— Ви двоє… — охоронець Ямадзі все ж був магом Світла. Інші ледве могли поворухнути очима, але він ще міг говорити.
Ямадзі спробував роздивитися Мо Фаня та Мочідзукі Чіхаю, коли вони з’явилися, але Мо Фань не був таким дурним, щоб показувати своє обличчя. Він уже сховав своє надто впізнаване, надто гарне обличчя густим чорним туманом.
— Відпочинь, — сказав Мо Фань, підходячи до мага Світла й одним рухом лишаючи його свідомості.
Уся вежа була просякнута сильною аурою темряви, і це значно посилювало його Гігантські Тіньові Шипи. Двоє інших охоронців були вже огорнуті чорною аурою — не було потреби добивати їх: у найближчий час вони точно не вирвуться.
— Час поспішати, — мовив Мо Фань, глянувши на Мочідзукі Чіхаю.
Вона подивилася на нього. Її очі м’яко здригнулися.
— Мм… дякую тобі.
— Та нічого. Я фанат екстремальних пригод, — відповів Мо Фань.
І це не була брехня. Він завжди любив гострі відчуття — як-от прокрастися в кімнату японської вчительки, щоб побачити її голою. Це було просто бляха неймовірно!
Мочідзукі Чіхая швидко підійшла до вузьких дверцят. Вона знала, що у вартових немає ключа. Вона притулилася до важких дверей і заговорила до того, хто був усередині.
Вона говорила японською, тож Мо Фань нічого не зрозумів.
За деякий час Чіхая обернулася. З її обличчя було зрозуміло — всередині справді був її брат Івата.
— Чому вони тебе замкнули? Ти ж один із вартових! — її голос тремтів, а очі були налиті кров’ю.
Івата зник давно. Вона вже майже змирилася з тим, що він просто безслідно пропав з цього світу. А виявляється — весь цей час він був у вежі, всього за один підйомний міст від неї. Як людина з Західної Вартової Вежі, вона надто добре знала, яким жахливим місцем була ця в’язниця!
— Я знайшов Сферу Есенції. Збирався негайно повідомити уряд Осаки, але мене перехопив командир Такаґі. Він хотів залишити сферу собі, тож кинув мене сюди. Я не сказав йому, де вона схована… тому мене тут і тримають… — голос за дверима був надзвичайно слабким. Було чути, наскільки людина страждала.
— Потім поговоримо, як мені тебе звідси витягти? Я не дозволю тобі тут загинути, — урвала його Мочідзукі Чіхая.
Вони говорили довго. Мо Фань, нудьгуючи, увігнав охоронцям ще кілька тіньових шипів — про всяк випадок.
— Є спосіб відкрити Камеру Кошмарів? — спитав Мо Фань.
Мочідзукі Чіхая похитала головою, розгублена й спустошена. Схоже, слова Івати сильно її вразили.
— Що взагалі відбувається? — запитав Мо Фань.
— Окрім Тіньової Формації, у Східній Вартовій Вежі діє величезне прокляття. Воно витягує енергію людських душ із ув’язнених. Я думала, це й усе. Але… виявилося, що прокляття не лише витягує енергію душ — воно ще й накопичує її всередині сфери… — сказала Мочідзукі Чіхая.
— Сфера, що збирає енергію людських душ цих злочинців?.. Це ж неймовірна річ! — вигукнув Мо Фань.
— Саме так! Цей покидьок Такаґі зайшов надто далеко тільки заради того, щоб його Звір Небесного Хребта еволюціонував до рівня Правителя... Жертвуючи людськими життями заради власної вигоди, ще й на посаді командира Західної Вартової Вежі. Огидно! — вибухнула люттю Мочідзукі Чіхая.
— Сфера справді здатна підняти Призваного Звіра до рівня Правителя? Будь-хто з найменшою часткою егоїзму захотів би її отримати. Я від самого початку відчував щось підозріле в тому Командирі Такаґі. Він виглядає як той тип, що прагне сили більше за будь-кого іншого. Б’юсь об заклад, він уже втомився від ролі наглядача в цій в’язниці, але, знайшовши скарб, зробить усе можливе, аби його привласнити. — проаналізував Мо Фань.
Людська жадібність — річ звична. Особливо серед тих, хто має високі посади!
— Ми заберемо Сферу Есенції. Інакше, якщо Командир Такаґі її знайде, він точно вб’є мого брата, щоб заткнути йому рота, — сказала Мочідзукі Чіхая.
— Мм, ти маєш рацію. А враховуючи, наскільки ця річ зловісна, може, краще вже мені її зберігати. Не хотів би, щоб Подвійні Вартові Вежі накликали на себе якусь біду, — сказав Мо Фань.
Судячи з опису Мочідзукі Чіхаї, Сфера Есенції справді була корисною для посилення душі звіра. Неймовірно корисною для його власного Призваного Звіра. Мо Фань чудово знав: щоб еволюціонувати, звірові потрібна сильніша душа — лише вона могла допомогти переступити межу й піднятися у силі.
Чесно кажучи, Мо Фань був зацікавлений у цій сфері. Його Стрімкий Зоряний Вовк застряг на теперішньому рівні вже надто довго — найімовірніше, саме через слабкість душі. А якби вдалось її зміцнити... можливо, Вовк нарешті прорвався б на вищий рівень.
Скарб, здатний підняти істоту рівня Командира на межі еволюції до рівня Повелителя... Він точно не вимагав занадто багато, якщо планував використати його, щоб його Стрімкий Зоряний Вовк рівня Воїна міг підвищитися до рівня Командира, чи не так?
— Тільки не вздумай навіть подумати про те, щоб привласнити це собі. — погляд Мочідзукі Чіхаї став крижаним.
— Хе-хе, я ж так... просто сказав, — Мо Фань знизав плечима.
Слідуючи вказівкам Івати, Мо Фань і Мочідзукі Чіхая рушили глибше в східну частину Вартової Вежі. Здавалося, Сфера Есенції була схована на самому нижньому рівні. Без провідника знайти місце, де накопичувалась енергія, висмоктана з душ злочинців, було б майже неможливо — структура вежі нагадувала заплутаний лабіринт.
На щастя, Івата передав Чіхаї точний шлях крізь морок. Завдяки цьому вони без перешкод дісталися до потрібної точки.
Місце не охоронялося. Схоже, Івата натрапив на нього випадково — так і довідався про існування Сфери Есенції.
Івата був людиною чесною. Більшість би приховали таку річ і мовчки привласнили її. Але він наполягав на чесному рапорті керівництву — і через це потрапив до рук того, хто мав підступні наміри. Справжній ризик для життя. Якби Мо Фань був на його місці, він би точно забрав сферу собі, а якщо б вона йому не знадобилась — продав би без вагань!
Око формації ховалося в непримітному закутку, оточеному стінами. Єдиний шлях усередину — вузька щілина нагорі.
У приміщенні не було нічого особливого. Воно виглядало, як звичайне підземне сховище, якби не сфера, що світилася у центрі, випромінюючи слабку, зловісну енергію.
Для Мо Фаня ця сфера зовсім не була привабливою — навпаки, скидалася на очне яблуко, що висить у повітрі. Видовище — моторошне.
— Оце так дрянь... — насторожено мовив Мо Фань.