Цзян Юй саме підняв камінь, коли почув попередження.
Він кинув його в напрямку підйомного мосту. Камінь, завбільшки з кулак, пролетів по ідеально прямій траєкторії...
Поки камінь перебував у межах охоронної зони Західної Вартової Вежі, нічого не сталося. Але щойно він наблизився до іншого краю мосту — в небі спалахнули дуги блискавок.
Згори впали потужні електричні спалахи — товсті, у кілька разів масивніші за ті, які зазвичай викликав Мо Фань. Кожна блискавка сама по собі виглядала приголомшливо, але цього разу їх було понад десяток, і всі вони зійшлися на скелях навпроти, утворивши стіну дикої, шаленої блискавки!
Камінь розлетівся на пил. Стіна блискавок іще кілька секунд вирувала в повітрі, розповсюджуючись настільки далеко, наскільки сягало око, й цілковито накрила Західну Вартову Вежу. Це було не просто видовищно — це було велично. Від одного лише погляду на це видовище вони відчули, наскільки мізерними є перед лицем цієї сили, наче сама смерть зависла зовсім поруч!
— Святі небеса!..
У всіх обличчя зблідли. Хто б міг подумати, що маленький камінчик викличе таку жахливу реакцію?
— Ви взагалі здатні хоч раз дотриматись правил?! — розлютився блондин. — Через ваші витівки в нас буде купа неприємностей!
— Та ми ж і гадки не мали, що таке станеться! — розгублено виправдовувався Цзян Юй. — Західна Вартова Вежа зовні виглядає цілком звичайною, але ви не лише зробили її закритою зоною, а ще й поставили таку потужну формацію для захисту! Це ж, по суті, ще й частина міста, хіба ні?
— Це не ваша це справа. Екскурсія на цьому завершена. Перед вечерею я вас заберу. На все добре! — холодно відрізав блондин і, палаючи люттю, пішов геть.
Мочідзукі Чіхая також була не в найкращому настрої. Вона не мала жодної причини лишатись із ними, тим паче, що досі тримала злість на Мо Фаня. Кинувши на нього зневажливий погляд, вона розвернулася й пішла.
Мо Фань лише хмикнув, проводжаючи її очима. Тонка талія, туго обтягнуті кімоно стегна... Але, хай там як, він просто не міг терпіти її зарозумілості. Хай обличчя й тіло в неї привабливі, та в ній не було ні грама тієї лагідності, чуйності, доброти й витонченості, що мали би прикрашати класичну японку.
— Кажу вам всім зразу, я точно виберу цю пихату відьму своїм суперником на поєдинках, — буркнув Мо Фань. — Хай навчиться трохи смирення. Зрештою, причина чому я вивчав магію — щоб провчити таких зарозумілих іноземок, аж поки вони не заспівають “Підкорення”!
(ПП: “征服” (“Підкорення”) — відома китайська пісня. У ній є рядок: “Я підкорений тобою”. Цей вислів став популярним сленгом, що означає повну перемогу над суперником — аж до його повної капітуляції.)
— Хвилиночку, — втрутився Цзян Юй, — ти ж на поїзді казав, що вивчав магію, щоб знищувати демонів?
— І що з того? Одне іншому не заважає! — невимушено відповів Мо Фань.
— А я, — додав Гун Юй, — точно оберу цього золотоволосого вискочку. Я вже давно шукаю схожу мішень для тренувань! Шкода тільки, радники суворо заборонили нам влаштовувати внутрішні бійки.
— Гун Юй! Та я тебе зараз самого відлупцюю! — вибухнув Чжао Ман’янь.
— Та не буду я тебе чіпати, — байдуже махнув рукою Гун Юй. — Навіщо мені втрачати своє місце через якогось запасного як ти? Я приберігаю сили до Венеції — хочу там показати, на що здатен. Тому до того часу в мене вистачить терпіння навіть на тебе.
— Да іди ти зі своїм терпінням! — розлютився Чжао Ман’янь.
Вечеря проходила на нижньому поверсі — справжній бенкет у розкішно оздобленій залі. Там зібралися чимало високопоставлених гостей Західної Вартової Вежі, щоб урочисто прийняти делегацію Національної команди Китаю.
Втім, серед присутніх було чимало молодих, самовпевнених учнів — тих самих, кого обрали охоронцями воріт у Національній Тренувальній Залі.
Ці студенти були найкращими магами Японії, відібраними з різних університетів. Вони пройшли місяці спеціальної підготовки, аби стати випробуванням для представників інших країн, які прибували сюди на тренування.
Кожна національна команда мусила пройти ті самі випробування. Лише ті, хто зібрав достатню кількість «схвалень» від тренувальних центрів різних країн, отримували право взяти участь у фінальному змаганні у Венеції. Західна Вартова Вежа в Осаці була першим бар’єром для команди Китаю. Хоч радники поки ставилися до всього доволі безтурботно, та це не означало, що вони могли дозволити собі легковажність.
Охоронці в національних тренувальних центрах далеко не завжди поступалися силами самим національним командам. Навпаки, деякі з них були навіть сильнішими — ідеально злагоджені, дисципліновані, з бездоганною взаємодією!
У світі була понад сотня країн, та лише небагатьом судилося дістатися до Венеції. Сутички з тренувальними центрами були частиною цього шляху. І якби вартові виявилися надто слабкими — хіба це не знецінило б саму ідею відбору?
Дівчата прибули аж у час вечері. Вони прибули якраз вчасно на вечерю, несучи повні сумки покупок з Осаки.
Особливо вирізнялася Цзян Шаосюй — біля її столу вже виросла ціла гора коробок і пакунків: коштовності, одяг, взуття, сумочки, прикраси...
— Дивлюсь, вам тут добре, — нарешті озвалася радниця японського Тренувального Центру, піднявши брову. — Пам’ятаю, корейська команда, коли приїхала, весь час провела на тренуваннях, і все одно зазнала великої поразки. А ви, замість підготовки, перше що робите — йдете по крамницях. Ви нічим не кращі за звичайних дівчат із вулиці.
Радниці було під п’ятдесят. Волосся, шо зібране в тугий вузол, гострий погляд, холодна осанка — справжня сувора жінка, у якої на обличчі вже читався відбиток менопаузи. Вона, певно, ненавиділа марнотратних молодих жінок, особливо тих, хто замість самовдосконалення витрачав час на дурниці.
— Я маг, але й жінка також, — відповіла Цзян Шаосюй рівним голосом. — І, до речі, ваші «охоронці» не здаються такими вже страшними. Тож моє розслаблення — аж ніяк не від марнославства.
Слова Цзян Шаосюй миттєво обурили всіх японців за столом. Радники, військові, молоді маги, охоронці — всі нахмурилися. Атмосфера враз наелектризувалася.
— У тебе гострий язик, — відказала з насмішкою одна з жінок-охоронців, що сиділа неподалік. — Цікаво, чи ти така ж сильна, як твоя пиха?
— А мені здається, цей бенкет — зайвий, — холодно усміхнулася Цзян Шаосюй. — Ми й так досхочу наїлися ласощів у місті. Хоча дивно: їжа смачна, а ось люди викликають відразу. Чому б не перейти одразу до поєдинків? Хочу вже поставити печатку на ваших обличчях і рушити далі. У нас ще багато пунктів на маршруті.
Її слова прозвучали, наче удар грому серед ясного неба — гострі, зухвалі, насичені пороховим димом.
Японці в Західній Вартовій Вежі кипіли від люті. «Печатку схвалення» вона прирівняла до того, щоб топтати їхні обличчя ногами! Яке приниження!
У залі запала тиша — не спокійна, а така, що дрижить, мов перед бурею.
— Цзян Шаосюй, не треба так... — Мо Фань поклав їй руку на плече, намагаючись посадити назад.
Мочідзукі Чіхая вже стояла. Її обличчя спалахнуло, і лише остання крапля самоконтролю втримала її від вибуху, коли вона побачила, як Мо Фань стримує свою товаришку.
— Ви, дівчата, вже ситі після вашої прогулянки Осакою, — спокійно продовжив Мо Фань, — а от ми все ще голодні. Тож давайте хоч вечерю закінчимо, а вже потім розпочнемо двобої.
Обличчя японців в Західній Вартовій Вежі аж перекосилися. Їм лишалося хіба що мовчки проклинати їх подумки — «бака яро» лунало, мабуть, тисячу разів!
Лють, яку Мочідзукі Чіхая з таким трудом стримувала, ось-ось прорвалася б назовні. І коли її срібна ложка в руці хруснула, розламавшись навпіл, це почули всі.