Потяг поступово віддалявся від узбережжя, занурюючись у глиб країни. По обидва боки колії здіймалися зелені гори. Японські гори виглядали напрочуд чистими, а повітря — свіжим і прозорим, навіть краще, ніж очікував Мо Фань. Після постійного смогу в Шанхаї йому було складно звикнути до такої чистоти — аж дихати було незвично.
Мо Фань, утім, надавав перевагу великим містам — зі своїми хмарочосами, галасом і сяйвом неонових вогнів. Гори, хай які гарні вони здавалися зовні, зазвичай кишіли демонічними істотами. І якщо хтось у команді знову запропонує переночувати в якомусь японському храмі, він особисто виб’є з нього цю ідею. Вони ж не жебраки, щоб не могли дозволити собі нормальний готель! Та й після останнього разу Мо Фань мав достатньо причин зрозуміти, наскільки моторошними бувають японські храми.
Їхати потягом було набагато приємніше, ніж пливти кораблем — принаймні тут можна було спокійно заснути.
Мо Фань саме так і зробив: уклався зручніше, задрімав, а коли прокинувся, почув сміх Цзян Юя.
— Думаю, йому просто примарилося. Ми вже перевірили — там немає жодного острова, — сказала Му Тін’їн.
Мо Фань, неохоче розплющивши очі, лише зітхнув. Він не мав жодного бажання сперечатися. Якби він справді захотів переконатися, існує той острів чи ні — просто зійшов би з потяга й перевірив сам. Йому, зрештою, байдуже, що там собі думають інші.
— Ми прямуємо в Осаку, — повідомив Ай Цзянту.
— Хіба ми не мали їхати просто до Токіо? — здивувався Чжао Ман’янь.
— Наставники дали нам чітку вказівку — провести кілька дружніх поєдинків із відомими японськими університетами. В Осаці є національна академія. Ми маємо прийняти виклик, перш ніж рушати далі, — пояснив Ай Цзянту.
— Поєдинки? О, це звучить весело! — відразу пожвавився Мо Фань.
— Хм, ти ж лише запасний. Не думаю, що тобі дадуть виступити, — зневажливо кинув Цзу Цзімін.
— І далеко ще до Осаки? — спитав Мо Фань, ігноруючи зауваження.
— Майже приїхали.
— У Японії повно морських чудовиськ. Я чув, узбережжя біля Осаки — одне з найвідоміших морських полів битв. Треба буде глянути, якщо матимемо час. Кажуть, бої там просто вражаючі, — додав Цзян Юй.
Осаку не можна було назвати спокійним місцем — її становище нагадувало Стародавню Столицю в Китаї. Великомасштабні битви траплялися тут доволі часто.
Морські чудовиська вважалися однією з наймогутніших рас серед демонічних істот. А Японія загалом потерпала від катастроф ще більше, ніж Китай. Тому місцеві будівлі зводили надзвичайно міцними — навіть коли чудовиськам удавалося прорватися в місто, вони не завжди могли зруйнувати споруди.
Порівняно з іншими районами, Осака ще трималася непогано. Найзапекліші бої точилися навколо Токіо.
Хоч Токіо й було сучасною столицею Японії, воно водночас залишалося найбільшим морським полем битв. Удень і вночі різні племена морських демонів намагалися прорватися в місто, але жодного разу не змогли пройти далі оборонного периметра Токіо й Осаки. Через це в прибережних районах накопичилося безліч трупів чудовиськ — і саме вони стали для двох мегаполісів джерелом безцінних ресурсів.
Можна сказати, ці морські чудовиська суттєво підняли ВВП обох міст!
— Ми обов’язково відвідаємо морське поле битви в Токіо, — твердо заявив Ай Цзянту. — А ось в Осаці ми не затримуємося, лише приймаємо виклик і їдемо далі.
— Так, — підтримав його Цзян Юй. — Токійське поле битви входить до Чотирьох Великих Морських Полів Битв у світі. Осакське — менш видовищне. Тож закінчимо з поєдинками й гайда дивитися справжні грандіозні бої!
— А вони справді такі видовищні? — поцікавився Мо Фань.
— І не просто видовищні, — почав Цзян Юй із блиском в очах, — ти уявляєш, якої довжини є прибережна смуга Токіо? Уздовж неї можна побачити купу морських чудовиськ на весь берег — від рядових створінь й створінь рівня воїнів до рівня командирів. Кількість демонічних істот у морі шокує, особливо в Тихому океані — там безліч зграй. Найчастіше трапляються племена, але справжній жах — королівства морських чудовиськ.
— Слухай, — продовжив він, — вони не відправляють легіони на сушу для завоювання людських земель. Вони взагалі не прагнуть займати наші землі. Справа просто в чисельності... їх занадто багато. Морських чудовиськ сюди посилають, щоб вони загинули. Якщо їм вдасться утримати якісь ресурси, племена поживуть трохи краще, але навіть якщо нічого не здобудуть — нічого страшного. Чудовиська з перенаселених племен б’ються до останнього. Це викривлений метод контролю народжуваності — такий собі жорсткий відбір!
— Ні, так не буває, — заперечила Му Тін’їн. — Усі новини й ЗМІ кажуть, що ми виграли під чиїмось проводом, усунули загрозу морських чудовиськ і забезпечили мир у океані...
— Та фігня це все, — перебив її Цзян Юй. — Ти справді віриш у все, що пишуть у медіа? Повір — кількість морських створінь в рази, якщо не в десятки чи сотні разів, перевищує людське населення. Якби вони хотіли наші землі — давно б колонізували нас. Королівства демонів на суходолі й близько не зрівняються з морськими королівствами!
— Ти кажеш так, ніби люди слабкі й дріб’язкові; якби це було правдою, нас би вже винищили.
— Не знаю чому, але мене раптом пройняло збудження, — зізнався Мо Фань.
— З тобою щось точно не так.
— Хіба ж я вчив магію, щоб заварити чай і мило побазікати з демонами? Все що я хочу — так це з них все лайно! — азартно вигукнув він.
Гун Юй одразу охолодив його риторику. — О, який хвалько! Тільки не намочи штанці, коли настане час і ти справді їх побачиш. Готовий буду посперечатися — ти радше станеш їхнім рабом або називатимеш їх "татком", і це ще гірше, ніж просто поговорити з ними мирно.
Мо Фань засміявся.
Чи справді Гун Юй думав, що Мо Фань ніколи не бачив видовищної битви? Хоча правду кажучи, лихо Стародавньої Столиці — що ще не вщухло — було страшніше за токійське поле бою: рої зомбі, фантоми в небі, гори скелетів... Якщо Мо Фаня це не налякало, то чому він мав лякатися морських монстрів?
Він навіть уявив собі, як влаштує грандіозний теппан-які просто на полі бою і смажитиме морських чудовиськ прямо на місці. Хіба ті створіння не були всього лиш трохи більшими та злішими морепродуктами?
— Ми майже дісталися Осаки! — повідомила Цзян Шаосюй. Вона не надто горіла бажанням битися з монстрами, її більше тягнуло до їжі й крамниць.
Вона часто бувала в Японії, тому так вільно говорила японською; коли ж вона розмовляла японською, у Мо Фаня немов щось стискалося всередині, бажаючи "відкласти насіння".
— Ходімо, я пригощу вас смаколиками! — нетерпляче покликала вона і потягнула дівчат за собою до району кулінарних спокус.
Осака справді була царством їжі — щоб спробувати всі місцеві десерти та закуски знадобилося б більше, ніж кілька днів.
Дівчата в команді були справжніми гурманками; вони так захопилися, що відразу забули про мету — виклик місцевого університету — й розтанули в натовпі станції. Сказали хлопцям не переслідувати їх, аби не псувати романтичну атмосферу...
— Серйозно? Ми підемо викликати на поєдинок національну академію у такому складі? — похмуро мовив Мо Фань, дивлячись, як дівчата розбігаються.
— Зазвичай національна команда складається переважно з університетських студентів, — зауважив Чжао Ман’янь. — Ти серйозно хвилюєшся, що там не буде дівчат?
— Ти правий, — підхопив Мо Фань із усмішкою. — Я і забув, що наша місія — поширити наше «сім'я» по всьому світу!