Щойно корабель перетнув межу безпечної зони, команда одразу помітила безліч рифів, розкиданих по всьому морю. Ці рифи складалися з коралів, які за довгі роки вивітрювання під сонцем і вітром перетворилися на щільну кам’яну масу — їхні поверхні сяяли, наче відполіровані.
Зазвичай рифи не мали з’являтися в цих водах, адже кораблі, що прямували до порту, могли легко на них налетіти. Та, схоже, через занепад місцевої економіки вже давно нікого не відправляли сюди аби розчищати їх.
— Ці рифи називаються бамбуковими пагонами. Дивно бачити тут їх так багато, — почав пояснювати всезнаючий Цзян Юй.
Мо Фань одразу насторожив вуха — він завжди жадібно ловив будь-яку нову інформацію. Він одразу підійшов ближче, щойно почув, що Цзян Юй почав пояснювати щось із географії чи природознавства — тем, у яких Мо Фань відверто не блищав знаннями.
— А чому саме «бамбукові пагони»? Вони ж зовсім не схожі на бамбук, — запитав Мо Фань.
— От, візьми окуляри й занур голову у воду — сам побачиш, — відповів Цзян Юй.
Мо Фань саме нудьгував, тож вирішив не сперечатися.
Він натягнув окуляри, незграбно вхопився за борт човна й нахилився, зануривши голову у воду.
Підводні окуляри були якісні, і видимість крізь них була чудова.
Глибини сяяли спокійним синім відтінком, крізь який плавно дрейфував планктон. Десь на кількасот метрів униз вода лишалася світлою, а далі переходила у темно-синю, морську. Ще глибше панувала цілковита темрява...
Серед плавних хвиль Мо Фань помітив товсту, грубу тінь, що тяглася від рифів униз, аж до дна океану.
Вони були ще відносно близько до берега, тому дно було ледь видимим. Та кам’яні утворення, що здіймалися знизу, справді нагадували хребти, вершини яких визирали над поверхнею води.
Мо Фань побачив безліч таких же тіней, що «росли» з морського дна. Деякі піднімалися лише до середини водної товщі, інші майже діставали поверхню, а деякі ледь пробивалися крізь товщу води...
З цієї висоти дно скидалося на справжній підводний ліс із каменю — видовище було дивовижне й водночас моторошне!
— Ці рифи ростуть щодня, — пояснював Цзян Юй. — Вони вбирають усі домішки, пил і сміття з води, перетворюючи їх на тверду речовину, схожу на камінь. Так вони ростуть, мов бамбукові паростки. Урешті решт вони виростають до велетенських розмірів. Це дуже цікава форма коралів.
Мо Фань підняв голову, сполоснув обличчя морською водою й сказав:
— Цікаво, справді. Вперше бачу каміння, яке росте, наче рослина. Схоже, ці паростки, що підносяться над поверхнею, метрів сто двадцять заввишки. Вражаюче! Та й вода біля берега вже не така чиста.
— Вони, між іншим, корисні, бо очищують воду, — додав Цзян Юй. Але більшість портових міст їх ненавидить: саме через ці рифи тоне найбільше кораблів.
Мо Фань кивнув.
Це було цілком логічно. Рифи справді становили серйозну небезпеку. Для великих суден із глибокою посадкою вони були особливо підступні — їх майже не було видно, поки вже не ставало запізно. Без сумніву, розростання цих рифів було однією з головних причин, що гальмували розвиток міста.
— Відведи корабель убік, не йди прямо! — раптом вигукнув Лю Мен. — Попереду багато мертвих бамбукових рифів!
— Де саме? Детектор нічого не показує, — відповів моряк у білій формі.
— Просто слухай мене! Відводь негайно! — закричав Лю Мен, і в його голосі вже чулося відверте занепокоєння.
Матрос, хоч і сумнівавшись, все ж змінив курс, щоб обійти ту ділянку.
Раптом корабель здригнувся — усі насторожилися, бо попередня частина подорожі минула доволі спокійно. Повітря ніби стало густішим.
— Що сталося? — запитав Ай Цзянту.
— На правому борту зішкрябнуло фарбу — дрібна подряпина. Це не страшно, але добре, що ми згорнули з курсу. Інакше корпус врізався б у гострі корали внизу, — доповів матрос після огляду.
Матрос у каюті здивовано глянув на Лю Мена. Він миттю переглянув свою думку про цього рибалку.
— Хлопче, це вражає: як ти відчув, що там мертві бамбукові пагони? — поцікавився матрос на ім’я Чжао Цзін.
— Я щодня ходжу на рибалку з дядьком. Хоч наша човен рідко вдаряється об такі бамбукові пагони, дядько навчив мене визначати, де вони ховаються. Я не можу точно сказати, як саме, але зазвичай я відчуваю це, — відповів Лю Мен. Він засвоїв це вміння з дитинства і вже не вмів чітко пояснити тонкощі.
Правда в тому, що він орієнтувався за рухом хвиль, відблисками сонця й власним досвідом — необхідний навик для кожного рибалки. Він знав море краще за всіх на борту.
— Брате, ти справжній молодець! — усміхнулась Цзян Шаосюй.
— Звісно... — Лю Мен усміхнувся, але раптом розгубився: Цзян Шаосюй змінила одяг і вийшла в бікіні. Малесенькі клаптики тканини закривали лише найінтимніше, решта її молочно-білої, ніжної шкіри була відкритою.
Лю Мен бачив бікіні лише по телевізору і жодного разу в житті. Тому він машинально зковтнув.
Цзян Шаосюй стояла, немов на відпочинку, з коктейльним келихом у руці; її хода розгойдувала стегна — вона навіть обернулась і, усміхаючись, спитала: — Може, допоможеш мені з кремом від сонця?
Лю Мен повільно кивнув.
— Ми вже досить далеко від берега. Тут багато островів, більшість з них — лишень кілька тисяч метрів у площі. Звідси ми вже маємо добре бачити той Скелястий Острів, де команда мисливців потрапила в засідку, — пояснив Ай Цзянту. Він навчався в військовій академії; на відміну від інших не дисциплінованих товаришів по команді, тільки він і Нанью серйозно працювали над планом бою з чудовиськами.
Зі слів Лінь Цзюньсяня, тут справді мешкає ціле плем’я морських чудовиськ. Вони ще не дуже знали сили одне одного, тож важко було передбачити, чи вдасться впоратись із усім плем’ям.
Ще гірше — вони перебували в самому океані. Ай Цзянту дізнався, що лише троє з команди мали досвід підводних боїв, отже їхня бойова міць у воді була слабкою.
— Розтаборимося там. Підготуємось, а вже потім вирішимо, чи використовувати прилад, щоб привернути увагу цих створінь, — запропонувала Нанью.
— Використовувати той прилад — не найрозумніше. Ми ще не знаємо, скільки їх там. Якщо їх більше ніж десять тисяч, то, викликавши їх, ми просто загинемо, — різко заперечив Ай Цзянту.