятунок, — сказав Мо Фань.
Цзян Шаосюй звучала надзвичайно серйозно, і в решти групи не було жодних геніальних ідей, як знайти вихід, включаючи Цзян Юя, який володів Елементом Хаосу.
Це було просто нудне, вперте очікування. Як і казала Цзян Шаосюй, якби вони почали сумніватися, то стали б жертвами пустельного лабіринту!
З дня у ніч, група чекала два дні поспіль.
Нудьга, хвилювання, безпорадність, погані думки — ці два дні здавалися надзвичайно довгими і болісними. Щоразу, коли хтось пропонував піти, Цзян Шаосюй негайно відмовляла від цього.
Оскільки запаси їжі та води почали вичерпуватися, безцільне очікування ставало неймовірно гнітючим, через що їм було все важче зберігати спокій.
Таким чином, пустельний лабіринт був уже не просто лабіринтом, а випробуванням ментальної стійкості мандрівників. Якби команда не була згуртованою, її члени, найімовірніше, досить легко зазнали б нервового зриву!
На щастя, п'ятеро людей дуже довіряли одне одному. Окрім час від часу буркотіння, вони були готові терпляче чекати.
— Скажіть, ми серйозно збираємося чекати ще? — сказав Чжао Ман’янь із перекошеним обличчям.
— Чекати! Звісно, ми будемо чекати, хіба ти не чув, що щойно сказала Цзян Шаосюй? — твердо відповів Мо Фань.
— Чи можеш ти поглянути на вершину тієї піщаної дюни, перш ніж відповідати на моє запитання? — Чжао Ман’янь вказав на піщану дюну, де повільно з'явилася тьмяна сіра фігура.
Мо Фань глянув у тому напрямку і побачив довгий загін демонічних істот, що з'явилися на піщаній дюні, перетнувши її з іншого боку. Вони почали рухатися в бік групи.
Якби це була звичайна піщана лисиця, група змогла б зберігати спокій. Проблема полягала в тому, що зграя піщаних лисиць була набагато більшою за звичайних. Вони були майже як дорослі бики!
Їхні хвости були надзвичайно довгими. Деякі тяглися по землі, коли вони рухалися, тоді як інші тримали хвости вертикально, і ті гойдалися, як пухнасті змії.
Ікла та кігті лисиць були надзвичайно гострими. З першого погляду було зрозуміло, що вони не налаштовані дружелюбно. Зелене мерехтіння в їхніх очах чітко відображало їхній голод і дикість!
— Лисиця Піщаного Страху! — Цзян Юй, експерт із демонічних істот, миттєво впізнав вид. У нього тьохнуло серце.
Зазвичай ці Лисиці Піщаного Страху були одинаками, оскільки ці сильні істоти воліли мати власні території. Однак ці лисиці рухалися зграєю, наче мігрували до нового середовища проживання. Це було досить неймовірне видовище!
Ці Лисиці Піщаного Страху зазвичай були владним видом, що вдирався на території інших видів, вимагаючи, щоб ті покинули свої домівки, але в пустелі Сахара вони були змушені триматися разом і мігрувати кудись в інше місце...
— З цими істотами складно впоратися? — запитав Мо Фань.
Лисиці Піщаного Страху прямували просто до них. Зважаючи на їхній голодний вигляд, бій був явно неминучим. Найважливіше те, що вони мусили залишатися саме там, де були!
— З ними дуже складно впоратися, — сказав Цзян Юй із перекошеним обличчям.
— Може, нам варто уникнути їх? — запропонував Чжао Ман’янь.
— Уникнути? Ми можемо легко знищити цих дрібних тварюк і заготувати трохи в'яленого лисячого м'яса, щоб поповнити наші запаси! — сказав Мо Фань.
Мо Фань був войовничим маніяком. Він відчував, що ось-ось помре від нудьги в пустелі, тому був досить зацікавлений у битві з демонічними істотами, щоб чимось зайнятися. Він міг не лише ознайомитися зі своїми закляттями, а й зібрати Обривки Душі та навіть здобути трохи рідкісних кісток, кігтів чи шкур для додаткового заробітку. Чому б йому цього не зробити?
— Готуйтеся до бою, ми не можемо дозволити собі покинути це місце! — рішуче наказала Цзян Шаосюй.
Мо Фань, Цзян Юй, Му Нінсюе і Чжао Ман’янь приготувалися, чекаючи на прибуття Лисиць Піщаного Страху.
Якби демонічні істоти були розумними, вони б уникли групи. Якщо вони хотіли бійки, то зграї демонічних істот більше не потрібно було мігрувати, оскільки це місце стане їхнім могильником!
— Ем... а їх не забагато? Чому в мене відчуття, що вони насправді не мігрують? — тихо сказав Цзян Юй через деякий час.
На піщаній дюні продовжували з'являтися нові Лисиці Піщаного Страху. Довгий загін перетворився на неймовірно довгий загін!
Ба більше, ці лисиці не наближалися до них по прямій. Вони повільно розбивалися на різні загони, розсіюючись по піщаній дюні, наче армія солдатів, що займає позиції перед війною.
— Чому в мене таке відчуття, ніби вони намагаються нас оточити? — сказав Чжао Ман’янь.
Загін Лисиць Піщаного Страху повільно розповзався по піщаних дюнах навколо групи. Їхні очі витріщалися на Мо Фаня та інших, але чомусь здавалося, що демонічні істоти не цілилися конкретно в них.
Крім того, Лисиці Піщаного Страху не поспішали атакувати. Натомість вони утримували свої позиції. Група була ще більше спантеличена. Зазвичай ці демонічні істоти кидалися на них, бачачи свою чисельну перевагу над людьми. Навряд чи вони б утримували позиції, ніби перебуваючи в патовій ситуації!
— До речі... ніхто з вас не обертався? — раптом тихо запитала Му Нінсюе.
— Обертатися? Навіщо нам оберт... трясця! — перш ніж Мо Фань встиг закінчити, він був шокований, побачивши незліченну кількість багряно-червоних фігур, розсіяних по піщаних дюнах позаду них!
Дикі Скорпіони!
Багряні Дикі Скорпіони!
Група була настільки зосереджена на величезній кількості Лисиць Піщаного Страху, що зовсім не помітила багряно-червоних отруйних скорпіонів позаду...
Ці отруйні скорпіони не прийшли здалеку. Вони виповзали з пісків, і їхня кількість постійно зростала. Вони перетворилися на армію багряних солдатів; на це видовище було жахливо дивитися!