Пальці Лінлін швидко бігали по клавіатурі ноутбука, виводячи на екран кілька розмитих зображень.
— Я все думала, чому їхні смерті здаються такими знайомими! Погляньте сюди, це інцидент з отруєнням, який маєток намагається приховати. Хіба не пам'ятаєте? Міський загін мисливців навіть приїжджав сюди розслідувати це, але Карлі легко розібралася з тим збоченим капітаном! — схвильовано сказала Лінлін.
— А до чого тут чай? — збентежено запитав Мо Фань.
— Я починаю складати шматочки мозаїки докупи. Просто дайте мені трохи часу, і я зможу дізнатися більше про цю отруту і створити антидот, щоб тимчасово пригнітити її дію, — Лінлін підвелася і попрямувала до своєї кімнати з ноутбуком.
— Куди ти? — стурбовано запитав Мо Фань.
— Я зберігаю інформацію про всі види отрут у хмарі. Сигнал повністю заблокований Чорною Церквою. Мені потрібно створити інструмент, щоб обійти блокування і завантажити потрібні дані. Це може зайняти трохи часу, — пояснила Лінлін.
— Тобі небезпечно залишатися самій, — зауважила Му Нінсюе.
— Чорна Церква зосереджена переважно на Мисливцях Золотої Битви. Їм не буде діла до нас, доки ми себе не викриємо. Навіть якщо вони дізналися, що серед гостей є Мисливці, вони не запідозрять школярку початкових класів. Вам двом краще почати діяти й знайти членів Чорної Церкви. Інакше, навіть якщо ми впораємося з отрутою, вони все одно втечуть! — сказала Лінлін.
Мо Фань і Му Нінсюе кивнули.
Вони вирішили дозволити Лінлін зайнятися отрутою, оскільки самі нічим не могли їй допомогти. Чорна Церква справді вміла використовувати всілякі дивні методи для досягнення своїх цілей. На щастя, вони взяли із собою геніальну Лінлін. Інакше їм не залишалося б нічого іншого, як чекати на порятунок.
Коли Лінлін пішла, Мо Фань штурхнув Му Нінсюе ліктем і сказав:
— А ти досить спостережлива. Я майже забув про чай.
— Це лише на мить спало мені на думку. Я ніколи не думала, що це справді так. Тепер, коли я згадую, справді здається, що всіх, хто прибув на ранчо, зустрічали в маєтку і пригощали особливим чорним чаєм. Карлі та дворецький спостерігали, як вони п'ють чай, а тим, хто не пив його вдень, покоївка приносила чай увечері, пояснюючи, що він допоможе заснути, або подавала його на сніданок. Простіше кажучи, їхній особливий чорний чай тут усюди... — сказала Му Нінсюе.
Тепер, коли Му Нінсюе згадала про це, Мо Фань пригадав, що в маєтку справді не пропонували питної води, лише цей особливий чай...
— Мабуть, є люди, які не пили чай, але, гадаю, їх одиниці. Майже всі, включно зі мною, тобою і Лінлін, були отруєні чаєм. Отрута залишається в організмі і спрацьовує лише за певних умов. Тоді жертва блює чорною кров'ю і перетворюється на ту чорну гидоту... Чорт забирай, здається, я випив мало не відро цього чаю за час нашого перебування тут! — вигукнув Мо Фань.
Му Нінсюе було навіть соромно про це згадувати. Коли Мо Фаню сказали, що цей чай — їхня фірмова страва і подається безкоштовно, він хлебтав його, як бик. Якби дія отрути залежала від випитої кількості, Мо Фань був би серед першої десятки померлих.
На щастя, кілька сотень трупів за межами маєтку свідчили про те, що більша кількість випитого чаю не обов'язково робила отруту сильнішою.
Мо Фань і Му Нінсюе не поділилися своїм відкриттям з іншими, оскільки ще не знайшли рішення. Це викликало б лише паніку.
Отрута дрімала в тілі кожного. Вони досі не знали, як її контролювати. Привертати до себе зайву увагу означало стати легкою здобиччю.
— Мо Фаню, благаю тебе... — Ґо Веньї раптом з'явилася поруч із Мо Фанем.
Мо Фань подивився на заплакану Ґо Веньї. Було очевидно, що Ґо Веньї вважала, що Ван Сюйсу потрапила у велику біду.
— Будь ласка, допоможи мені знайти її, Сюйсу — моя найкраща подруга. Якби я не порадила їй приїхати, її б тут навіть не було, бо вона готувалася до іспитів. Якщо з нею щось трапиться... — Ґо Веньї повністю звинувачувала себе.
— Я теж не знаю, де вона, це місце таке велике! — відмовив Мо Фань.
У Мо Фаня просто не було часу на пошуки зниклої людини. Чорна Церква все ще чекала за лаштунками, щоб завдати удару. Якщо вони не знайдуть ліки проти отрути, врешті-решт помруть усі, включаючи Му Нінсюе та Лінлін!
Мо Фань міг зрозуміти почуття Ґо Веньї, адже ці дві дівчини не потрапили б у цю халепу, якби він вирішив не братися за це завдання. Він мусив зберігати спокій, але час спливав. Навіть зараз він ще не знайшов жодного сліду Чорної Церкви!
— Інші не хочуть допомагати нам шукати її... лише я і Жун Шен... — продовжувала благати Ґо Веньї. Здавалося, відтоді, як Ґо Веньї вдалося подолати свій страх, вона стала надмірно покладатися на Мо Фаня.
— Ходімо, пошукаємо Ван Сюйсу, — Му Нінсюе підвелася. Мо Фань був неабияк здивований. — Ми не знайдемо жодних підказок, якщо продовжуватимемо тут сидіти, — сказала йому Му Нінсюе.
Мо Фань погодився. Замість того, щоб сидіти тут, як качки в тирі, краще оглянути все навколо й спробувати знайти зниклу Ван Сюйсу. Врятувати ще одне життя завжди краще.
— Дякую, дуже дякую! — Ґо Веньї була неймовірно зворушена.
Очі Жун Шена теж були сповнені вдячності.
Їхні однокурсники були надто налякані, щоб покинути залу. Вони не наважувалися ступити й кроку за поріг будівлі. Здавалося, нікому з них не було діла до Ван Сюйсу, але, на їхній подив, ці двоє людей, з якими вони познайомилися менш як тиждень тому, були готові ризикнути життям заради них!
— Одна порада: краще вам нікуди не йти. Якщо отрута все ще поширюється там... ви не зможете повернутися сюди.
— Так, ви чули, що сказали Мисливці Золотої Битви. Ми повинні просто залишатися всередині й чекати на допомогу. Вихід назовні лише погіршить ситуацію, — порадив Ван Бін.
Четвірка проігнорувала їхні поради й відчинила двері, щоб почати пошуки зниклої Ван Сюйсу.
Оскільки Мо Фань погодився допомогти, він, безперечно, робитиме все можливе. Зрештою, Мо Фань офіційно був Старшим Мисливцем. Він виконував багато подібних завдань, розшукуючи зниклих людей. Поки йому добре платили, він не заперечував працювати приватним детективом. Мисливець був, по суті, вдосконаленою версією приватного детектива.
— Коли ви востаннє її бачили? — серйозно запитав Мо Фань.
— У її кімнаті, після вечері, вона сказала, що погано почувається, тому залишиться у себе. Я ходила до неї і стукала у двері, але вона не відповіла. Я подумала, що вона пішла кудись із Чжао Піньлінем... Ох, Жун Шене, я не хотіла цього казати, — мовила Ґо Веньї.
— Цей засранець Чжао Піньлінь, як він посмів не приглянути за Ван Сюйсу! — Жун Шен усе ще був розлючений.
— Давайте спочатку перевіримо її кімнату. Можливо, там знайдемо якісь підказки. До речі, чому ти вирішила, що вона пішла з Чжао Піньлінем?
— Бо я ходила шукати й Чжао Піньліня теж. Його теж не було в кімнаті. Оскільки вони вже оголосили про свої стосунки, я припустила, що вони будуть разом, якщо обох немає у своїх кімнатах! — зізналася Ґо Веньї.