Дощ лив як із відра. Силуети сімох людей під дощем поступово розмивалися. Чітко чути було лише те, як Мо Фань дражнить Му Нінсюе, і, що найважливіше, Му Нінсюе справді відповідала на його жарти.
Гун Юй скреготав зубами. Він відчував, що ось-ось вибухне!
— Чого тут злитися? — сказала Цзян Шаосюй.
— Це не твоя справа! — гримнув Гун Юй.
— Тоді Му Нінсюе теж не твоя справа. Цей хлопець, Мо Фань, наважився відмовитися від свого дорогоцінного титулу і стати захисником, аби тільки залишитися з нею, а ти не наважився зробити нічого, окрім як злитися тут, — глузувала Цзян Шаосюй.
— Ти... — Гун Юй збирався заперечити, але зрозумів, що не може вимовити ані слова.
Чи наважився б він зробити те саме?
Без шансів, така думка навіть не спадала йому на думку!
Коли дідусь лаяв його, він не мав ані найменшої сміливості заперечити. Він виріс під владою старого. У нього не було сміливості сперечатися з ним, оскільки він чітко розумів, що втратить увесь свій блиск, якщо зробить це.
Але Мо Фань був іншим; він був готовий покинути команду просто так! Му Нінсюе обрала важкий шлях, але він все одно вирішив залишитися з нею!
Гун Юй не був дурним. Він розумів, що вчинок Мо Фаня зворушив би навіть крижану Му Нінсюе.
Дощ посилювався, поки група йшла вдалечінь. Лють у серці Гун Юя повільно розсіялася, змінившись почуттям безпорадності, почуттям поразки, від якого він навіть не міг знайти слів, щоб втішити себе.
— Гун Юй, чого ти боїшся? Ти представник національної збірної. Як тільки ти зробиш собі ім'я у Венеції, ти зможеш отримати будь-яку дівчину, яку захочеш, включаючи Му Нінсюе! Цей Мо Фань — просто шматок сміття. Ти легко впораєшся з ним одним помахом руки. Люди захоплюються лише сильними, і жінки так само. Му Нінсюе з тих, хто любить стояти на вершині, і ти можеш дати їй це, — втішав Гун Юя Цзу Цзімін, оскільки мав інший погляд на це питання.
У Гун Юя теж була така думка, але він знав, що Му Нінсюе зовсім не така. Він вірив, що якби віддав своє місце і залишився з нею як захисник, вона теж була б зворушена. На жаль, людиною, яка змогла це зробити, був не він!
— У цьому світі справді є хтось, як він... — прошепотіла Наньжун Ні, вдивляючись у далечінь.
— Це справжнє кохання! — Чжао Ман’янь заливався сльозами.
Він завжди вважал себе досвідченим у флірті з дівчатами. Він був майстром усіх технік, коли справа доходила до зваблення дам, але це було ніщо порівняно з рішенням Мо Фаня!
Зрештою, він ніколи не зміг би зробити те, що зробив Мо Фань!
Холодний дощ усе ще лив в аеропорту. Літак рухався злітною смугою. Му Нінсюе сиділа біля вікна, але її думки, здавалося, блукали деінде.
Само собою зрозуміло, що людиною, яка сиділа позаду неї, був не хто інший, як Мо Фань. Навіть якщо місце йому не належало, він безсоромно помінявся місцями з людиною, яка мала сидіти поруч із нею. Вона була занадто добре знайома з цим ідіотом.
Правда полягала в тому, що Му Нінсюе ще не оговталася від шоку. Вона ніколи не думала, що Мо Фань відмовиться від свого місця.
— Ти зворушена? — запитав Мо Фань, присунувшись ближче і штовхнувши Му Нінсюе.
— Зовсім ні, — сказала Му Нінсюе.
— Але твоє серце думає інакше, як завжди! — усміхнувся Мо Фань.
— Тобі справді не варто було цього робити. Крім того, тобі краще триматися від мене подалі, інакше ти тільки наживеш собі неприємностей, — серйозно сказала Му Нінсюе.
— Знаєш що? У людей, які покладаються виключно на себе, як я, є перевага: нам не потрібно діяти відповідно до бажань інших людей. До того ж, якщо якийсь засранець наважиться сказати, що ти з Чорної Церкви, я заб'ю його до смерті своїм черевиком! Купка самовпевнених людей, які поводяться так, ніби особисто стикалися з Чорною Церквою раніше! — вилаявся Мо Фань.
— А як щодо сімей жертв? — запитала Му Нінсюе.
— О, це залагодити ще простіше.
— Чому? — Му Нінсюе не могла вловити хід думок Мо Фаня.
— Тому що вони точно впізнають мене, — відповів Мо Фань.
— Ти говориш так, ніби ти людина, яка врятувала Стародавню Столицю. Забудь... зрештою, вороття немає, — Му Нінсюе вже знала, якими є її цілі. Почуватися розгубленим у важкі часи було страшніше!
— Я серйозно, поїдь зі мною до Стародавньої Столиці, якщо матимеш нагоду. Ти побачиш, що люди ставитимуться до мене як до рідного сина... е-е, як до героя!
— Яке це має відношення до мене? — Му Нінсюе ніколи б не повірила Мо Фаню. Вона просто вирішила, що Мо Фань дражнить її. Вона справді цінувала те, що Мо Фань піднімав настрій, враховуючи важкі часи, які вона переживала.
— Ти моя перша дружина.
— ...
Власне кажучи, якби Мо Фань упустив слово «перша», вона була б більше зворушена і більш схильна довіряти йому.
Вона ніколи не бачила нікого настільки безсоромного, як він!
З іншого боку, не те щоб Мо Фань не був розсудливим, просто він не хотів нікому брехати.
Чайник зеленого чаю, дві чашки й бамбуковий гай...
Задній двір Союзу Примусу Ліньїнь завжди мав відчуття миру та спокою, що відокремлювало його від галасливого міста.
Людиною, що заварювала чай, був Тан Чжун. Він наповнив чашки чаєм на сімдесят відсотків. У чаї відображалося чорне волосся і вуса чоловіка, що пив напій. У нього було постаріле, але гарне обличчя.
— Говорячи про Мо Фаня, мені цікаво. Фен Лі відомий своєю непоступливістю. Як ти переконав його дозволити Мо Фаню приєднатися до команди? — усміхнувся Тан Чжун.
— Будь ласка, не згадуй про це, у мене серце болить, коли я про це думаю, — сказав чоловік із чорними вусами.
— Б'юсь об заклад, це щось значне, якщо його втрата змушує твоє серце боліти? — Тан Чжун підняв брови. Він був настільки заінтригований, що забув, що наливає чай.
— Хіба ні? Я навіть до своєї доньки не був таким добрим, щоб віддати цю річ, не кліпнувши оком... Сподіваюся, цей хлопець мене не підведе. Давай насолоджуватися чаєм, я не хочу зараз про це говорити, я просто хочу насолодитися своїм чаєм, — сказав чоловік із чорними вусами.
Тан Чжун хотів поставити більше запитань, але його телефон почав пищати. Хтось надіслав йому повідомлення.
Тан Чжун глянув на екран. На його обличчі миттєво з'явився невимовний вираз. Це була суміш подиву, розгубленості, несподіванки та ніяковості!
— Що таке, сталося щось серйозне? — запитав чоловік із чорними вусами.
— Е-е... ну... Мо Фань покинув команду, — дивним тоном сказав Тан Чжун.
— Бляха, хто насмілився вигнати його? Скажи Фен Лі та тим чотирьом радникам прийти до мене, негайно! — чоловік підхопився на ноги.
— Він покинув команду сам.
Чоловік миттєво втратив дар мови.
— Що саме ти їм дав? — знову запитав Тан Чжун.
Обличчя чоловіка вже сіпалося!
— Ти хочеш побачити його зараз? — запитав Тан Чжун.
— Не треба, — чоловік із чорними вусами глибоко вдихнув, перш ніж вичавити слова крізь зуби. — Боюсь, що я розірву його на шматки!