Уночі в храмі Яньмін панувала така тиша, що не чулося навіть дзижчання комах. Жвавому приморському місту біля підніжжя гори, здавалося, не було діла до цього місця. Лише кілька тремтливих вогників олійних ламп розганяли пітьму — легко було забути, що храм взагалі існує.
— Мо Фане, чого ти тут сидиш? Я ж мало не злякалася! — вигукнула дівчина.
— Мені здається, із цим храмом щось не те, — насупився Мо Фань, все ще замислений.
— Хіба монах не казав, що треба триматися від кам’яних статуй не менше ніж на п’ять метрів? Особливо тобі! — нагадала Цзян Шаосюй.
— Знаєш, сьогодні вдень… — Мо Фань якраз збирався розповісти про дивну зустріч.
Він досі не міг збагнути, ким була та дівчина. Якщо привидом — то він ще ніколи не бачив, щоб привиди з’являлися серед білого дня. До того ж, у ній було занадто багато життя, надто багато юної енергії для істоти з потойбіччя. Але якщо вона жива, то де її сліди? І куди вона поділася, спустившись униз сходами? Мо Фань був не настільки наївний, щоб подумати, ніби вона просто оступилася й покотилася вниз.
Та Цзян Шаосюй не дала йому договорити:
— Поговоримо дорогою на прогулянку.
— Прогулянку? Яку ще прогулянку? Я ж нікуди йти не збирався, — Мо Фань не міг заспокоїтись після дивної пригоди. Як досвідчений мисливець, він мав справжню жагу до знань. Він би не зміг заснути, доки не з’ясує правду... гаразд, насправді він просто нудьгував, а ця історія з монахом і дівчиною видалася досить цікавою.
— Ну, я збиралася прикупити щось на ринку, — з усмішкою відповіла Цзян Шаосюй, цілком у своєму кокетливому стилі.
— Ти хочеш, щоб я пішов із тобою? — підняв брову Мо Фань.
— Ти ж сам сказав, що тут щось дивне. Невже хочеш, щоб я йшла сама, вночі? До міста звідси ще далеченько. Я ж така беззахисна дівчина... А раптом якийсь збоченець помітить, яка я приваблива, і вирішить зробити щось непристойне — як той Гун Юй? Тобі ж буде мене шкода, правда? — вона грайливо перекинула волосся через плече, немов запрошуючи його провести «затишний вечір».
Мо Фань був порядним чоловіком — ну, майже. Як можна відмовити, коли жінка так просить? Він миттю зіскочив зі статуї священної черепахи і промовив:
— Гаразд, ходімо!
Спускаючись сходами, Цзян Шаосюй вела себе зовсім не як чемна дама. Залишаючись наодинці з чоловіком, вона завжди знаходила спосіб опинитися ближче, ніж треба, немов навмисно шукаючи «іскру». Мо Фань не був винятком. Її рука мимохідь торкалася його руки, а стегна граційно хиталися при кожному кроці…
Мо Фань, звісно, був порядним чоловіком… гаразд, забудьмо про це. Опиратися було безглуздо. Її шкіра була напрочуд гладенькою — навіть крізь тканину це відчувалося надто виразно.
— До речі, здається, я вже десь чула ім’я Мо Фань, — сказала Цзян Шаосюй. — Але ніяк не можу згадати, де саме.
— Моє ім’я поширене. Як-от Цзянґо, Жунхуа, Цзяххао, чи, скажімо, Хаохань, Цзісюань і Сюяньян у двадцять першому столітті. Напевно, сотні тисяч людей носять таке ж, — відмахнувся Мо Фань.
Насправді ж він аж сяяв від гордості, хоч зовні вдавав скромність. Адже він — герой, який врятував безліч жінок у безлічі міст! Було цілком логічно, що його ім’я десь та й звучало.
— Можливо, — замислено сказала Цзян Шаосюй. — Я завжди пам’ятаю чоловіків, які мене цікавлять. А якщо твоє обличчя майже не лишило враження… значить, ти просто не вартий уваги.
— ...
Мо Фань аж занімів, проте в ту ж мить його ніс уловив ніжний аромат. Спершу він подумав, що Цзян Шаосюй знову махнула волоссям, але запах був інший — не схожий на її трояндові парфуми. Цей аромат був свіжим, немов трав’яний, з ноткою невинних польових квітів.
І саме тоді, коли Мо Фань намагався збагнути, звідки це, попереду на сходах з’явилася постать.
Дівчина з акуратним хвостиком і легкими пасмами біля щік стояла прямо перед ними — її витончена врода здавалась майже нереальною.
Вона була вдягнена просто — скромний одяг тьмяних відтінків, нічого зайвого. Єдине, що впадало в око, — шпилька у формі ластівки, прикріплена біля грудей. Груди в неї були невеликі, але видно, що дівчина тільки-но входила в пору дозрівання. Разом із тендітною статурою це створювало ніжний, ледь помітний вигин її силуету.
— Міята? — пригадав Мо Фань і здивовано глянув на неї.
Удень сонячне світло все ще падало на неї, коли вона несла свій маленький кошик. Тоді вона здавалася просто милою, чистою дівчиною з сусіднього дому. Але зараз, коли вона з’явилася на сходах нізвідки, ця невинна усмішка виглядала радше моторошно, ніж чарівно.
— Яка ще Міята? — перепитала Цзян Шаосюй, спантеличено дивлячись на Мо Фаня.
— Ота дівчина попереду, — відповів він.
Цзян Шаосюй кинула погляд уперед, але з виразом повного нерозуміння.
За мить вона розсміялася:
— Я думала, ти цікавіший за решту, а ти й досі користуєшся такими примітивними прийомами! Думаєш, якщо скажеш, що перед нами якась дівчина, я від переляку стрибну тобі в обійми? Якщо хочеш скористатися моментом — придумай щось краще!
Мо Фань аж почорнів від розпачу:
— Ти її не бачиш? Серйозно, не бачиш?
— Годі дурити, там нікого немає! — сказала Цзян Шаосюй і продовжила спускатися сходами.
Спускаючись, вона пройшла просто повз Міяту — навіть не помітивши, що та стояла поруч.
Міята провела її поглядом і м’яко всміхнулася. І чомусь від цієї усмішки мороз пробіг у Мо Фаня по спині.
— Я забула запитати твоє ім’я вдень. Рада знову зустріти тебе, друже зі сходу, — ввічливо сказала Міята.
Мо Фань не був із тих, хто від переляку втрачає розум при зустрічі з надприродним. Він зберіг спокій і низьким голосом відповів:
— Я — Чжао Ман’янь. То це правда, що моя подруга тебе не бачить і не чує?
Цзян Шаосюй зробила ще кілька кроків, потім озирнулася й засміялася:
— Ти що, досі продовжуєш цей жарт? Припини говорити сам до себе, ходімо вже в місто. Треба дещо купити. До того ж біля моря занадто вологе повітря — мені некомфортно.
— Не знаю напевно, — м’яко відповіла Міята. — Але бачу, ти й твоя подруга зайняті, тож не буду заважати. Чжао Ман’янь… гарне ім’я...
Закінчивши речення, вона повільно розтанула в темряві.
Мо Фань застиг із порожнім поглядом. Перед ним нікого не було — лише залишився тонкий аромат у повітрі.