— Прокляття втоплення? — Нань Жунні подивилася на Му Нінсюе з переляканим виразом обличчя.
Зі слів Му Нінсюе, прокляття втоплення існувало в Східній Морській Фортеці вже досить давно. Таких випадків було чимало, але оскільки місто стояло просто на морському полі бою, загибель людей зазвичай списували на демонічних істот. Жертви не виявляли жодних симптомів перед смертю й не залишали жодних зачіпок після себе. Через це ніхто так і не зміг пояснити справжню причину прокляття втоплення.
— Звучить моторошно, — визнала Цзян Шаосюй.
— Той стажер також сказав мені, що їхня група вже робила розтин одного з тіл, але не знайшла жодних підказок. Проте невдовзі після цього один із членів групи сам загинув від прокляття втоплення… Найжахливіше в тому, що прокляття взагалі не подає ніяких сигналів, ніби обирає жертв у Східній Морській Фортеці випадково, — розповіла Му Нінсюе.
— Навіть якщо це якась дивна хвороба, у неї має бути причина. Як може не бути жодних слідів? — запитала Нань Жунні.
Му Нінсюе похитала головою. Вона намагалася розпитати людей і зібрати інформацію про прокляття втоплення, але все, що вона змогла з’ясувати — що не було жодного сліду чи натяку на нього.
— Дивно. Невже японці зовсім не бояться? Якби таке сталося в нас, люди б уже збожеволіли, — сказала Цзян Шаосюй.
— Ми ж у Східній Морській Фортеці. Тут під час кожного припливу гине безліч людей від лап демонічних істот. У порівнянні з цим прокляття втоплення трапляється не так уже й часто…
— Але ж люди все одно помирають. Як можна ігнорувати це лише тому, що жертв від нього менше? А якщо це виявиться якоюсь епідемією? — серйозним тоном заперечив Цзян Юй. — Хтось пам’ятає чуму в Ханчжоу? Спочатку всі думали, що нічого страшного, а потім люди почали масово гинути, і лише тоді з’ясувалося, що за всім стояв Срібний Володар Неба із західних гір!
— Але ж оборона Ханчжоу була досить міцною. Навіть зграя демонічних істот не змогла б завдати місту серйозної шкоди. І, здається, розв’язання проблеми знайшли доволі швидко. Я чув, що якийсь молодий чоловік знайшов ліки, здається, його звали Ван Сяоцзюнь чи якось так… — озвався Чжоу Сюй.
— Ти серйозно думаєш, що все було так просто? — холодно відрізав Цзян Юй і продовжив: — Срібний Володар Неба — це древній пращур Небесних Орлів. Тоді ціла армія Небесних Орлів підняла бунт. На щастя, генерал, який командував військами, рішуче наказав знищити їх у найкоротші строки… На Небесних Орлів витратили мільйони, але зрештою всі вони загинули від рук власних вершників. Ти навіть уявлення не маєш, наскільки це було жорстоко!
— Ти не жартуєш? — у всіх розширилися очі. Про таке в новинах не згадували.
— Багато інцидентів просто не потрапляють у ЗМІ. А ви знаєте, що ту чуму насправді спричинив один радник, який виготовляв фальшиві кров’яні сироватки? — додав Цзян Юй.
— Чорт, серйозно?
— Фальшиві сироватки? Невже він справді на таке наважився? Це взагалі можливо?
Цзян Юй холодно хмикнув, побачивши їхню реакцію:
— Епідемія набагато страшніша за будь-яке прокляття. Прокляття зазвичай впливає лише на одну істоту, а епідемія здатна знищити цілу спільноту. На мій погляд, японському урядові варто звернути на це значно більше уваги. Коли це переросте в справжню чуму, буде вже запізно щось робити!
Му Нінсюе кивнула. Вона власними очима бачила, що сталося з тією жінкою, яка ще хвилину тому виглядала цілком живою. Найстрашніше ж було те, як та жінка, немов божевільна, кинулася до океану перед самою смертю.
— Узагалі-то це не наша справа. Навіщо про це так перейматися, якщо навіть японський уряд не реагує? — висловив іншу думку Гун Юй.
— Є хвороби, які ми просто не здатні пояснити. Можливо, ті люди були психологічно виснажені через постійні бої з морськими монстрами, прийняли якісь препарати й кинулися в море, щоб накласти на себе руки, — погодився з ним Лі Кайфен, вважаючи все це надуманим.
— Краще зосередьмося на завтрашньому дні. Я вже розпитала у фортеці. Цього разу відплив був значно далі, а це означає, що завтрашній приплив буде надзвичайно сильним. Нам потрібно поповнити енергію у спорядження й переконатися, що все готове до бою. Також обов’язково запасіться аварійними лікувальними сироватками. І не забудьте про антидоти — морські монстри славляться своїми отрутами. Не втрачайте пильності! — попередила Нань Юй.
Прокляття втоплення існувало вже давно. Якщо японці так і не змогли знайти його причину, то й вони нічого вдіяти не могли. Залишалося лише зосередитися на нагальних справах.
— Мо Фань повернеться до команди? — спитав Цзян Юй у Му Нінсюе.
Му Нінсюе не відповіла. Повернеться той покидьок у команду чи ні — це зовсім не її справа!
Гора Ції на північ від Токіо…
Гора Ції була відомою туристичною локацією поблизу Токіо. Тут відкривалися мальовничі краєвиди на гори, струмки й храми. Уздовж річки були облаштовані місця для кемпінгу, а у відповідну пору року схили вкривалися кленовим палаюче-червоним листям.
Мо Фань піднімався вгору разом із Мочідзукі Чіхаєю й одразу побачив чимало родин, що розставили намети по обидва боки річки з кришталево чистою водою та дрібною галькою. Вид був мирний і по-доброму зігрівав серце.
Для мешканців сучасних міст це стало своєрідною модою — втеча від бетонних джунглів, міського шуму, можливість побути на природі, подихати свіжим повітрям і поїсти чисту їжу…
— Повертай цю штуку назад сам. Серйозно, яка марна трата мого часу.
Приємний краєвид анітрохи не розвіяв роздратування в серці Мо Фаня.
Вони подолали чималий шлях, щоб знайти старого друга Мочідзукі Кена, але виявилося, що той помер ще три дні тому.
Мо Фань уже серйозно сумнівався, чи був той чоловік узагалі другом Мочідзукі Кена. Той навіть не знав, що його «друг» помер, не прийшов попрощатися з ним і ще й попросив Мо Фаня доставити йому зловісну сферу!
— Старий усе життя жив усамітнено. Він не користувався сучасними засобами зв’язку й нікому не повідомляв, як у нього справи. Швидше за все, якби ми не намагалися передати йому сферу, люди дізналися б про його смерть щонайменше через пів року… — Мочідзукі Чіхая зберігала глибоку повагу до покійного.
А от у Мо Фаня терпіння стрімко тануло.
Хіба ж йому не обіцяли бойову душу після того, як він доставить сферу? Його Стрімкий Зоряний Вовк досі чекав на підсилення! Невже той старий не міг протриматися ще кілька днів і померти після очищення сфери? А тепер що — ця проклята штука досі в його руках…
— Потримай її поки що. Коли спустимося з гори, я зв’яжуся з учителем, — Мочідзукі Чіхая до смерті боялася сфери й за жодних обставин не збиралася брати її в руки.
Сигнал на телефонах з’явився лише тоді, коли вони майже спустилися вниз. Мо Фань мимохіть замислився, чому в Японії мобільний зв’язок не покриває всю її територію. Чому на горі Ції взагалі не було сигналу?
— Чорт, у моєї дівчини проблеми! — Мо Фань витягнув телефон і побачив купу повідомлень. Усі — від Чжао Ман'яня!
— Яка з них твоя дівчина?
— Та, із сріблястим волоссям. Тримай це. Я лечу в Східну Морську Фортецю! — Мо Фань одразу ж викликав Стрімкого Зоряного Вовка.